Білі зуби - Зеді Сміт

Андреа повернулася до Айрі з добрими новинами:

— Усьо в порядку, люба. Цей раз наша взяла.

— Але що… — Айрі глянула у дзеркало на себе після хіросіми. — Що тепер можна…

— Одягай свою шаль, виходь з перукарні, повертай вліво і йди по дорозі, аж поки не побачиш крамницю «Роші. Догляд за Волоссям». На тобі цю картку і скажи — тебе послали з «Пі Кей’з». Візьми у них вісім пачок типу № 5 — чорне волосся з червоним відблиском — і давай вертай бігом назад.

— Волосся? — перепитала Айрі крізь шмарклі та сльози. — Штучне волосся?

— Ото дурна. Воно не штучне. Воно справжнє. А коли воно буде в тебе на голові — це вже буде твоє справжнє волосся. Біжи!

Ридаючи, як дитя, Айрі вислизнула з «Пі Кей’з» і побігла дорогою, намагаючись не дивитися на своє відображення у вітринах. Добігши до «Роші», вона зібралась, поклала праву руку на живіт і штовхнула двері.

У «Роші» було темно і запах був такий, як у «Пі Кей’з» — аміак з кокосовою олійкою, біль із насолодою. У тьмяному відблиску миготливої смужки світла Айрі розгледіла, що полиць у «Роші» не було, натомість волосся лежало височенними купами просто на підлозі, а супутні товари (гребінці, стрічки, лак для нігтів) були разом із цінниками приколоті до стін. Єдина річ, яка трохи нагадувала вітрину, висіла під самою стелею по периметру кімнати, і товар на ній можна було сприйняти за колекцію ритуальних скальпів або трофеїв полювання. Волосся. Довгі пасма, приколоті на відстані кількох дюймів одне від одного. Під кожним — велика картка з переліченими властивостями:

2 метри. Натуральне тайське. Пряме. Каштанове.

1 метр. Натуральне пакистанське. Пряме з хвилькою. Чорне.

5 метрів. Натуральне китайське. Пряме. Чорне.

3 метри. Синтетичне волосся. Кручене. Рожеве.

Айрі сіла до прилавка. Неймовірно товста жінка в сарі підійшла до каси і передала двадцять п’ять фунтів індійській дівчині з нерівно вистриженим при самій голові волоссям.

— І не дивись на мене так, будь ласка. Двадцять п’ять — нормальна ціна. Я кажу тобі, шо з цими посіченими кінцями нічого не зробиш.

Дівчина заперечила якоюсь іншою мовою, підхопила з прилавка мішечок з волоссям і вдала, що йде, але жінка вихопила його.

— Перепрошую, далі вже не твоя справа. Ми обидві бачили кінці. Двадцять п’ять — це все, що я можу дати за це. Більше ти ніде не отримаєш. А тепер, будь ласка, — сказала вона, вказуючи поглядом на Айрі, — у мене є інші клієнти.

Айрі побачила, як гарячі сльози, такі ж, як її власні, виступили у дівчини на очах. Та завмерла на хвилину, здригаючись від обурення; потім хряснула кулачком по прилавку, схопила своїх двадцять п’ять фунтів і вийшла геть.

Товстунка презирливо потрусила своїми підборіддями їй услід:

— От невдячна.

Потім вона віддерла наліпку зі смужки коричневого паперу і приліпила її на пакет із волоссям. Там було написано:

«6 метрів. Індійське. Пряме. Чорне/руде».

— Так, люба. Чим можу тобі допомогти?

Айрі повторила інструкцію Андреа і передала їй картку.

— Вісім пачок? Це близько шести метрів, нє?

— Я не знаю.

— Так, так воно і є. Хочеш пряме чи з хвилькою?

— Пряме. Намертво пряме.

Товстунка підрахувала про себе і взяла мішечок з волоссям, яке щойно залишила дівчина:

— Те, що тобі треба. Я ше не встигла його запакувати, сама розумієш. Але воно абсолютно чисте. Береш?

Айрі зазирнула на пакет без особливої впевненості.

— Не зважай на те, що я їй казала. Жодних посічених кінців. Просто дурепа хотіла більше, ніж була того варта. Деякі люди не розуміють простої економіки… їй шкода було врізати своє волосся, то вона думає, шо воно вартує мільйон фунтів чи шо. Чудове волосся. Коли я була молода — о, моє було теж гарне, нє? — Товстунка зареготала, аж їй затрусилися вуса над верхньою губою. Сміх стих. — Скажи Андреа, шо їй це буде тридцять сім п’ятдесят. Ми, індійські жінки, маємо гарне волосся, скажи? Кожна хотіла б таке!

За Айрі вже стояла чорношкіра жінка з двійнятами у возику, вона тримала в руці пачку шпильок для волосся.

— Деякі думають, шо вони такі великі цяці, — промурмотіла вона собі під ніс. — А ми цілком задоволені своїм африканським волоссям, дуже дякую. Я не буду купувати волосся якоїсь індійської бідачки. І я прошу Бога, щоб продукти для чорного волосся продавали нарешті чорні. Як ми маємо жити в цій країні, якщо ми не робимо власний бізнес?

Шкіра навколо рота товстунки натягнулася. Вона заторохкотіла, запихаючи Айрине волосся в мішечок і виписуючи чек, адресуючи свою відповідь жінці через Айрі та намагаючись ігнорувати вставки чорношкірої:

— Не подобається купувати тут, то й не купуй тут, шо — хтось над тобою з палкою стоїть? Нє, скажи мені, шо — стоїть хтось над тобою з палкою? Нє, ну це капєц: люди добрі, така грубість, я не расистка, але я того не розумію, я надаю послуги — оце все, шо я роблю. Мені не треба тут наїздів, просто клади свої гроші на прилавок, але якшо тут наїзди, я таких не обслуговую.

— Та хто на вас наїжджає, Ісусе Христе!

— Не я винна, шо вони хочуть пряме волосся — і деякі білішу шкіру на додачу, а Майкл Джексон — теж моя провина чи шо? Перше вони забороняють мені продавати відбілювач доктора Пікока —