У пошуках утраченого часу. Содом і Гоморра - Марсель Пруст

її знав. Принаймні п’ятсот франків, мабуть, компенсували Морелеві те, що між ними раніше не було жодних стосунків, бо я побачив, що вони й далі ведуть розмову, забувши, що стоять біля нашого вагона. Згадуючи про те, як пан де Шарлюс підійшов до Мореля і до мене, я вловив у цьому схожість із деякими бароно-вими кревними, коли ті зачіпали на вулиці жінок. Ось тільки тут обрана жертва була іншої статі. Починаючи з певного віку, хай навіть із нами заходять усякі зміни, — що більше людина стає сама собою, то дужче в неї виступають родинні риси. Бо природа, гармонійно тчучи кунштик своєї тканини, все-таки порушує монотонність композиції розмаїттям перехресних візерунків. Зрештою зарозумілість, з якою пан де Шарлюс озирнув скрипаля, могла бути оцінена по-різному. Її схвалили б три чверті світовців, призвичаєних до чоломбиття, але не префект поліції, який через кілька років запровадив над бароном нагляд.

— Пане! Паризький потяг уже рушає, — сказав носій, тримаючи в руках валізи. «Достолиха, я нікуди не їду, здайте все до камери схову!» — гукнув пан де Шарлюс і дав двадцять франків носієві, здивованому раптовою зміною в намірах пасажира і зачарованому винагородою. Щедрість пана де Шарлюса негайно привабила до нього квітникарку. «Купляйте гвоздики, любий пане, гляньте, яка троянда, вона принесе вам щастя». Жадаючи спекатися її, пан де Шарлюс дав їй сорок су, а квітникарка почала благословляти його і тицяти йому квітку. «Ой лелечко мій, чи дасть вона колись мені спокій! — сказав пан де Шарлюс кумед-но-жалібним тоном роздратованої людини, звертаючись до Мореля, в якого йому було так солодко шукати опіки. — Нам треба побалакати про важливі речі». Може, носій не встиг ще відійти далеченько, а панові де Шарлюсу не залежало на тому, щоб збирати численну аудиторію, а може, цей вступ полегшував його бришкливій сором’язливості перехід до прохання про побачення. Музика з владною і рішучою міною обернувся до квітникарки і наставив у її бік долоню, ніби відсуваючи її й даючи їй навзнаки, що квіти нікому не потрібні і щоб вона негайно йшла собі. Пан де Шарлюс був захоплений цим рішучим, чоловічим жестом зграбної руки, для якої він видавався ще затяжким, надто масивним та брутальним, руки, що свідчила про дочасну розвинену твердість і гнучкість, які робили з цього головуса юного Давида, здатного стати на бій з Ґоліафом. Баронів захват мимоволі передавала його усмішка, від якої ми не в змозі утриматися, побачивши дитятко з надто поважною для його віку міною. «От було б гарно, якби такий хлопець товаришив мені в мандрах і допомагав у справах! — подумав пан де Шарлюс. — Як би це спростило моє життя».

Паризький потяг (до якого барон так і не сів) пішов. Потім ми з Альбертиною сіли до нашого, і я так і не дізнався, до чого дійшли пан де Шарлюс і Морель. «Більше ми ніколи не сваритимемось, перепрошую вас ще раз, — сказала Альбертина, маючи на увазі свої вибрики з Сен-Лу. — Будьмо завжди приязними одне з одним, — розчулено тягла вона. — Що ж до вашого приятеля Сен-Лу, то ви дуже помиляєтесь, якщо думаєте, ніби він справив на мене бодай якесь враження. Мені подобається в ньому лише те, що він, мабуть, щиро любить вас». — «Він чудовий хлопець, — мовив я; якби я говорив про Робера не з Альбертиною, а з кимось іншим, то неодмінно ідеалізував би Робера, але тепер я від цього утримався. — Шляхетний, щирий, відданий, лояльний, на нього можна покладатись як на гору». Стримуваний ревнощами, я говорив про Сен-Лу тільки правду, але й те, що я сказав, також була правда. 1 знаходила вона свій вираз точно в тих самих словах, якими користувалася, кажучи про нього, маркіза де Вільпарізіс, коли я ще його не знав, коли уявляв його зовсім іншим — людиною пихатою — і казав собі: «Його вихваляють лише тому, що він аристократ». Так само, коли маркіза мені якось заявила: «Він буде просто щасливий!» — я уявив собі, побачивши, як він проїхав повз готель з віжками в руках, що тітчині слова — звичайна світська банальність, мовлена для того, щоб мені підхлібити. Але потім до мене дійшло, що вона знає коло моїх інтересів, знає коло мого читання, знає, що це, власне, й Роберові уподобання, і тому цілком щира, так само як я цілком щиро сказав одній людині, яка писала біографію свого предка Ларошфуко, автора Максим, і якій треба було порадитися з Робером: «Він буде щасливий». Бо встиг його вивчити. Але, побачивши його вперше, я не міг повірити, щоб розум, зрідні моєму, сполучався з такою витонченістю вбрання та поводження. Судячи про нього з його оперення, я відніс його до якоїсь особливої породи. І ось тепер Альбертина, почасти, може, тому, що Сен-Лу, жаліючи мене, був з нею холодний, сказала мені те, що я раніше думав і сам: «Невже він такий-то вже й вірний друг? Я помічаю, що як людина з Сен-Жерменського передмістя, їй завжди приписують усі чесноти». А я за всі ці роки, коли Сен-Лу тримався зі мною на рівних і показав свої високі прикмети, ні разу не згадав, що він аристократ, сенжерменець. Типова зміна ракурсу в погляді на людей, разюча уже в приязні — проти звичайних людських взаємин і аж надто разюча в коханні, коли жадання стає таке гіпертрофоване, так перебільшує найпомітніші ознаки холодности, що мені їх треба було куди менше, ніж у першу хвилину знайомства з Робером, аби одразу повірити, що Альбертина гордує мною, аби уявити собі, що її приятельки — фантастично бездушні істоти, і приписати єдино поблажливості, на яку мають право врода і своєрідна гожість, слова Ельстіра, коли той відгукнувся про невеличке пляжне «гроно» в тому дусі, в якому маркіза де Вільпарізіс схарактеризувала Сен-Лу: «Славні дівчатка». 1 хіба не такі слова хотілося мені сказати про Альбертину нині, коли вона сказала мені: «Вірний друг чи ні — я принаймні не збираюся з ним зустрічатися, якщо він нас із вами посварив. Годі нам сердитися одне на одного. Це негарно». Тепер, потому як Сен-Лу нібито сподобався Альбертині, я на час майже зцілився від підозр, що вона любить жінок, — ці дві речі здавалися несумісними. Я дивився на Альбертинин сірий еластичний гумовий плащ, у якому вона була несхожа на себе, виглядаючи невтомною мандрівницею крізь дощ і сльоту і