Трістрам Шенді - Лоренс Стерн
Струнка фігура і красива зовнішність сьєра де Круа почали у той час привертати увагу фрейлін до майданчика перед воротами палацу, де змінювалася варта. Пані де Боссьєр без пам’яті закохалася в нього, – ла Баттарель так само – цьому сприяла ще прекрасна погода, якої давно не пам’ятали в Наваррі; ла Гюйоль, ла Маронет, ла Сабатьєр теж закохалися в сьєра де Круа; ла Ребур і ла Фоссез дісталися до суті справи – де Круа потерпів невдачу при спробі здобути прихильність ла Ребур, а ла Ребур і та Фоссез були нерозлучні.
Королева Наваррська сиділа зі своїми дамами біля розписного склепінчастого вікна, звідки видно були ворота другого двору, тоді як у них входив де Круа. – Який красень, – сказала дама де Боссьєр. – У нього приємна зовнішність, – сказала ла Баттарель. – Він витончена статура, – сказала ла Рюйоль. – Ніколи в житті не бачила я офіцера кінної гвардії, – сказала ла Маронет, – у якого були б такі ноги. – Або який так добре стояв би на них, – сказала ла Сабатьєр. – Але у нього немає вусів, – вигукнула ла Фоссез. – Ні волосинки, – сказала ла Ребур.
Королева пішла просто до своєї молитовні, всю дорогу по галереї роздумуючи на цю тему, обертаючи її і сяк і так у своїй уяві. – Ave Marіa! що хотіла сказати ла Фоссез? – запитала вона себе, стаючи колінами на подушку.
Ла Гюйоль, ла Баттарель, ла Маронет, ла Сабатьєр негайно ж розійшлися по своїх кімнатах. – Вуса! – сказали про себе всі четверо, зачиняючись ізсередини на засувку.
Дама де Карнавалет непомітно, під фіжмами, перебирала обома руками чотки – від святого Антонія до святої Урсули включно через пальці її не пройшов жоден безвусий святий; святий Франциск, святий Домінік, святий Бенедикт, святий Василь, свята Бригітта – всі були з вусами.
У дами де Боссьєр голова пішла обертом, так старанно вичавлювала вона мораль зі слів ла Фоссез. – Вона сіла верхи на свого іноходця, паж пішов за нею – мимо проносили Святі Дари – дама де Боссьєр продовжувала свій шлях.
– Один деньє, – кричав чернець ордену братів милосердя, – тільки один деньє на користь тисячі стражденних полонеників, погляди яких звернені до неба і до вас із благанням про викуп.
– Дама де Боссьєр продовжувала свій шлях.
– Пожалійте нещасних, – сказав поважний, набожний сивоволосий старик, покірливо простягаючи висохлими руками обкований залізом кухоль, – я прошу для знедолених, милостива пані, – для тих, що терплять у в’язниці – для немічних – для людей похилого віку – для жертв корабельної аварії, поручительства, пожежі. – Закликаю Бога й усіх ангелів його у свідки, я прошу на одяг для голих – на хліб для голодних, на притулки для хворих і вбитих горем.
Дама де Боссьєр продовжувала свій шлях.
Один родич, що розорився, вклонився їй до землі.
– Пані де Боссьєр продовжувала свій шлях.
З голою головою побіг він поряд із її іноходцем, благаючи її, заклинаючи колишніми узами дружби, свояцтва, спорідненості і т. д. – Кузино, тітко, сестро, мати, в ім’я всього доброго, заради себе, заради мене, заради Христа, згадайте про мене – пожалійте мене!
– Дама де Боссьєр продовжувала свій шлях.
– Потримай мої вуса, – сказала дама де Боссьєр. – Паж потримав її коня. Вона зіскочила з нього на краю майданчика.
Є такі ходи думок, що залишають штрихи біля наших очей і брів, і у нас є свідомість цього десь у ділянці серця, яке надає цим штрихам велику виразність, – ми їх бачимо, читаємо та розуміємо без словника.
– Ха-ха! хі-хі! – вирвалось у ла Гюйоль і ла Сабатьєр, коли вони вдивилися в штрихи одна в одної. – Хо-хо! – відгукнулися ла Баттарель і ла Маронет, зробивши те ж саме. – Цить! – вигукнула одна. – Тс-тс, – сказала інша. – Цить, – мовила третя. – Фі-фі, – мовила четверта. – Гран мерсі! – вигукнула дама де Карнавалет – та, яка нагородила вусами святу Бригітту.
Ла Фоссез витягнула шпильку із зачіски і, накресливши тупим її кінцем невеликий вус на одній стороні верхньої губи, поклала шпильку в руку ла Ребур. – Ла Ребур похитала головою.
Пані де Боссьєр тричі кашлянула собі в муфту – ла Гюйоль усміхнулася. – Фе, – сказала пані де Боссьєр. Королева Наваррська доторкнулася до очей кінчиком вказівного пальця – мовби бажаючи сказати: – я вас усіх розумію.
Усьому двору ясно було, що слово вуса погублено: ла Фоссез нанесла йому рану, і від ходіння по всіх закутках воно не оклигало. – Щоправда, воно ще декілька місяців слабко оборонялось, але по їх закінченні, коли сьєр де Круа вирішив, що за браком вусів йому давно час покинути Наварру, – стало зовсім непристойним і (після декількох безуспішних спроб) абсолютно вийшло із вжитку.
Найкраще слово найкращою мовою найкращого суспільства постраждало б од таких колотнеч. – Священик із Естелли написав на цю тему цілу книгу, показуючи небезпеку побічних думок і застерігаючи проти них наваррців.
– Хіба не відомо всьому світу, – говорив священик із Естелли на закінчення своєї праці, – що декілька сторіч тому носи зазнавали в більшості країн Європи тієї ж долі, яка тепер спіткала в королівстві Наваррському вуса? Зло, щоправда, не набуло тоді подальшого поширення, – але хіба ліжка, подушки, нічні ковпаки та нічні горщики не стоять відтоді завжди на краю загибелі? Хіба штани, розпірки в спідницях, ручки насосів, втулки та крани не зазнають дотепер небезпеки з боку таких же асоціацій? – Цнотливість за природою найпокірливіша душевна якість – але зніміть із неї вузду – і вона уподібниться левові, що біснується і рикає.
Мета міркувань священика з Естелли не зрозуміла. – Пішли по хибному сліду. – Світ загнуздав свого осла з хвоста. І коли крайнощі педантичності й початки похоті зберуться на найближчому засіданні провінційного капітулу, вони, мабуть, і це оголосять непристойністю.
Розділ ІІ
Коли прийшов лист із сумною звісткою про смерть мого брата Боббі, батько