Трістрам Шенді - Лоренс Стерн

Якщо підійти до справи з точки зору матеріальної вигоди – боротьба між Воловою пусткою та поїздкою Бобі, я згоден, на перший погляд не уявлялася такою нерішучою; бо кожного разу, коли батько брав перо і чорнило та починав підраховувати нескладну витрату на розчищення, випалювання та обгороджування Волової пустки, і т. д. і т. д. – і вірний прибуток, який вона йому принесе натомість, – той досягав таких фантастичних розмірів за його системи підрахунку, що Волова пустка, можна було присягнутися, змела б усе на своєму шляху. Адже було очевидно, що він у перший же рік збере сто ластів рапсу, по двадцять фунтів ласт, – та чудовий урожай пшениці через рік – а ще через рік, за найскромнішими викладками, сто – але набагато вірогідніше сто п’ятдесят – якщо не всі двісті чвертей гороху та бобів – не беручи до уваги просто-таки гір картоплі. – Але тут думка, що він тим часом ростив мого брата, як порося, щоб той поїдав усе це, – знову все перевертала і зазвичай залишала старого в такому стані нерішучості – що, як він часто скаржився дядькові Тобі, – він знав не більше своїх п’ят, що йому робити.

Лише той, хто сам її зазнав, може зрозуміти, яка це мука, коли розум людини роздирається двома проектами рівної сили, які в один і той же час уперто тягнуть його в протилежні боки; адже, не кажучи вже про спустошення, яке вони неминуче виробляють у делікатно влаштованій нервовій системі, що переправляє, як ви знаєте, життєвих духів і тонші соки з серця в голову і так далі, – неможливо висловити, як сильно це безладне тертя діє на грубіші та щільніші частини організму, руйнуючи жир і ушкоджуючи міцність людини при кожному своєму русі назад і вперед.

Батько поза сумнівом зачахнув би від цієї напасті, як він почав чахнути від нещастя, що сталося з моїм ім’ям, – коли б не прийшло до нього на виручку, як і в останньому випадку, нове нещастя – смерть мого брата Боббі.

Що таке життя людини – як не метання з одного боку в другий? – від горя до горя? – зав’язування одного приводу для засмучення – і розв’язування іншого?

Розділ XXXІІ

З цієї хвилини мене слід розглядати як законного спадкоємця роду Шенді – і власне звідси починається історія мого Життя та моїх Думок. Хоч як я поспішав і хоч як квапився, я встиг тільки розчистити ґрунт для зведення будівлі – і будівля ця, передбачаю я, буде такою, якої ніхто ще не замишляв і тим більше ніхто не споруджував од часу Адама. Менше ніж через п’ять хвилин кину я у вогонь своє перо, а вслід за пером крапельку густого чорнила, що залишилося на дні моєї чорнильниці. – А за цей час – мені потрібно ще зробити десяток речей. – Одну річ мені потрібно назвати – про одну річ посумувати – на одну річ понадіятися – одну річ пообіцяти – і однією річчю пригрозити. – Мені потрібно одну річ припустити – одну річ оголосити, – про одну річ нічого не говорити – одну річ вибрати – і про одну річ запитати. – Розділ цей, таким чином, я називаю розділом про речі – і розділ, що йде за ним, тобто перший розділ наступного тому, буде, якщо я доживу, розділом про вуса – для підтримки деякої зв’язності в моїх творах.

Річ, про яку я сумую, полягає в тому, що речі занадто густим натовпом обступили мене, так що я ніяк не міг приступити до тієї частини мого твору, на яку ввесь час поглядав із такою жадобою; я маю на увазі кампанії, а особливо любовні пригоди дядька Тобі, епізоди яких настільки своєрідні й такої сервантесівської складки, що коли тільки мені вдасться так із ними впоратись і справити на всі інші голови таке ж враження, яке ці події збуджують у моїй власній, – ручаюся, книга моя здійснить свій шлях на цьому світі куди успішніше, ніж здійснював до неї свій шлях її хазяїн. – О Трістраме! Трістраме! якщо тільки це станеться – літературна слава, якою ти будеш оточений, винагородить тебе за всі нещастя, що випали на твою долю в житті, – ти нею насолоджуватимешся – коли давно вже буде втрачено всю їх гіркоту і всяку пам’ять про них! —

Не дивно, що мені так не терпиться дійти нарешті до цих любовних пригод. – Вони найласіший шматочок усієї моєї історії! – і коли я їх дістануся – будьте певні, добрі люди, – (і начхати мені, якщо чий-небудь слабкий шлунок цим погребує) я ні крапельки не посоромлюсь у виборі моїх слів: – ось та річ, яку я мушу оголосити. – Ні за що мені не впоратися за п’ять хвилин, ось чого я боюся, – сподіваюся ж я на те, що ваші милості й превелебності не образяться, – а якщо ви образилися, то майте на увазі, що наступного року я вам піднесу, вельмишановні, таку штуку, за яку можна образитися, – це манера моєї милої Дженні – а хто така моя Дженні – і з якого кінця слід підступати до жінки – це річ, про яку я маю намір нічого не говорити, – про неї вам буде сказано через розділ після розділу про ґудзикові петлі – ні на один розділ раніше.

А тепер, коли ви дійшли до кінця моїх чотирьох томів, – річ, про яку я хочу запитати: в якому стані у вас голова? У мене вона страшенно болить. – Про ваше здоров’я я не турбуюся; я знаю, що воно дуже сподобалось. – Істинне шендіанство, хоч як би ви були упереджені проти нього, відчиняє серце та легені і, подібно до всіх споріднених йому душевних станів, полегшує рух крові й інших життєвих соків по каналах нашого тіла, воно допомагає колесу життя крутитися довше та радісніше.

Якби мені надали можливість, як Санчо Пансі, вибрати за смаком королівство, я б не вибрав острова – або королівства чорношкірих, аби діставати гроші: – ні, я б вибрав королівство людей, які сміються від щирого серця. А оскільки жовчність і похмуріші почуття, розладнуючи кровообіг і порушуючи рух життєвих соків, діють, я бачу, так само шкідливо на тіло державне, як і на тіло людини, – і