Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло

Париж, 4 жовтня 17…

Лист 107

Від Азолана до віконта де Вальмона

Ваша милосте! Згідно з вашим наказом, я, як тільки отримав вашого листа, вирушив до пана Бертрана, який і передав мені двадцять п’ять луїдорів, як ви розпорядились. Я попросив його дати мені ще два для Філіпа, якому я звелів негайно ж виїжджати, як ви зволили мені написати, і в якого грошей не було. Але ваш пан повірений відмовив мені в цьому, сказавши, що з цього приводу від вас розпорядження немає. Тому я змушений був дати Філіпу зі своїх грошей, і, якщо на те буде ваша милість, ви мені їх зарахуєте.

Філіп поїхав учора ввечері. Я якнайсуворіше наказав йому не відлучатися з придорожньої корчми, щоб його завжди можна було знайти, якби він знадобився.

Після того я негайно вирушив до пані президентші, щоб побачити мадемуазель Жюлі, але її не було вдома, і я поговорив тільки з Ла-Флером, од якого нічого дізнатися не зміг, оскільки після свого приїзду він бував у домі лише в години трапез. Усю службу ніс другий лакей, а вам, добродію, відомо, що його я не знаю. Але сьогодні я знову зайнявся цією справою.

Уранці я знову зайшов до мадемуазель Жюлі, й вона, мабуть, була мені дуже рада. Я запитав її про причину повернення її хазяйки, але вона сказала, що нічого про це не знає, і я гадаю, що вона говорить правду. Я докорив їй за те, що вона не попередила мене про свій від’їзд, але вона почала запевняти, що сама дізналася про нього лише напередодні ввечері, коли прийшла допомогти своїй пані роздягтися на ніч. Таким чином, бідолаха всю ніч укладала речі та спала не більше двох годин. Із кімнати пані вона вийшла тільки о другій годині ночі, й у цей час та ще тільки починала щось писати.

Уранці перед самим від’їздом пані де Турвель вручила брамникові замку якогось листа. Мадемуазель Жюлі не знає, кому його було адресовано. Вона говорить, що, можливо, вашій милості, але ви нічого не зволили мені сказати.

У дорозі обличчя у пані де Турвель увесь час приховане було капюшоном, і тому його не було видно. Але мадемуазель Жюлі майже впевнена, що вона часто плакала. Поки вони їхали, вона не промовила ні слова і не побажала зупинитися в ***,[60] як зробила на шляху до замку, що не дуже-то сподобалося мадемуазель Жюлі, яка поїхала не поснідавши. Але, як я їй сказав, на те вже панська воля.

По приїзді пані де Турвель негайно ж лягла, але залишалася в ліжку всього години дві. Вставши, вона викликала до себе швейцара і звеліла нікого не приймати. Одягатись вона не захотіла. Вона вийшла до обіду, але попоїла тільки трохи супу й негайно ж встала з-за столу. Каву їй подали в спальню, і тоді ж до неї зайшла мадемуазель Жюлі. Вона застала свою хазяйку за розбиранням паперів у секретері та побачила, що це все були листи. Готовий поручитися – листи вашої милості. А з трьох, які прийшли вдень, одного вона не випускала з рук до самого вечора! Я впевнений, що й він од вашої милості. Але чому ж вона тоді взяла та й поїхала? Мене це дивує. Втім, ви, ваша милосте, напевно, зволите це знати, і до того ж це не моя справа.

Після обіду пані президентша пройшла в бібліотеку, взяла дві книги й віднесла їх у свій будуар. Але мадемуазель Жюлі запевняє, що за ввесь день вона і п’ятнадцяти хвилин не дивилася в книгу, а все перечитувала того листа та мріяла, підперши щоку рукою. Оскільки мені спало на думку, що вашій милості приємно було б знати, що це за книги, а мадемуазель Жюлі сказати мені не зуміла, я попросив сьогодні провести мене в бібліотеку під тим приводом, ніби я хочу її оглянути. На полицях не вистачає лише двох книг: одна – це другий том «Християнських думок»,[61] а інша – перший том твору під назвою «Кларисса».[62] Пишу так, як там значиться. Ви, можливо, самі зволите здогадатися, що це таке.

Учора ввечері пані де Турвель не вечеряла, вона пила тільки чай.

Сьогодні вранці вона дуже рано подзвонила, звеліла негайно ж подати коней, і не було ще дев’ятої години, як вона слухала у фельянів обідню.[63] Хотіла також сповідуватись, але духівник її був відсутній; він повернеться тільки через тиждень або через десять днів. Мені здається, що і про це слід доповісти вашій милості.

Потім вона повернулася додому, поснідала, а згодом сіла щось писати і займалася цим близько години. Незабаром мені трапилася нагода зробити те, що так бажано було вашій милості: листи на пошту відніс я. Листів пані де Воланж не виявилось, але один я все ж посилаю вам, шановний пане, – лист панові президенту; мені здавалося, що він має бути найцікавішим. Був і лист на ім’я пані де Розмонд, але я подумав, що ви, ваша милість, завжди зможете прочитати його, якщо побажаєте, і тому відправив. Втім, вашій милості й без того все стане відомо, оскільки пані президентша написала й вам. Надалі я зможу отримувати всі листи, з якими побажає ознайомитися ваша милість. Бо слугам майже завжди їх передає мадемуазель Жюлі, а вона запевняє мене, що з симпатії до мене, а також до вашої милості залюбки зробить усе, що я захочу.

Вона навіть не захотіла брати грошей, які я їй запропонував. Але я гадаю, ви, ваша милосте, не відмовитеся зробити їй який-небудь подаруночок, і, якщо хочете, я без зусиль дізнаюся, що принесло б їй задоволення.

Сподіваюся, ви, ваша милосте, не скажете, що я недбайливо служу вам, і мені дуже хотілося б виправдатися від докорів, які ви зволили мені зробити. Якщо я не знав про від’їзд пані президентші, то саме з причини мого палкого бажання послужити вашій милості, – воно і змусило мене виїхати о третій годині після півночі, і я не зміг побачити мадемуазель Жюлі напередодні ввечері, як зазвичай, оскільки вирушив ночувати у флігель для приїжджої прислуги, щоб не розбудити нікого в замку.

Стосовно докору вашої милості щодо мого частого безгрошів’я, так воно відбувається через те, що, по-перше, я люблю, як ви самі зволите бачити, утримувати