💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Останні орли - Михайло Петрович Старицький

Останні орли - Михайло Петрович Старицький

Читаємо онлайн Останні орли - Михайло Петрович Старицький
Гонто, i давно хотiв познайомитися, але не було нагоди, та ось привiв бог.

— Ну, невдалу ж ти вибрав хвилину, — вiдповiв з кривою посмiшкою Гонта. — Не можу подарувати тобi багато часу… а втiм, сiдай, поговоримо: з добрим чоловiком i перед смертю поговорити любо, а зустрiнемось на тому свiтi колись i закiнчимо бесiду.

— Бог з тобою, пане сотнику, я прийшов наказати, щоб розв’язали тебе. Отаман не знав тебе, але я поручився, i вiн повертає тобi свободу. Гонта глянув з подивом на Залiзняка.

— Гей, хлопцi, розв’яжiть пана сотника й принесiть йому назад його зброю! Гайдамаки, якi стерегли Гонту, вмить виконали наказ Залiзняка. Гонта розправив плечi й пiдвiвся на ноги. Подив змiнився на його обличчi виразом найщирiшої радостi й подяки.

— Ху, ти, — промовив вiн, вiддихуючись. — А я вже й надiю втратив! А знаєш, брате, приємно вдруге на свiт народжуватись! Ха-ха! Одначе я тобi й не подякував, спасибi, друже! — вiн з почуттям потиснув Залiзняковi руку. — Спасибi! Тiльки от, даруй, пане-брате, не знаю нi iменi твого, нi прiзвища.

— Максим Залiзняк.

— Залiзняк? — Гонта здивовано вiдступив на крок. — Залiзняк? То це ти Максим Залiзняк?

— Я самий, а ти, мабуть, гадав, що вiн на лисого дiдька схожий?

— Ну, спасибi ж тобi, пане-брате! — з щирим почуттям промовив Гонта, ще раз потискуючи Залiзняковi руку. — Нехай господь i менi подарує нагоду колись вiддячити тобi!

— За цим дiло не стане! — весело вiдповiв Залiзняк. — Настають такi часи, коли, може, не одну сотню дукатiв пообiцяють за мою голову ляхи й не одну шибеницю приготують для мого тiла. То в разi чого… гм… якщо тобi трапиться стерегти мене, може… випустиш… Га?

Гонта опустив голову, й густий рум’янець виступив на його смаглявих щоках.

— Ну, та що там ще загадувати, — провадив весело Залiзняк, поклавши руку на плече Гонти. — Ходiм лишень та краще вип’ємо чарку за твоє народження. Я ж тепер i сам не знаю, чи повитухою, чи хрещеним батьком тобi доводжусь. Гей, хлопцi, несiть нам найкращого меду з панського льоху!

Вiн обняв Гонту за стан i повiв майданом.

Через пiвгодини вони сидiли вже в просторiй хатi за накритим чистою скатертиною столом. На столi перед ними було розставлено хлiб, сир, сметану, яйця, два олов’янi пугари й дорогий срiбний дзбан, повний темного запашного меду.

Коли вони попоїли, Залiзняк налив у пугари меду, подав один з них Гонтi й, цокнувшись, звернувся до нього з запитанням:

— Ну, пане сотнику, куди ж ти тепер подасися?

— Куди ж? До своєї сотнi, в Умань!

— Гм… — Залiзняк повiв бровою. — Ну, то я проведу тебе, менi теж по дорозi, а то коли б ти часом не попався знову гайдамакам. Налетiли вони хмарами, а вашого брата, надвiрних козакiв, ненавидять ще дужче, нiж ляхiв.

Залiзняк замовк на мить i пильно глянув на Гонту, Гонта понуро мовчав.

— Воно, правда, не можна вину класти на них за це, — провадив далi Залiзняк. — В той час, коли вони вiддають життя за вiтчизну, — ви одгулюєтесь пiд панською ласкою, служите ненависним гнобителям-ляхам!

Останнi слова Залiзняковi прозвучали особливо в’їдливо й презирливо. Гонта мовчав похнюпившись; на хвилину в хатi запанувало напружене мовчання.

— Тяжкi слова твої, пане полковнику, — заговорив нарештi Гонта, пiдводячи голову. — Багато в них правди, але багато й гiркоти зайвої, несправедливої… Не тiльки гайдамакам дорога вiтчизна, не тiльки в них болить за неї серце. Та не всi люди однiєї кондицiї. Добре йти в гайдамаки тому, в кого немає нiчого, крiм буйної голови, а в кого сiм’я?..

— Чим же заважає сiм’я? Хiба не було на Українi сiмейних козакiв?

— Козакiв, а не гайдамакiв, котрi гасають зграями, як вовки, лише для того, щоб помститися тому чи тому пановi! Пане полковнику, вони звитяжцi, i кожен з нас вважає їх за найславнiших дiтей вiтчизни, тiльки ж усякий чоловiк розумiє, що з їхньої помсти не вийде нiчого, крiм нових жертв.

Залiзняк нахмурився.

— Тому й не виходило досi нiчого, — промовив вiн гнiвно, — що не знаходилося того, хто об’єднав би їх усiх, а якщо знайдеться, тодi ця страшна сила обрушиться своєю жахливою помстою не на окремих панiв, а на всю Польщу, на весь її державний лад.

— Ех, пане полковнику, — вiдповiв, зiтхнувши. Гонта, — повiр менi, не тiльки тобi спадало це на думку, та батогом обуха не переб’єш: хоч би й усi гайдамаки об’єдналися, то нiчого б не вийшло, бо не той, пане-брате, тепер час.

— Чим же теперiшнiй час гiрший за попереднiй? Вiн кращий, — присягаюся, кращий у сто крат! — вигукнув Залiзняк i заговорив iз запалом, присуваючись до Гонти: — Послухай мене, остання година Польщi вже вдарила на небесах, i справедлива вiдплата за дику сваволю її панства вже ось-ось має звершитися. Над нею сидять три сусiди, й кожен тiльки й думає про те, який би урвати собi шматок. Ждуть тiльки нагоди, щоб кинутися.

— Але шляхта теж передбачає це i вже береться за розум: скрiзь укладаються конфедерацiї…

— А, їхнi конфедерацiї!.. Вони викличуть у країнi ще бiльше сум’яття, а сум’яття тiльки прискорить нашу справу. Терпiння народу вичерпалося — в нього немає нiчого: нi волi, нi хлiба, нi сiм’ї — нiчого, крiм душi, а голий дощу не боїться. Вiр менi, не сьогоднi-завтра зчиниться страшний заколот…

— I кому ми потрапимо пiд руку, той i забере нас, як бунтiвникiв?! — мовив з легкою iронiєю в голосi Гонта й пильно глянув на Залiзняка.

— Нi, пане-брате, — впевнено заперечив Залiзняк i, нахилившись до Гонти, заговорив пiвголосом: — Я скрiзь вештаюсь уже не один рiк. Все бачу, все чую, все винюхую,

Відгуки про книгу Останні орли - Михайло Петрович Старицький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: