💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Останні орли - Михайло Петрович Старицький

Останні орли - Михайло Петрович Старицький

Читаємо онлайн Останні орли - Михайло Петрович Старицький
з’явилися були банди розбiйникiв-гайдамакiв, але ми спiльними силами стерли їх з лиця землi, знищили. Мало хто врятувався втечею!

— Смерть схизматам! Загибель москалям! — задерикувато крикнуло кiлька молодих голосiв.

— О, ця єресь! — вигукнув у фанатичному озлобленнi молодий ксьондз, недавно висвячений на плебана, i схопився руками за голову. — Мало того, що вона вперта у своїй темнотi, вона спокушає ще й прийнятих у лоно католицької церкви дiтей: тi, хто народився й вирiс у римсько-католицькому обрядi, зраджують його й переходять знову в схизму!

— А головне, — додав Младанович, — ця пся крев дає якесь право сусiднiй Росiї заступатися за одновiрцiв. Sapristi. Тисяча дяблiв! Од цих втручань тхне погрозою!

— Отож-то, — вигукнув Пулавський, — його мосць висловив саму суть… У залi почулося глухе ремство й брязкiт палашiв та щабель об пiхви.

— Вiдтодi, — провадив далi полковник, — як зрадник Богдан, за допомогою клятих хлопiв i розбiйничого гнiзда запорожцiв, одiрвав од нас половину України й прилучив її до Москви, вiдтодi ця держава стала швидко зростати в своїй силi й тепер розрослась у величезне царство, стала iмперiєю й загрожує поглинути нас…

— Боже всесильний! — заволав у релiгiйному екстазi Баєвський. — Одведи вiд нас цей жах!

— Oremus domine! — простогнав ксьондз, склавши руки й звiвши до неба очi.

— Тепер нам треба подумати, панове добродiйство, як дати вiдсiч Росiї, — знову заговорив Пулавський.

— Не тiльки вона точить на нас зуби, — докинув Младанович, — є в нас iще два добрих сусiди: австрiєць i пруссак… Тi теж ждуть не дiждуться нашої загибелi.

— Грiм i блискавка! — крикнув Стемпковський. — Ми самi того пруссака, як тевтонського рицаря, пустили в Померанiю й вiддали йому кращi провiнцiї даром… вiдрiзали себе од Балтики, ми самi своїми руками занапастили своє велике королiвство й вигодували на себе ж удава!

— Прокляття тим, хто потурав цьому! — вигукнув хтось похмуро серед пишної молодi, i цей прокльон примусив усiх неприємно здригнутися й замовкнути.

— Проте, хоч i як це гiрко, — зiтхнув по довгiй паузi Кшемуський, — а все ж таки, на мою думку, нам безпечнiше бути в кiльцях того удава… Пруссiя прагне протистати зростаючiй могутностi Росiї, i їй союз з нами на руку… Може, потiм i в пруссакiв з’являться хижацькi iнстинкти, але тепер iнтереси Пруссiї й Австрiї, звичайно, суперечать намiрам Росiї, а тому наш iнтерес шукати з ними спiлкування проти москалiв… Це iнтерес благородного лицарства й країни, а круль Понятовський про це не думає й має намiр iти на поступки Московiї…

— Зрадник! Геть його до всiх дяблiв! — заревло лицарство, потрясаючи кривулями й тупаючи ногами.

— Авжеж… справдi, — мовив Стемпковський, — це зрада… Але що ж робить сейм? Верховна влада в нього, а не в Понятовського: давно вже панує в нас золота свобода й знищено будь-яку владу короля.

— А якщо дiйсно з боку Корони помiтне бажання порушувати нашi верховнi шляхетськi права, то скликати негайно ж сейм i пiдрiзати королевi крила!

— Так, це треба вчинити якнайшвидше, — погодився Младанович.

— Сповiстити наших патронiв i магнатерiю негайно, — додав Кшемуський.

— Цього мало! — сказав Пулавський. — Сейм, звичайно, не попустить вiжок королевi, але Понятовський може випросити в Росiї допомогу…

— Невже до цього доживе Рiч Посполита? — скрикнув схвильовано плебан i, затуливши руками обличчя, похилив голову, плечi його тихо здригалися вiд стримуваних ридань.

Щире горе плебана вразило всiх у саме серце. Старi провели рукою по очах, а молодь, прикусивши губи, похмуро втупила очi в дубову з ясеновими квадратами пiдлогу. Тяжкi зiтхання почулися в пишному залi й гнiтюче повисли над лицарством. Понуре мовчання тривало довго.

— Ганьба, ганьба, — лиховiсне промовив нарештi Пулавський. — Але впадати в одчай нам iще нема чого: поки в наших жилах тече старопольська кров, поки в юнакiв наших горять одвагою очi, поки нас захищає благословення папи — Польща не згине! Найкращi сини вiтчизни, найблагороднiшi i найславнiшi лицарi, заклали вже конфедерацiю в Барi. Туди з’їжджається все шляхетство польське iз зброєю й з своїми командами, пiд прапор золотої волi шляхетської й незалежностi нi вiд кого.

— Вiват! Нєх жиє! — вигукнули всi присутнi, охопленi бадьорiстю i надiєю.

— Нєх жиє! — пiдхопив полковник.

— Тiльки треба дружно стати всiм i вкрити конфедерацiями всю Польщу. У короля вiйськ немає, сейм нiколи не дозволить йому посполитого рушення… А в нас збереться кiлька десяткiв тисяч безстрашних гусарiв, левiв-драгунiв i тигрiв-латникiв…

— Славне лицарство! — урочисто виголосив Младанович. — Я вiдкриваю в Уманi нову конфедерацiю й запрошую пiд свiй стяг, у замок, всiх славних героїв, звитяжних захисникiв ойчизни.

— Ми з вельможним паном ладнi голови покласти за нашу кревну матку, за велику Польщу! — гукнули всi в один голос i витягли з пiхов шаблi, що сяйнули холодним блиском лез.

— У всiх конфедерацiй повинно бути одне гасло, — пiднiс голос Пулавський. — Проти короля i за єднiсть Польщi, за панування католицизму, за винищення з корiнням схизми й непокiрних схизматiв.

— Так, — пiдтвердив Стемпковський. — Краще впертих винищити всiх до єдиного й заселити пустелю мирними рабами, анiж допустити спокусу.

У той час, коли в залi дебатувалися серйознi полiтичнi питання й обмiрковувалися невiдкладнi в даний момент заходи, дамське товариство, не таке численне, як чоловiче, провадило бесiди в просторих салонах замку про свої iнтереси, про новi моди, що приходили на змiну колишнiм, старопольським, про майбутнi шлюби, про скандальну хронiку магнатських дворiв… Та проте злоба дня не давала спокою й прекраснiй статi: говiркi цокотухи раз у раз переривали свої улюбленi теми й переходили до тривожних питань, якi стояли й перед очима безтурботних красунь, жахаючи їх своєю незбагненнiстю.

— Вам добре, кохана панi, — говорила уманськiй губернаторшi, зiтхаючи

Відгуки про книгу Останні орли - Михайло Петрович Старицький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: