Все королівське військо - Роберт Пенн Уоррен

Він побачив непоказного суб’єкта в циліндрі,— то був, як видно, містер Сіммс,— а за ним жіночу постать. Жінка була зовсім молода, років двадцяти, тендітна, зі шкірою, ледь темнішою за слонову кістку,— певне, лише на одну восьму негритянка,— з волоссям скоріш хвилястим, аніж кучерявим, та вологими темними очима, трохи почервонілими, що невидюще дивилися кудись повз француза. Вдягнена вона була не в грубий веретяний балахон та хустку, як звичайно одягають невільниць, призначених на продаж, а в широке й довге, аж до п’ят, біле плаття з рукавами до ліктя й не мала на голові хустки — лише стрічку, що стягувала волосся над чолом. Позад неї, у гарно вмебльованій кімнаті («як у цілком добропристойному домі»,— сказано в записках, хоча й згадано загратовані вікна), Касс побачив крісло-гойдалку й невеличкий столик, а на ньому кошик для рукоділля та тонке шитво із встромленою в нього голкою, «так ніби якась молода дама, господиня дому, щойно відклала його, підводячись, щоб привітати гостя». Як пригадує Касс, він не знати чому прикипів поглядом до того рукоділля.

— Осьде,— приказував містер Сіммс,— осьде. І, схопивши дівчину за плече, повільно повернув її всім на огляд. Потім, узявши за зап’ясток, підняв її руку на рівень плеча й поводив сюди-туди, щоб показати її рухливість, знов повторивши своє «осьде». А тоді витяг руку дівчини вперед, до француза, й далі тримаючи зап’ясток, так що п’ясть мляво звисла донизу. (Як зазначено в записках, вона була «гарної форми, з тендітними, тонкими пальцями»). — Осьде,— сказав містер Сіммс,— ви тільки гляньте на цю руку. Не кожна пані має таку маленьку та гарну. А яка кругленька й м’якенька, га?

— А щось іще кругленьке й м’якеньке в неї є? — обізвався один із чоловіків біля дверей, І всі інші зареготали.

— Аякже,— мовив містер Сіммс, тоді нахилився, підхопив поділ її плаття і легким, швидким рухом підняв його над талію, а другою рукою зібрав матерію навколо стану в щось на зразок «недоладного пояса». Не випускаючи з руки того жмута матерії, він рушив навколо дівчини, змушуючи і її обертатись за собою (вона робила це «не опираючись, мов безтямна»), аж поки її зграбні сідниці опинилися проти дверей.— Осьде вам, хлопці, кругленьке й м’якеньке,— сказав містер Сіммс і дзвінко ляснув дівчину по сідниці, так що затремтіла ніжна плоть.— Чи ви коли гладили щось кругліше й м’якіше, га? — запитав він.— Ну чисто тобі подушечка, їй-же-богу! І тремтить, як солодке желе.

— Боже ти мій, та ще й у панчохах! — зауважив хтось із чоловіків.

Інші знов зареготали, а француз підступив до дівчини, простиг руку й торкнувся кінчиком стека невеликої ямки над її сідницями. Легенько потримав так якусь хвилю, а тоді притулив стек до її попереку й повільно провів ним униз по кожній сідниці, перевіряючи, чи досить вони округлі.

— Поверніть її,— мовив він зі своїм іноземним акцентом.

Містер Сіммс послужливо потяг убік жмут тканини, і тіло дівчини зробило за ним пів-оберта. Хтось із чоловіків біля дверей аж присвиснув. А француз приклав свій стек дівчині до живота, «немов тесля, щось вимірюючи або ж показуючи, яка рівна площина», а тоді, як і перед тим, провів згори вниз по тілу й спинив стек на стегнах, нижче від трикутника. Потім опустив руку.

— Відкрий рота,— звелів він дівчині.

Вона відкрила, і він пильно оглянув зуби. Тоді нахилився до рота й понюхав.

— Віддих чистий,— визнав він наче знехотя.

— Атож,— підтвердив містер Сіммс,— атож, чистішого й шукати годі.

— А інших ви маєте? — запитав француз.— Тут-таки?

— Маємо,— відповів містер Сіммс.

— Покажіть,— мовив француз і рушив до дверей з таким виглядом, «ніби й не сумнівався, що всі перед ним розступляться».

Він вийшов у коридор перший, містер Сіммс за ним. Поки містер Сіммс замикав двері, Касс заговорив до нього:

— Якщо ви містер Сіммс, я хотів би побалакати з вами.

— Га? — мовив («буркнув»,— сказано в записках) містер Сіммс, але, поглянувши на Касса, одразу став чемний, бо з одягу й поводження зрозумів, що він не з тих випадкових спостерігачів. Отож, провівши француза в сусідню кімнату, містер Сіммс повернувся до Касса. У своїх спогадах Касс пише, що якби він був обачніший і не завів розмови при інших, то, напевне, уник би халепи, одначе, за його словами, в ту хвилину він думав тільки про свою справу, і чоловіки навколо були для нього не більш як тінями.

Він пояснив містерові Сіммсу, чого хоче, як міг змалював словами Фебу, назвав ім’я торговця з Падьюки й пообіцяв щедру винагороду. Містер Сіммс хоча й видимо сумнівався, проте сказав, що зробить усе можливе, а тоді додав:

— Але дев’ять проти одного, містере, що ви її не знайдете. А в нас тут є і кращі. Ви ж оце бачили Дельфі. Вона майже біла, та ще й куди звабніша за будь-яку білу, а та, що ви говорите, звичайнісінька жовта. До того ж Дельфі…

— А добродієві забаглося жовтячки,— перебив його один з молодиків і засміявся, а за ним і інші.

Касс затопив йому в підборіддя.

«Я вдарив збоку, навідліг,— пише він,— так, що аж кров пішла. Вдарив не думаючи і пригадую, як здивувався, коли побачив, що на підборідді в нього кров і що він витяг з-під сюртука мисливський ніж. Я спробував ухилитися від удару, але він усе-таки штрикнув мене в ліве плече. Перше ніж він устиг відступити, я обхопив правою рукою його зап’ясток, потягнув його донизу, щоб пустити в діло й ліву руку, в якій ще лишалося в ту мить трохи сили, а тоді, крутнувшись усім тілом, зламав йому руку об своє праве стегно й збив його з ніг. Потім підібрав з підлоги ножа й повернувся до другого — як видно, приятеля того, що лежав долі. Він також тримав напоготові ніж, але вже видимо не мав охоти встрявати в бійку».

Містер Сіммс запропонував Кассові свою допомогу, але той відмовився, притис до рани носовика, вийшов з будинку й рушив до свого помешкання, але там-таки, на Вест-Шорт-стріт, упав непритомний. Додому його віднесли. Другого дня йому стало краще. Він дізнався, що місіс Трайс поїхала з міста, начебто у Вашінгтон. А ще через два дні його рана загноїлась, і деякий