Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин
На КП ще було відомо, що його контузило снарядом на Східному фронті, і тепер у нього часто боліло тім'я. В такі дні Некулай сильно заїкався, мова його ставала мало зрозумілою.
А втім, досить веселий і дотепний, він чудово грав на сопілці, пам'ятав безліч цікавих історій і розказував їх з великою майстерністю.
Хоч Некулай був трошки недоумкуватий, проте обов'язки ординарця виконував добре, бо скільки не питали капітана Смеу, чи задоволений він своїм денщиком, той завжди говорив про нього схвально.
Кумедна хода, заїкування, репліки, безглузді, то, навпаки, сповнені гумору, вміння розповідати смішні історії та майстерно грати на сопілці — усе це зробило його відомим на КП. З нього сміялися, а то й кепкували. Навіть начальник штабу ледве стримувався від усмішки, коли зустрічав його на подвір'ї. Та й було чого: одна його поява у формі, що мало не спадала з плечей, викликала сміх. Підперезаний нижче живота, в недбало заправлених обмотках, в пілотці, що була насунена на очі, — так він ходив завжди.
На фронті за час воєнних дій проти гітлерівців Некулай не був. Його надіслали з тилу пізніше, коли дивізія вже вела бої в Ардялі.
Капітан Медря дуже сердився, що на передову посилають солдатів, яких давно треба демобілізувати. Він спершу хотів відмовитися од Некулая, але, зваживши на нестачу людей, передумав, вирішивши, що ординарцем чи їздовим можна використати й такого солдата.
Бурлаку випадково був при першій зустрічі Некулая Телимбу з капітаном Смеу і в той же день з властивим йому гумором розповів про неї іншим шифрувальникам.
— Ходив оце, хлопці, до нашого капітана, — мовив він. — Смеу забув у кабінеті плащ. Тим часом став накрапати дощ, а я знав, що його ординарець у шпиталі, і поніс. Ми погомоніли трохи, і я вже збирався йти. Коли це раптом відчинились двері, і до кімнати зайшов солдат. Ну й солдат!.. Клянусь, ви ніколи не бачили такого. Незграбний, у пілотці, насунутій аж на очі, у широченному кітелі, що в ньому могло б вміститися два таких, як він, у здоровенних черевиках. Як глянув я на нього, аж сміх мене розібрав. Подивився на цього солдата Смеу і посміхнувся й собі. «Що скажеш, солдате?» — спитав наш начальник. «Здрастуйте, пане капітан, я солдат Некулай Сермешан». — «Дуже приємно познайомитися, — відповів Смеу, ледве стримуючись, щоб не розсміятися. — Яким же тебе вітром сюди занесло?» Некулай тільки тоді згадав, що він у пілотці. Миттю зірвав її з голови і, мнучи в руках, почав говорити: «Та то таке, пане капітан. Прислали мене з запасного полку. Недавно прибув. Спершу пішов на КП, до пана капітана, не знаю, як його звати. Розказав, хто я і що… Пан капітан вислухав мене, запитав про те, се та й каже: «Що ж мені з тобою робити, Некулай?» — «Поставте мене, пане капітан, — кажу йому, — до якоїсь легшої роботи, бо я трохи контужений. На Східному фронті мене присипало бомбою, і відтоді так болить голова, ніби мій мозок товчуть у ступі. Дуже прошу вас, пане капітан!» — «Ей, Некулай. в цьому-то й заковика, — сказав він. — Куди ж тебе призначити? Невже в тилу не знайшлося ліпшого за тебе?» — «Чому ні? Але, бачте, я сам сюди попросився. Якщо мене призвали, подумав я собі, то, значить, скоро не відпустять. А коли так, то на передовій у багато разів краще, ніж у тому селі. Ви, певно, знаєте, що той запасний полк стоїть у Олтенії. А олтяни відомо які люди!.. Кварти води не дадуть, такі скупердяги. Можуть, пробачте за слово, і з-під себе з'їсти!.. Ось тому я й попросив одного пана старшину… І той змилосердився та й відіслав мене на фронт. От як я попав сюди, пане капітан». Подивився на мене пан капітан, почухав потилицю та й каже: «Поки що підеш на кухню, поможеш кухареві». Біля пана капітана стояв ще якийсь пан старшина. Ставний і елегантний такий, я спершу подумав, що то пан офіцер. Враз чую, як пан старшина говорить: «А що, пане капітан, якби ми призначили його ординарцем до пана капітана Смеу?» Тільки назвав він це прізвище, я й питаю: «А як повне ім'я того пана капітана, до якого ви хочете мене послати?» — «Пан капітан Смеу Єуджен», — відповів мені пан старшина. Я зрадів і взявся розпитувати далі: «А чи не скажете, звідки пан капітан родом? Може, з Вилчеле? Я сам звідти». — «Не знаю!» — каже пан старшина. «Тоді, пане капітан, — сказав я, — будьте такі добрі та пошліть мене ординарцем до капітана Смеу. Я вважаю, що пан капітан з нашого села, синок пана вчителя Смеу. І якщо довідається, що я його односельчанин, то неодмінно візьме» — «Добре, Некулай. Піди й поговори з паном капітаном Смеу. Якщо він погодиться, я не заперечуватиму». Поглянув Смеу на нього і спитав: «То кажеш, що ти з Вилчеле?» — «Так, пане капітан. А ви не син пана вчителя Смеу?» — боязко спитався Некулай. «Так!» — «Я вас відразу впізнав, хоч ви й змінилися відтоді, як виїхали з села. Мене, мабуть, не пригадуєте. Чи не так?» — «Ні! Як ти сказав тебе звати?» — «Некулай Сермешан. Син Арона Сермешана. Не пам'ятаєте? Наша хата стояла нижче від вашої коло млина. Сестра моя, Анка, ходила разом з вами до школи. Казала, що ви навіть сиділи на одній парті». — «Її я наче пригадую, а тебе, Некулай, ні». — «То й не дивно, пане капітан. Відтоді минуло чимало часу. До того ж я був старший за вас. А тепер… Чи не візьмете мене за ординарця? Дуже прошу вас!» Що вам сказати, браття, він так благально дивився на капітана, що й мені стало його жаль. «Гаразд, Некулай! — змилосердився Смеу. — Беру я тебе. Може, й підійдеш мені». — «Дякую вам, пане капітан! Постараюсь виправдати ваші надії». — «А зараз біжи до штабу і скажи про це капітанові Медрі». — «Бажаю здоров'я, пане капітан!» І пішов Некулай, радий-радісінький. Побачили б ви, як він ходить. Сміх, та й годі. Я ніколи не зустрічав такої людини. Глянеш на нього, і зразу ж тобі хочеться сміятись. Чи пригодиться на щось
