Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин

— Добре, хай буде по-твоєму… Але ця пляшечка? Де ти її знайшов?

— В похідному сундучку пана капітана Смеу.

Приголомшений цією звісткою, Георгіу машинально повторив:

— В похідному, сундучку капітана Смеу? Навіщо ж йому здався цей розчин?

— А про це ми з вами й повинні дізнатися. Завтра я ще раз пройду на його квартиру і огляну її вже ретельніше, ніж тоді. Прошу вас, потурбуйтеся, щоб вранці капітан Смеу знову виїхав на кілька годин з містечка.

Другого дня Уля нишком пробрався в кімнату капітана, вирішивши діяти вже більш організовано. Він розділив її уявно на чотири квадрати і почав пильний обшук. Стіни, паркет, картини, меблі, сінники, подушки — одним словом, все, що могло становити бодай найменший сховок, було ретельно оглянуте. Під кінець він знову підсів до похідного сундучка. Постукав у дно, щоб побачити, чи не подвійне воно, виклав білизну і обмацав усі рубці, передивився таблетки від невралгії, навіть баночку з помадою й ту скопирсав вістрям ножика.

Та його шукання виявились марними. І Уля вирішив ще перебрати листи, щоб переконатися, чи всі вони на місці. І раптом звернув увагу, що на трьох конвертах відірвано марки. Напевно, саме для цих марок і призначалась та пляшечка з розчином, бо одним з способів, яким користувалися шпигуни для передачі інформації, і були поштові марки. Вони мікрофотографували певні повідомлення на звороті, приліплювали марки на конверти і, таким чином, без будь-якого риску надсилали на призначену адресу, бо просто неможливо перевірити десятки тисяч листів.

Розглядаючи поштові штемпелі на конвертах, він побачив, що ті три листи послано ще тоді, коли дивізія вела бої за визволення Ардялу. На одному конверті стояла дата 31 серпня, на двох інших — 15 і 30 вересня. Інші марки були на місці і, здавалось, ніхто їх не відклеював.

Тримаючи в руці конверти без марок, Уля замислився. Чому марок нема лише на трьох конвертах? Дуже можливо, що, поки дивізія воювала в Трансільванії, капітан Смеу одержував розпорядження від резидента, який знаходився в Румунії. А пізніше, коли фронт віддалився, особливо після переходу Тиси, він став їх одержувати, мабуть, прямо від абверу. Але як саме? Яким засобом зв'язку користується зараз гітлерівська розвідка?

«Я марно морочу собі голову! — подумав Уля, складаючи листи. — Поки що досить і того, що я знаю».

Він замкнув сундучок і вийшов з капітанової кімнати, щоб негайно поговорити з начальником другого відділу. Недалеко від КП його наздогнав старшина Доробец.

— Хочу порадувати тебе приємною новиною! — заговорив він досить ввічливим тоном.

— Що саме, пане старшина? — байдуже спитав Уля.

— Сьогодні одержано наказ командуючого про повернення тобі знання капрала. Поздоровляю від душі! — і поспішно зняв рукавичку, щоб потиснути йому руку.

Вони обмінялися ще кількома банальними фразами і розійшлися.

Уля провів Доробеца поглядом — елегантний, в офіцерських чоботах та дорогих рукавичках, старшина ступав гордо і впевнено.

Капітан Георгіу вже чекав Улю в кабінеті.

— Знаєте прислів'я: якщо не йде дощ, то хоч капає!

— І вже капнуло що-небудь?

— Так. Я довідався, навіщо потрібен капітанові Смеу цей розчин, — мовив Уля.

Та й розповів капітану про своє відкриття.

— Неймовірно! Щоб такий здібний і чудовий офіцер, якому от-от мали присвоїти звання майора, продався німцям!.. Але заради чого? Гроші?.. Він же ні картяр, ні бабій, без жодної істотної вади… В політику теж не втручався… Нещасний!.. Скажу тобі щиро, я дуже засмучений… З твоєї розповіді виходить, що й дружина допомагає йому. Як ти гадаєш?

— Це ще невідомо. Треба взяти її під нагляд і, якщо вона виявиться причетною до цієї справи, заарештувати. Але раніше ми мусимо затримати капітана Смеу. А то він дізнається про її арешт і вислизне з наших рук.

— І що ж тобі перешкоджає арештувати його зараз?

— Найголовніше! Я ще не певен, що він винен. Подумайте самі. Капітан Смеу керує шифрувальним відділом. У його розпорядженні всі коди, машина. Якби він був шпигуном, то вся наша шифрувальна система давно стала б відома абверу. Ми не можемо нехтувати цим фактом. Щоб затримати його, я мушу насамперед знайти відповідь на всі питання, які ще заперечують провину капітана Смеу. Поки що ланцюг доказів проти нього складається тільки з кількох кілець, до того ж розрізнених. Але запевняю вас, пане капітан, що коли цей ланцюг замкнеться, я конче вимагатиму арешту начальника шифрувального відділу. І ще попрошу вас… Передивляйтесь усі листи, адресовані капітану Смеу. Хоч мало надії на те, що він знову скористається своїм старим методом, однак все-таки краще бути передбачливим.

— Цілком згоден з тобою. Хто зна, що готує нам майбутнє! Хіба не бачиш — пішли сюрприз за сюрпризом.

— Тепер я мушу йти. Капітан Смеу дуже вимогливий. І якщо раніше він прощав мені окремі порушення, то зараз уже має повне право розпоряджатися мною так, як і іншими хлопцями.

— Як ти думаєш, не здогадується він, чому ти зостався тут?

— Мабуть, ні. А якщо це й справді той негідник, якого ми шукаємо, то мені хотілося б бути далі під нього… Так, мало не забув. Прошу нас роздобути для мене пістолет!

Якби хто-небудь помітив юнака, що пильно вдивляється у вікно з опущеними шторами, крізь щілини яких пробивалося світло, то поклявся б, що це нещасний хлопчина, романтичний і несміливий, підстерігає милу дівчину, сподіваючись хоч на мить побачити її дорогий образ.

Але Уля Михай не був закоханий, та й вікно, з якого він не спускав очей, стоячи у підворітті протилежного дому, належало не вродливій угорці. Тут квартирував капітан Смеу.

Ніч стояла темна, на небі ні місяця, ні зір. Широка вулиця спустіла: люди позачинялись у хатах, тільки-но повечоріло. Години зо дві вешталися ще солдати, а потім зникли й вони.

У містечку все наче вимерло. Навіть собаки не порушували нічної тиші. Тільки згодом почулися розмірені кроки патрулів. Уля приліг до землі, і солдати не помітили його.