Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин

«Та зрештою, що я міг знайти? — подумав Уля, розсердившись сам на себе. — Коли він не винен, то що в нього помітиш? А якби навіть це був злочинець?.. Таж будь-який шпигун, навіть малодосвідчений, ніколи не залишить чогось такого, що могло б його скомпрометувати».

Годин через кілька Уля зустрів на вулиці капітана Смеу, який повертався з їдальні. Зупинившись, начальник відділу запитав про те, се і попросив провести його на квартиру. Він, очевидно, знаходився ще під впливом приємної розмови з генералом і охоче розповів Михаю про поїздку на КП «Орла», повідомив йому фронтові новини.

Слухаючи його між іншим, Уля раптом згадав ту пляшечку з валер'янкою і знову подумав, що ніколи не чув від капітана скарг на серце. А це його дуже здивувало, бо Смеу завжди стежив за своїм здоров'ям. При найменшій простуді він викликав санітара, щоб ставити банки або робити масаж, ковтав аспірин та пірамідон, примушував ординарця весь час гріти чай і пив його дуже гарячим, а шифрувальникам по кілька разів на день нагадував про свою недугу.

Розмовляючи з капітаном, Михай навмисне заговорив про різні хвороби і поскаржився, що в нього трошки поболює серце.

— Еге, братику! З серцем не жартуй. Піди до Стетеску, хай послухає, — порадив Смеу. — Коли хочеш, я сам поговорю з ним.

— Буду вам дуже вдячний, пане капітан. А як у вас серце?

— У мене? Слава богу, поки що все гаразд. Ніколи не боліло, сподіваюсь, воно в мене здорове й зараз. Знай, братику, я щороку влаштовую собі генеральну перевірку. Адже є чимало хвороб, які підточують тебе потай. І виявити їх можна лише з допомогою аналізів. А якщо вчасно не вжити якихось заходів, потім буде пізно або в кращому разі лікарям доведеться довго поморочитися, поки ти знову станеш на ноги. Слава богу, організм у мене здоровий, і досі, крім грипу та інших скороминучих недуг, можна сказати, ніяких хвороб я не знав.

— Щасливий ви, пане капітан. А втім, донедавна і в мене серце було здорове. Коли вірити лікарям, що два роки тому консультували мене в Парижі, то нічого страшного немає. Та, на жаль, я не дотримувався їхніх порад. Казали ж мені, що коли серце почне щеміти, випити кілька крапель валер'янки. А я, почуваючи себе цілком здоровим, навіть не взяв її з собою. Така вже людина: коли їй добре, вона й забуває про поради лікаря. Не скажете мені, пане капітан, чи є в нашому санітарному відділі валер'янка? На фронті ж погрібні не ці медикаменти.

— Думаю, що є!.. В усякому разі, Стетеску дістане тобі. Я поговорю з ним, — мовив капітан вже біля своєї квартири. Тут вони її розійшлися. Проте Уля вирішив трохи поблукати по містечку.

«Мабуть, в тій пляшечці від валер'янки капітан зберігає зараз якісь інші ліки», — подумав він собі, майже не помічаючи поодиноких перехожих. Таке пояснення цілком задовольнило його.

Але другого дня з самого ранку ця пляшечка вже не давала йому спокою. Таж Смеу сам говорив, що, крім грипу та інших скороминучих хвороб, ніколи нічим не слабував. Які ж ще ліки міг він зберігати в тій пляшечці з етикеткою «валер'янка»? Ліки від простуди? Важко повірити.

«Здається, я надаю великого значення дріб'язковому фактові», — сказав сам собі Уля.

І все ж таки через кілька годин, коли капітан Смеу працював у своєму кабінеті, а Некулай, його ординарець, марширував на майдані за містечком, Михай знову пробрався на квартиру до начальника шифрувального відділу. І не забарився там, бо йому треба було тільки відлити трохи рідини з пляшечки від валер'янки. А тоді пішов розшукувати капітана Георгіу.

— Пане капітан, як би нам дізнатися, що це за ліки? — мовив він, заходячи до кабінету начальника другого відділу.

Георгіу взяв пляшечку, трохи збовтав, глянув на рідину і сказав:

— У нас це неможливо. Але я зараз їду на «Орел». Візьму з собою і попрошу там зробити аналіз. А ввечері повернуся і привезу тобі результат. Звідки це в тебе?..

— Поки що не можу нічого вам сказати. І щиро признаюсь, я не надаю цій рідині особливого значення.

— Тоді навіщо тобі аналіз?..

— Просто з цікавості.

— Гаразд. Коли не хочеш, можеш не говорити. А проте я певний, що ти не будеш підволікати увагу на дрібниці.

З штабу армії капітан Георгіу повернувся пізно ввечері.

— Зайди до мене. Вже є результат, — махнув він Улі, який походжав біля КП, чекаючи на нього.

— Гаразд, хвилин через п'ять…

Він виждав, поки каштан піднявся східцями, а тоді пройшов до нього в кабінет.

— Пане Уля, — мовив Георгіу, — можу тебе поздоровити. Ти на вірній стежці. Знаєш, що в твоїй пляшечці?

— Оце ж я й хочу від вас почути.

— Розчин для проявлення мікрофотографій.

Уля Михай не втримався й свиснув.

— Їй-богу, цього я аж ніяк не сподівався!

— Ну, а тепер скажи, де ти її взяв?

— Спершу прошу вас прочитати цей документ.

Уля вийняв аркуш паперу, розгорнув його і подав капітанові. Той відразу глянув на підпис, — генерал Войнеску, командуючий «Орла». Генерал уповноважував Улю користуватися в штабі «Молдови» повною свободою дій і підкорятися лише його наказам. На другий відділ дивізії покладалося завдання подавати капралові всіляку допомогу. Георгіу прочитав документ з явним невдоволенням.

— Хіба ти не міг обійтися без цього папірця?

— Ви ображаєтесь, але я хотів уникнути примусу на зразок того, коли взяла гору думка Смеу. Навіть не беручи до уваги факту, про який ви зараз дізнаєтесь, — він, по-моєму, поліз тоді не в свою справу.

Начальник другого відділу склав учетверо документ і, не кажучи й слова, простягнув його Улі.

— Я вважаю, пане капітан, що краще сховати його у вашому сейфі. Хоч я вмію берегти свої кишені, а проте можу колись пожаліти, що ношу з собою такий папірець.