БотакЄ - Тарас Богданович Прохасько

А ось цілий той ринок, костели й камениці, а щонайгірше - тлуми німецьких туристів, які інтенсивно фотографуються на тлі того, чого зовсім не розуміють. Молодші ж німці просто напиваються. Щоб напитися, їм досить пару моцних пив (переважно «Татра», мотто «найкраще пиво з наших ґуральських гір» написано такою неправильною польською, що таке ж по-гуцульськи в Києві сприймалося б як щось сербське чи македонське).

На Вербну неділю там усе більше схоже на Єрусалим. Жодних верб. Самі пальми. Так називаються патики, в дивовижний спосіб обмотані різним збіжжям і сухими зелами, що справді нагадує якусь стяту маленьку пальмочку.

У книгарні я нарешті наважився (бо нікого знайомого там не було) посидіти на дивані, попити кави й переглянути Кама Сутру у фотографіях. Не менш приємно бачити на полицях кілька томів українських романів.

Ще є кнайпа «Візаві». Колись вона була знаменита тим, що була осередком опозиції, ще у вісімдесятих, у часи військового стану, якого вони так вдало позбулися, незважаючи на табори інтернованих, убивство Попелюшка, польські (!!!) танки на вулицях польських міст, офіційні теленовини (їх читали диктори у військових мундурах, а більшість телеглядачів демонстративно виходила на ті півгодини цілими родинами на шпацер). У тому ж барі пили й офіцери тодішньої служби безпеки (пили чомусь не більше як п’ятдесят, але сім вісім разів денно). Тепер барменом там є чоловік, що заочно вивчає високий курс україністики. Перекладає з української, а на робочому місці безпомилково визначає, хто з відвідувачів є українським поетом, прозаїком чи есеїстом.

Треба ще встигнути зайти до якоїсь справді польської продуктової крамнички і купити літр вишневого міцного вина, бо незабаром Європа його заборонить.

Я знову повертаюся на ренесансну віллу. Довкола лиш сови й коні. Чомусь не відчуваю жодної радості від усіх міських переживань. Хіба втому молодого Бонапарта, який - добре пам’ятаю це зі школи - мав слабкість вивчати всі закапелки кожного міста, в якому доводилося бувати, бо, може, доведеться їх ще й штурмувати.

І тоді знову виявляється, що складнощі - лише в деталях. Усе найважливіше надзвичайно просте. Бачачи складні деталі, які могли би дарувати насолоду, не маю лиш одного. Бракує лише найважливішого. Про це все просто доконечно потрібно комусь принаймні розказати, якщо нема з ким співспоглядати.

З’являється перша мотивація до писання.

ТІЛЬКИ НА ЕКСПОРТ

Моя Україна

3.

…після багатьох дуже ретельних спостережень, вибудувавши елеґантні моделі дослідів, урешті проживши якийсь час як безпосередній учасник власного досліду, Конрад Лоренц дійшов висновку, який багато що пояснює у влаштуванні мислення.

Виявляється, що самоідентифікація залежить від того образу, який зафіксувався у перші хвилини життя. Тож курятко, яке вилупилося в гнізді качки, завжди вважатиме себе качкою, хай трохи інакшою і не цілком вдалою. Воно навіть піде за своєю визначальною істотою до води. Воно може навіть стрибнути у воду, цілковито довіряючи. А може не наважитися. І чекати в розпуці, переживаючи страх за найрідніших і почуття власної неспроможності…

7.

…я ж завжди був переконаний у подібній властивості ландшафту.

Бо для того, аби щось думати і почувати, людині треба знати якихось кілька базових ландшафтів. Мозок, правдоподібно, влаштований так, що абстракції не можуть розміщуватися на абстракції. Мусить бути якась уявна топографія, на якій усе відбувається. Має бути щось таке, що дає змогу зробити реальністю простір, відстань, кут, переміщення та час переміщення, кольори, запахи чи доторки.

Ці всі речі, з яких складаються думки, беруться з певної тверді.

Думка конструюється з того ландшафту, який є первинним. І навпаки. Думаючи про щось, ми мусимо розташувати продумане на певній поверхні. Нам потрібні знані площини. Потрібна місцевість. Необхідно також бути впевненим, що простір є простором лише тоді, коли він переходить в інший простір у відомих нам місцях, а форма може бути формою і в тому випадку, коли вона є простором між двома іншими формами. Якраз туди нанизується все пережите. На ту першу топографію. Ще одним доказом такої закономірності є сни. І химерна ностальгія впродовж усього життя.

14.

…творцем сучасної України можна без перебільшення вважати французького інженера й артилериста Ґійома Левассера де Боплана. Видавши 1650 року «Опис України, кількох провінцій королівства польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансильванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і веденням воєн» із додатком мап, він став подвійною лоренцівською качкою. Його книжка створила основи бачення і розуміння України в Європі. Це зрозуміло. Але так само очевидно, що європейський міф України за двісті п’ятдесят років привчив нас, українців, бути такими, як того цей міф вимагав. Ми не надто намагалися виходити за його межі, водночас дозволяючи собі бути зовсім іншими поміж собою…

22.

…історія України могла би бути зовсім інакшою, якби на місці де Боплана опинилася інша людина.

Україна була б інакшою, якби сам Боплан за вісімнадцять українських років пережив інші враження, якби він був серед інших людей, які розповідали би йому інші історії, якби перший український ландшафт, який він побачив, теж був не таким…

30.

…ландшафт безпосередньо пов’язаний із тілом. Тіло набирає ознак ландшафту настільки, що їх важко відділяти одне від одного. Тіло ж сприймається як даність. Будучи провідником відчуттів, воно водночас не надається до осмислення. Його по-справжньому не існує. До того часу, поки його починає означувати біль.

Іноді болять ландшафти…

38.

…спокусливість мандрівних нотаток полягає в тому, що саме в них автори намагаються розірвати залежність між собою та своїми ландшафтами. Бо лише в такий спосіб автор може щось говорити про свою країну.

Однак вони забувають про тіло…

39.

…отож я не маю України. Україна - це я. Я - це Україна. І вона є всюди, де є я. І весь світ є Україною…

40.

…щоби було зрозуміліше, я відшукую паралель із дитинством. Моє дитинство тепер теж є нічим і всім. Його ніде немає і воно є всюди.

Воно є болем і анальґетиком одночасно…

41.

…між іншим, дитинність - добрий ключ до розуміння України.

Зрештою, вона таки дуже дитинна. По-дитячому прекрасна, чиста, відважна, мудра, щира, чесна, добра і цікава. По-дитячому огидна, хитра, жорстока, брехлива