БотакЄ - Тарас Богданович Прохасько
Колись навіть по помідори і кавуни з Делятина їздилося до Івано-Франківська. На базарі таємно продавали великі квітчасті хустки та різнокольорові нитки муліне для вишивання, прислані в пакунках з Америки. Це вважалося кримінальним злочином. Справжньою делятинською особливістю тих часів були підпільні казино. В них ішла справді поважна гра. До нас приїжджали грошовиті картярі з Москви, Пітера й Кавказу. На них уже чекали професійні катали зі Львова, Прибалтики і Криму. Турніри відбувалися в приватних домах. Про них місцеві мешканці ніколи нічого не знали. Натомість усім було відомо, що в горах за Делятином розміщений дуже важливий і надзвичайно секретний військовий об’єкт. Вважалося, що там добувають уран. Казали, що в тому місці радіація по коліна. Колись там було село Луг. Чудесне місце. Дивовижний клімат оточеної горами території.
Путівник із тридцятих років запевняв, що в Лузі найкращі терени для лиж і санок. Крім того, там була дерев’яна церковця, з різьбами найвидатнішого гуцульського майстра. Відразу після війни село зліквідували, всіх мешканців переселили на схід, а в долині почали будувати базу. Різьблений вівтар перенесли до делятинської церкви. Ми часто ходили по гриби, пролазячи під колючим дротом першої лінії огорожі. З гори можна було бачити вулиці містечка, захованого від людського ока, - багатоповерхові будинки, казарми, маленькі дерев’яні фінські будиночки. Якось ми без попередження пішли до лісу на цілий день. Під вечір тато не витримав і поїхав до військовиків перевірити, чи нас десь у лісах не затримали. Вони запропонували пошукати дітей з гелікоптера. Ми бачили, як він літає над лісами, і, знаючи, що нічого доброго це не обіцяє, ховалися в старих шанцях, прикриваючись папороттю. Дуже багато папороті росте тепер на колишніх фундаментах хаток у Лузі. Плодові дерева цілком здичавіли і повироджувались, але зате безперешкодно вийшли за межі садів, захопивши цілий схил. Похилість площин - головна ознака цієї місцевості. Неповторність зумовлена безконечністю маленьких ділянок тверді, які з’єднуються під іншими кутами. Звичка до того, що за кожних кількадесят метрів буде зовсім інший відокремлений простір, не дозволяє добре почуватися на справжній рівнині. А ходіння вгору і вниз виробляє особливий спосіб руху, який не може не зафіксуватися в мозку, спричинивши в ньому якісь невідворотні зміни. До горбатості землі пристосовані всі найважливіші предмети: каміння у фундаментах, короткі коси, довгі сокири, ланци на корбах глибоких криниць, містки через яри, гальма на фірах, возах і роверах, кут зношеності черевиків. А найтаємничішим із найнеобхідніших інструментів атрибутом знання і влади є васервага. Вона якось прислоняє те, що всі вміють робити все, але майже ніхто не вміє робити хоча би щось бездоганно. Вічне натуральне господарство. Тому майстри цінуються. Майстрів шукають, із ними домовляються, їх годують по особливому. На обід мусить бути зупа, картопля, м’ясо, салат і компот. До обіду мусить бути фляшка. Загалом тут воліють їжу просту, але ситну. Мистецтво всіляких тортів і паштетів віддається спеціальним кухаркам, які роблять щось подібне на весілля. Колись діти виходили після обіду з окрайцем хліба, який свідчив про достаток родини. Ознакою найвищого статусу був білий хліб із маслом і сливовим повидлом. Або зі смальцем, сіллю і часником. На сніданок найохочіше їли вчорашню підігріту картоплю і яєчню з багатьох яєць. Для яєць потрібні кури. Майже весь день їх тримають у загороді, а під вечір випускають пастися. Їм дозволяють порпатися у квітниках. Натомість псам не можна турбувати курей. Тому виживають або ті пси, які сидять на ланці, або ті, які зрозуміли, що курей лапати не слід. Окремі собаки вміють тихо знаходити яйця у малинниках і квітниках. Найбільше не люблять яструбів. Їх у горах багато, вони видивляються за курми. На високих щоглах висять червоні шмати (переважно зношені дитячі штани чи светри), які мали би відстрашувати хижаків. Йоанні більше подобався наш спосіб снідати: щоранку сир, два три помідори і ламаний свіжий хліб. На лавці у саду. До того кава або зелений чай. Літнє сонце над лавками лагідне такої пори. Схід з іншого боку. Схід - це Коломийські ворота, які за доброї погоди вночі світяться відсвітом Коломиї. Світилися автомобільними фарами і вікна колишнього музею Марка Черемшини. Він жив у будинку адвоката Лагодинського, посла до парламенту. Останніми роками музей занепав. Усі автентичні речі знесли на мансарду, а в покоях зробили початкову школу. Мій товариш мав ключі від тієї мансарди. Ми сиділи серед речей, до яких торкалися Лагодинський, Черемшина і Василь Стефаник. Не можна було вмикати світла. Можна було стежити за світлом фар, яке перепускалося через склянки. Здається, що нічого суттєво не змінилося. Що і перед першою зі світових воєн відбувалося щось подібне. Щоправда, не їздило так багато автомобілів. Від моєї хати до шосе десь один похилий кілометр. Але швидкісне шипіння добрих коліс по достатньо добрій дорозі чується на горі проникливіше, ніж давнє гуркотіння лісовозів. Давніше вони їздили навіть попри хату. Наша дорога вела до тієї ділянки лісу, яку призначили бути тотальним зрубом. Уже через десять років там був ліс із малих ялинок, трепет і беріз. І все переплетено ожиною. Делятинський лісокомбінат був одним із найбільших в Україні. Тут робили нездалі кухонні меблі, які вважалися шиком. Окремий підрозділ комбінату займався переробкою лісових плодів. Там приймали осінні яблука на сік, кілограми лікарських рослин, котрі потім витримували в гігантських сушильнях. Приймали звіробій, мати й мачуху, м’яту, листя подорожника і шипшину. З горіхів робили горіхівку. Її наливали в такі самі фляшки, як і оліфу. Етикетка теж була подібна. На початку дев’яностих горіхівку заборонило Міністерство охорони здоров’я. Незважаючи на цілющі впливи на травлення, вона, здається, чимось шкодила мозкові. Хоча в цих краях мозкові вже ніщо не може зашкодити. Мозок укритий такими самими мозолями, як руки і стопи. Тисячі півлітрівок з густою, чорною, гіркою горіхівкою залишилися в Делятині. Її треба було спродати. І врешті вона закінчилася. Останню фляшку купив також я. У пивниці назбиралася ціла купа порожніх фляшок. Були часи, коли їх стало важко здати.
