Білі зуби - Зеді Сміт

— Ой, ніііііі! — запротестувала компанія, давлячись і кашляючи.

— Історія Мангала Панде, — заперечив Самад, — це тобі не для смішків. Він те, що не дає спокою, те, що робить нас такими, як ми є, творець сучасної Індії, великий перець в історії.

Алсана гмикнула:

— Велика жирна дурня. Усі знають, що головний перець — це Ганді. Неру. Може, ще Акбар, але він був сутулим і носатим. Мені він ніколи не подобався.

— Чорт! Не мели язиком, жінко. Що ти про все це знаєш? Насправді це все суто економічна справа, публічність, копірайт на фільми. Питається: чи ці красунчики із великими білими зубами зможуть виграти тебе і таке інше. Ганді і містер Кінгслі — болячка йому в ребро, — а хто поставить на Панде, га? Панде не такий уже красунчик, правда? Надто індійська зовнішність — носяра, брови кущами. І тому я завжди вставляю краплю-другу про Панде. Бо хто, якщо не я.

— Слухай, — сказав Міллат. — Давай я коротко перекажу. Прадід…

— Тобі прапрадід, дурню, — виправила Алсана.

— Яка різниця. Вирішує трахнути англійців…

— Міллате!

— Повстати проти англійців, весь накачаний своїм зіллям, пробує застрелити свого капітана, промазує, пробує сам застрелитися, промазує, і його карають на шию…

— На горло, — автоматично виправила Клара, думаючи про своє.

— На шию чи на горло? Гляну в словнику, — сказав Арчі, відкладаючи набік молоток і виповзаючи з-за кухонних меблів.

— Яка різниця. Кінець історії. Нудо-ота.

І в цей момент гігантське дерево — які зазвичай ростуть у Північному Лондоні, ті, що спершу випускають три паростки на стовбурах і тільки потім вибухають буйною зеленню і стають гуртожитком для цілої колонії сорок, — таке дерево вилізло з бетону і собачого лайна, трясучись, ступило крок уперед, витягнулося в корчах і повалилося; крізь водостік, крізь подвійне скло, крізь дерев’яні віконниці, воно збило газову лампу і приземлилося в порожнє місце, яке все ще зберігало форму Арчі, бо він щойно звідти вийшов.

Арчі зреагував першим, накинувши рушник на вогник, що поповз по корку кухонної оббивки, поки всі інші ще тремтіли, схлипували й обмацували одне одного — чи немає поранень. Потому Арчі, очевидно, вражений цим ударом по його господарчому авторитету, спробував знову взяти контроль над розрізненими елементами, він підв’язав кілька гілок першим-ліпшим і наказав Міллату з Айрі пройтися домом і погасити газові лампи.

— Ми ж не збираємось тут згоріти живцем — правда? Піду-но я пошукаю чорної пластмаси і прабабчину друкарку. Спробуємо щось зробити.

Самад вирячив очі:

— Спробуєм щось зробити, Арчібальде? Щось я не второпаю, як стара друкарка може нам помогти, якщо тут півдерева на кухні.

— Старий, я боюсь, — заїкнулась Клара, порушивши мовчанку, коли буря на мить вщухла. — Затишшя завжди поганий знак. Моя баба — земля їй пухом — завше так казала. Затишшя — це значить Бог просто перехоплює подих, перед тим як крикнути на весь голос. Давайте підемо в іншу кімнату.

— З цього боку це було єдине дерево. Так що краще вже тут. Найгірше, що могло тут статися, вже сталося. І крім того, — додав Арчі, любовно торкаючись Клариного передпліччя, — Бовдени ще не таке бачили на своєму віку. На Бога, твоя мати народилася під час землетрусу. 1907 рік, Кінгстон розлітається на шматки, а Гортенз вискакує на світ. Її такий слабенький шторм навіть не злякав би. З таких людей цвяхи б робити — такі тверді.

— Та не твердість, — тихо сказала Клара, встаючи, щоб глянути крізь розбите вікно на хаос на вулиці. — Просто удача. Удача і віра.

— Давайте помолимось, — запропонував Самад, витягнувши свій новенький Коран. — Я пропоную визнати могутність Творця, який цього вечора показав, що він може зробити.

Самад погортав книгу, знайшов, що хотів, і, наче неофіт, тицьнув її під ніс своїй дружині, але Алсана гучно закрила Коран і вирячилась на нього. Безбожна Алсана, яка, втім, дуже влучно використовувала Боже слово, коли це їй було потрібно (добра школа, поважні батьки, так, так — їй нічого не бракувало, крім віри), — наготувалася зробити те, що вона робила тільки в критичних ситуаціях, — процитувати:

— Я не служу твоїм богам, ти не служиш моїм. Я не служитиму твоїм богам, ти не служитимеш моїм. У тебе твоя релігія, а в мене — моя. Сура 109, переклад Н. Дж. Давуд. А тепер нагадайте, будь ласка, хто-небудь моєму чоловікові, — сказала Алсана, дивлячись на Клару, — що він не містер Манілов і в нього нема пісень, які б змусили цілий світ співати. Хай собі співає своє, а я співатиму своє.

Самад зневажливо відвернувся від дружини і твердо поклав руки на свою книгу:

— Хто молитиметься зі мною?

— Сорі, Семе, — почувся глухий голос (Арчі саме запхав голову в шафу в пошуках сміттєвих мішків). — Не моя тарілка так само. Ніколи не ходив до церкви. Не ображайся.

Минуло ще п’ять безвітряних хвилин. Потім слабенький порив, і Бог крикнув — якраз так, як Амброзія Бовден казала про це своїй онучці. Грім покотився домом, наче плювок умираючого, потім блискавка, наче прокляття, і Самад закрив очі.

— Айрі! Міллат! — покликала Клара, потім Алсана. Відповіді не було. Випростовуючись у шафі та гатячи головою об полицю, Арчі сказав:

— Збігло вже десять хвилин. Хай мене пофарбують, де діти?

Одна дитина перебувала в Чіттагонгу, і дружок підбурював її зняти лунгі і пройти через славнозвісне болото з крокодилами; інші двоє вислизнули з дому, щоб вповні насолодитися бурею, і брели у