Білі зуби - Зеді Сміт

Він видихнув і якраз почав вигадувати алегорію про гнучку східну тростину і впертий західний дуб, коли знову рвонув вітер, збив його з ніг і ввірвався до кухні, легко вибиваючи шиби і розносячи все всередині. Повз пролетів друшляк, боляче вдаривши Самада, і той, притиснувши книжку до грудей, поспішив до машини.

— Що ти робиш за кермом?

Алсана лише стиснула руки на кермі та сказала Міллатові, дивлячись у бокове дзеркальце:

— Може хто-небудь, будь ласка, сказати моєму чоловіку, що машину поведу я? Я виросла біля Бенгальської бухти. Я дивилася, як моя мати веде машину крізь подібні вітри тоді, коли мій чоловік ще вимахувався по вулицях Делі із мажорчиками з коледжу. Тож я пропоную своєму чоловікові сідати назад і не сміти перднути, поки я йому цього не дозволю.

Алсана їхала три милі на годину порожньою, абсолютно темною трасою, а вітри 110 м/год безперестану билися об найвищі будівлі.

— Англія, от що це таке! Я переїхала до Англії для того, щоб не мати такого. Ніколи більше я не повірю тому містеру Крабу.

— Амма, він містер Фіш.

— Від цього моменту він для мене містер Краб, — відрубала Алсана з лютим поглядом. — Бі-бі-сі чи не Бі-бі-сі.

В Арчі теж вибило світло, але дім Джонсів був готовий до будь-яких катастроф: від цунамі до ядерного вибуху; поки Ікболи туди добралися, будинок був освітлений десятками газових ламп, садових свічок і ліхтарів, вхідні двері таі вікна терміново укріпили віконницями, а садовим деревам позв’язували гілки.

— Уся справа у вчасних приготуваннях, — проголосив Арчі, відчиняючи переляканим Ікболам з оберемками пожитків, наче король «зроби все сам», що відчиняє убогим. — Я кажу, треба убезпечити свою сім’ю, шо — нє? Не те, щоб ти тут не дав собі ради — ти знаєш, шо я маю на увазі, — просто це так, як я бачу: я проти вітру. Я вже тобі раз казав, Ікболе, та я тобі мільйон разів уже казав: перевір опорні стіни. Якщо вони не в найліпшому стані, підеш з торбами, друзяко. Підеш. І мусиш мати в хаті пневматичний ключ. Це необхідно.

— Я вражений, Арчібальде. Можна увійти?

Арчі відступив, щоб звільнити прохід:

— Єсно. Чесно — то я тебе сподівався. Ти свердла від долота не відрізниш, Ікболе. Теоретик нещасний, ніколи не давав собі ради з практикою. Ну, давайте, йдіть нагору, он подивись на нічники — класна ідея, нє? Привіт, Алсі, ти чарівна, як завжди; привітик, Міллбойд, засранець. Ну, Семе, тепер скажи: шо пропало?

Самад безпорадно перерахував збитки на момент від’їзду.

— А, тепер бачиш, це не твої шиби — з ними якраз все окей, це я їх ставив, — це все рами. Просто вилетіли з тої облупленої стіни, хай мені шо.

Самад без особливої охоти погодився.

— Найгірше ще попереду, згадаєш мої слова. Але що зроблено, то зроблено. Клара та Айрі на кухні. Там у нас банвенівський примус і з хвилини на хвилину буде хавка. Але який шторм, а? Справжнє лайно. Телефон не працює. Світла фіг вам. Ніколи такого лайна не бачив.

На кухні панував штучний спокій. Клара помішувала боби, мугикаючи мелодію із «Солдата з Баффало». Айрі зігнулася над зошитом, маніакально пишучи свій щоденник, як усі тринадцятилітки:

8:30. «Щойно забрів Міллат. Він таааакий класний, але він дістає! Тісні джинси, як завжди. На мене не дивиться (теж як завжди, хіба що ЯК ДРУГ). Я закохана в ідіота (ну і дурепа!). Якби тільки в нього була голова, як у його брата… ну так, говорили-балакали. У мене любов, як у малявки, і жирок, як у малявки, — аааааа! Буря все ще казиться. Мушу закінчувати. Напишу пізніше».

— Кльово, — привітався Міллат.

— Кльово, — відповіла Айрі.

— Капєц, скажи?

— Ага, офігіти не встати.

— У тата припадок. Наш будинок порвало нафіг.

— Це ти мені кажеш? Тут усюди дурдом.

— Хотів би я знати, що б ти робила без мене, панночко, — сказав Арчі, забиваючи у віконниці додатковий цвяшок. — Найкраще захищений будинок на весь Віллесден — наш. Всередині навіть не видно, чи навісніє ще там буря.

— Ага, — сказав Міллат, кидаючи останній жадібний погляд на апоплектичні дерева за вікном, перед тим як Арчі остаточно забив це вікно дошками і цвяхами. — У цьому і проблема.

Самад вщипнув Міллата за вухо:

— Так, давай приберемо тон неповаги. Я знаю, куди ти хилиш. Ти забув, що Арчібальд і я маємо досвід, як поводитися в екстремальних ситуаціях. Якщо колись тобі доводилось ремонтувати танк просто посеред поля бою, ризикуючи життям на кожному кроці, під кулями, які свистять біля твого дорогоцінного заду, а ти водночас ще й даєш ворогові понюхати смалене, то я тобі скажу, ураган — це вже самі мухи. Можеш натворити багато чого гіршого, ніж… так-так, дуже цікаво, — пробурмотів Самад, бо діти і жінки вдавали нарколептиків. — Хто хоче бобів? Я на роздачі.

— Хто-небудь розкажіть що-небудь, — запропонувала Алсана. — А то ми тут повмираєм із нудьги, якщо вони знов на цілий вечір сядуть на свою воєнну шкапу.

— Ану, Семе, — підморгнув Арчі. — Давай про Мангала Панде. Це завжди кумедія.