Марія Стюарт - Стефан Цвейг

Адже з листів зі скриньки ми знову дізнаємось, як розпачливо борониться внутрішній інстинкт Марії Стюарт від суворої волі свого господаря. Вона виразно здогадується, що й цим новим ошуканством вона одурить не світ, а саму себе. Але залежна жінка, як і завжди, кориться чоловікові, якому віддала свою волю. Слухняно, як допомагала викрадати Дарнлі з Ґлазґо, Марія Стюарт із важким серцем готова дати «викрасти» саму себе, і відповідно до складеного плану розіграли сцену за сценою цього зґвалтування за згодою.

21 квітня, лише через кілька днів після здобутого примусом виправдання судом лордів і «винагороди» Босвелла в парламенті, 21 квітня, лише через два дні по тому, як Босвелл у таверні Ейнзлі вичавив із більшості лордів згоду на свій шлюб, і рівно через дев’ять років по тому, як Марія Стюарт, ще напівдитина, вийшла заміж за французького дофіна, вона, досі не дуже дбайлива мати, відчула нагальну потребу провідати в Стерлінґу малого сина. З недовірою приймає її граф Мар, якому доручено захист принца — наступника трону, бо, мабуть, різні чутки дійшли вже й до нього. Марія Стюарт може бачити сина тільки в присутності інших жінок, лорди бояться, що вона може захопити дитину й передати її Босвеллу; всім уже зрозуміло, що ця жінка слухняно кориться кожному, навіть найбільш злочинному наказові свого тирана. В супроводі лише кількох вершників, серед них Гантлі й Мейт­ленд, безперечно причетних до плану, королева потім повертається назад. Коли вона вже була за шість миль від міста, зненацька численніший від її почту загін вершників із Босвеллом на чолі нападає на її процесію. Річ зрозуміла, ніякої битви не стається, бо Марія Стюарт, «щоб уникнути проливу крові», забороняє своїм вірним супутникам чинити опір. Босвеллу досить узяти за вузду її коня, і вона вже охоче дає себе «полонити» й повести до солодкого любовного арешту в замок Данбар. Одного надто ревного капітана, що привів підкріплення й прагнув звільнити «полонену», якомога швидше спровадили, та й Гантлі з Мейтлендом, що нібито теж зазнали нападу, найлюб’язніше відпустили. Ні з ким не має статися найменшого лиха, тільки вона сама має лишатися в «полоні» коханого ґвалтівника. Понад тиждень «зґвалтована» поділяє ложе осквернителя її честі, а водночас в Единбурзі з летючою квапливістю і щедрими підкупами дбають про розлучення Босвелла на церковному суді з його законною дружиною, і то й на протестантському суді під жалюгідним приводом, мовляв, він чинив перелюб зі служницею, і на католицькому внаслідок запізнілого відкриття, що він зі своєї дружиною Джейн Ґордон споріднений у четвертому коліні. Але зрештою цю темну оборудку провернули. Тепер можна повідомити світові, що Босвелл як зухвалий розбійник напав на невинну королеву й заплямував її своїм несамовитим жаданням; тільки шлюб із чоловіком, що заволодів королевою Шотландії всупереч її волі, міг би відновити її честь.

Це «викрадення» стулено надто вже незграбно, щоб хто-небудь міг щиро повірити, ніби королева Шотландії справді «допустила насильство», навіть іспанський посол, найзичливіший з-поміж усіх, повідомив у Мадрид, що про всю цю оборудку потай домовились. Але диво дивне, саме ті, хто найкраще бачив, що це ошуканство, тепер удають, ніби справ­ді вірять в «акт насильства»; лорди, що вже знову уклали bond про усунення Босвелла, засвідчили майже натхненну злобу, врочисто й поважно сприйнявши комедію викрадення. Нараз зворушливо вірні, вони, страх як обурені, повідомляють, що «королеву країни утримують усупереч її волі, тож честь Шотландії опинилася під загрозою». Тепер лорди раптом знову єдині, щоб як порядні піддані визволити безпорадне ягня з пазурів лихого вовка Босвелла. Адже тепер їм нарешті подаровано давно сподіваний привід ударити, прикрившись патріотичною маскою, військовому диктаторові в спину. Лор­ди притьмом збираються «визволяти» Марію Стюарт від Босвелла, а отже, й перешкодити шлюбові, якому тиждень тому самі посприяли.

Що ж, для Марії Стюарт не могло бути нічого гіршого, як це раптове й наполегливе ревне прагнення лордів захистити її від «викрадача». Адже цим самим із її рук вибивають карти, які вона так по-шулерському змішала. Оскільки королева насправді не хоче, щоб її «визволяли» від Босвелла, а нав­паки, прагне бути довіку пов’язаною з ним, вона змушена спростовувати брехню, ніби Босвелл зґвалтував її. Якщо вчора вона прагнула очорнити його, то сьогодні змушена знову відбілювати, але внаслідок цього пропадає увесь ефект фарсу. Марія Стюарт, щоб її Босвелла не переслідували і не звинувачували, притьмом стає найкрасномовнішим адвокатом свого викрадача. Хоча «до неї поставилися дивно, згодом ставилися так добре, що вона не має ніяких причин для нарікань». Щоб ніхто не надав їй допомоги, «вона була змушена пом’якшити свій початковий спротив і подумати про його пропозицію». Становище жінки, що заплуталась у тернах своєї пристрасті, стає дедалі ганебнішим. Остання оболонка, яка прикривала її ганьбу, лишилася в тих чагарях, а коли вона видерлася з них, то опинилася гола перед глумом світу.

Друзі Марії Стюарт заціпеніли, побачивши на початку травня повернення до Единбурґа королеви, яку доти так шанували: Босвелл тримає вузду її румака, а щоб справити враження, що вона їде за ним добровільно, його вояки кидають свої піки на землю. Марно намагаються нечисленні, хто справ­ді щиро ставиться до Марії Стюарт і Шотландії, застерегти засліплену. Дю Крок, французький посол, пояснює їй, що, коли вона вийде заміж за Босвелла, дружбі з Францією настане край, лорд Герріс, один з її вірних слуг, упав до її ніг, а завжди надійний Мелвілл насилу врятувався від помсти Босвелла, бо ще останньої миті хотів запобігти згубному шлюбові. В усіх тяжко на серці, коли вони бачать, що ця смілива, вільна жінка без опору піддається волі несамовитого авантюрника, вони занепокоєно передбачають, що Марія Стюарт своїм нерозумно квапливим прагненням вийти заміж за вбивцю чоловіка, втратить корону і честь. Натомість настали добрі часи для всіх її ворогів. Похмурі пророцтва Джона Нокса стали раптом для всіх страхітливо правдивими. Його наступник Джон Крейґ спершу взагалі відмовляється дозволяти вивішувати оголошення про гріховну пропозицію в церкві, відверто називає той шлюб “odious and slanderous before the world”, «огидним і ганебним перед світом», і пого­джується тільки тоді, коли Босвелл пригрозив йому шибеницею. Але за це Марія Стюарт змушена дедалі нижче згинати голову в ярмі. Адже тепер, коли всі знають, із яким нетерпінням вона прагне прискорити шлюб, кожен безсоромно вимагає від неї найбільшого за свою згоду та допомогу. Гантлі отримує назад усі маєтки, які дісталися короні, і то тільки за те, що