Марія Стюарт - Стефан Цвейг
Що ж, Босвелл не такий чоловік, щоб у вбранні покутника боязливо і смиренно з’явитися перед суддями. Якщо він узагалі зголосився прийняти виклик до суду, то тільки тому, що вирішив домогтися всіма засобами замість вироку виправдання, cleansing. Він енергійно береться за свої готування. Спершу отримав від королеви командування над усіма фортецями і завдяки цьому має в своїх руках усю наявну зброю і військове спорядження країни. Він знає: хто має владу, тому належить і право, крім того, привів до Единбурґа ще цілу ватагу своїх borderers і озброїв їх, як для битви. Без страху і сорому, з властивою йому зухвалістю аморальності він запровадив у Единбурзі справжнє панування терору. Босвелл гучно заявив: «Якби він дізнався, хто ті люди, які прибили обвинувальні плакати, то вмив би руки в їхній крові», це була сувора засторога Ленноксу. І Босвелл, і його люди відкрито ходять із руками на руків’ях кинджалів і не шкодують виразних слів, що не мають наміру миритися з тим, що їхнього кланового ватажка вважають за злочинця. Тепер нехай їде той Леннокс і наважиться звинувачувати його! Тепер нехай судді спробують засудити його, диктатора Шотландії!
Такі готування надто вже відверті, щоб Леннокс міг мати сумнів, що чекає його. Він знає, що, хоч і може приїхати в Единбурґ і звинуватити Босвелла, Босвелл не дасть йому вийти живим із міста. Леннокс знову звертається до своєї покровительки Єлизавети, і вона без зволікань посилає Марії Стюарт цього нагального листа, щоб ще останньої хвилини застерегти, що внаслідок такого відвертого порушення права вона опиниться під підозрою в співучасті.
«Мадам, я б не була така безцеремонна, — пише вона, вкрай схвильована, — і не набридала б Вам цим листом, якби мене не змусили до цього заповідь любові до наших нужденних ближніх і благання нещасних. Я дізналася, що Ви, мадам, випустили прокламацію, згідно з якою 12-го числа цього місяця має відбутися суд над запідозреними у співучасті в убивстві Вашого чоловіка і мого покійного родича. Вкрай важливо, щоб цей судовий розгляд не був затьмарений таємничістю й хитрощами, що могло б загалом статися дуже легко. Батько і друзі небіжчика смиренно звернулися до мене, щоб я попросила вас відсунути термін, бо помітили, що ті мерзенні постаті намагаються силою домогтися того, чого не могли б досягти згідно з правом. Тому з любові до Вас, бо ж тут я переживаю найбільше, і для заспокоєння тих, хто не винен у цьому страхітливому злочині, я не можу діяти інакше. Бо, навіть якби Ви були невинні, це вже була б достатня підстава, щоб позбавити вас честі як володарки й віддати вас зневазі потолочі. Перше ніж щось таке станеться з Вами, я б бажала Вам краще почесну могилу, ніж безчесне життя».
Такий новий постріл у сумління мав би розбудити навіть одурманені й відмерлі почуття. Проте аж ніяк не ясно, чи цю засторогу, написану останньої миті, взагалі вчасно передали Марії Стюарт. Адже Босвелл пильнує, цей до безумства сміливий, несхитний чолов’яга не боїться ні смерті, ні чорта, і найменше боїться — англійської королеви. Англійського особливого посланця, що доставив цього листа Марії Стюарт, Босвеллові поплічники затримали коло брами палацу і не пропустили. Пояснили, мовляв, королева ще спить і не може прийняти його. Посланець, що мав передати лист від королеви королеві, в розпачі тиняється по вулицях. Зрештою йому пощастило дійти до Босвелла, той зухвало розпечатує лист, адресований Марії Стюарт, читає і байдуже ховає до кишені. Чи передав він його згодом Марії Стюарт, невідомо, але це не має значення. Адже уярмлена жінка давно вже не наважується діяти всупереч його волі, і навіть повідомляли, що вона утнула дурницю, махнувши йому з вікна рукою, коли він тепер у супроводі своїх бандитів верхи на конях подався до tolbooth, будівлі суду і в’язниці, немов хотіла побажати загальновідомому вбивці успіху на комедії правосуддя.
Але, навіть якщо Марія Стюарт не отримала цього останнього заклику Єлизавети, вона аж ніяк не лишилася без попереджень. Три дні тому з’явився її єдинокровний брат Морей, щоб проститися з нею. Його раптом опанувало бажання здійснити задля розваги прогулянку у Францію та Італію, “to see Venice and Milan”, побачити Венецію і Мілан. Що ж, Марія Стюарт уже не раз мала нагоду пересвідчитися, що таке квапливе зникнення Морея з політичної сцени завжди править за прикмету погоди, своїм демонстративним від’їздом у далекі краї він одразу сповіщає, що не схвалює ницу судову комедію. А втім, Морей аж ніяк не приховує справжньої причини свого від’їзду. Він розповідає кожному, хто хоче слухати, що намагався арештувати Джеймса Бальфура як одного з головних учасників убивства, а Босвелл, прагнучи прикрити свого спільника, перешкодив йому. Через вісім днів Морей у Лондоні відверто сказав іспанському послу де Сільві, що «з огляду на свою честь я вже не можу далі перебувати в королівстві, поки такий незвичайний і страхітливий злочин лишається непокараним». Людина, що прилюдно висловлюється так, могла і з сестрою розмовляти без викрутнів. І справді, впадає у вічі, що в Марії Стюарт бринять сльози на очах, коли вона відпускає брата. Але не має сили затримати його. В неї вже ні на що немає сили, відколи вона стала залежна від Босвелла. Вона може тільки дати відбуватися тому, чого вимагає його сильна воля, королева в ній стала беззахисною підданою гарячої і поневоленої жінки.
12 квітня починається, немов кидаючи всім виклик, комедія правосуддя і не менш виклично закінчується, Босвелл поїхав до tolbooth, немов на штурм фортеці: з мечем збоку, кинджалом на поясі й серед своїх поплічників, число яких — мабуть, перебільшене — сягало чотирьох тисяч чоловік. Натомість Ленноксу, покликаючись на якийсь давній едикт, дозволили взяти щонайбільше шість чоловік супроводу, коли він заїхав у місто; отак відкрито була засвідчена упередженість королеви. Йти на таке судове засідання з оголеними кинджалами Леннокс не має наміру; він знає, що лист Єлизавети з вимогою відкласти судовий розгляд
