Химера - Михайло Савович Масютко
Після Сталіна, як вам відомо, кермо будівництва комунізму взяв у свої руки товариш Микита Сергійович Хрущов. Микита Сергійович визначив, що комунізм наступить 1980 року. Однак треба визнати, що Микита Сергійович Хрущов дещо загальмував темпи будівництва комунізму. Тепер за кермом будівництва комунізму перебуває найвірніший лє—нінець Леонід Ілліч Брежнєв. Вій і завершить будівництво комунізму. Коли саме — тепер партія не визначає час. Коли назріють для цього умови, тоді й буде комунізм. А щоб назріли до цього умови, нам треба працювати з найвищою напругою, виконувати й перевиконувати плани, які дає нам наша рідна партія.
Але тут, товариші, я вас мушу застерегти від неправильного розуміння комунізму. Комунізм — це не суцільне споживацьке суспільство, це не рай для ледарів і тунеядців. Комунізм — це насамперед висока продуктивність праці, значно вища, ніж вона є тепер. У комунізмі буде висока комуністична свідомість усіх людей. Ось тепер є ще багато таких робітників, що хочуть якнайшвидше піти з роботи додому. Ще не закінчилася зміна, а він уже збирається до виходу. Тоді таких робітників не буде. В комунізмі для робітника праця буде найкращою насолодою. Майстер йому скаже: «Іди додому», а він буде його просити: «Дозвольте мені ще попрацювати години дві—три». Зараз запусти якогось робітника у крамницю, щоб він безкоштовно взяв собі сорочку, то він перериє всі сорочки й вибере найкращу та найдорожчу.
А робітник з комуністичною свідомістю буде робити не так. Він візьме собі дешевеньку сорочку, а дорожчу залишить для директора заводу. Директор заводу теж не візьме собі найкращу сорочку. Він візьме собі середньої ціни сорочку, а дорожчу залишить для секретаря міськкому чи для секретаря обкому партії…
— Гу — гу — гу — гу, — загули в залі.
Товариш Цап постукав олівцем по графину, та гул у залі не вщухав.
— Товариші!!! — крикнув Горобець, перекриваючи своїм різким голосом гул. — Може, комусь тепер ще не до смаку такі відносини між членами комуністичного суспільства, та це засвідчує, що в багатьох з нас свідомість ще далека від свідомості громадян майбутнього високорозвиненого комуністичного суспільства. Ось тепер мало хто з нас уявляє собі життя без грошей. А за комунізму грошей не буде…
— А м’ясо буде? — почулося з задніх лавок.
Залою прокотився сміх. Товариш Цап постукав олівцем по графину.
— А ось на це запитання, — підвищив голос Горобець, — не я дам відповідь, а товариш Гадюкін. Це запитання провокаційне, в ньому виразно виявляється наклеп на нашу радянську дійсність.
— Думаю, що ви, товаришу Гадюкін, не пропустите мимо вух цього запитання. Його задав товариш Ззадулатка.
— Ніяк не пропущу, — відповідав Гадюкін з-за столу президії.
— Я вже записав і запитання, і того, хто його задавав.
— То не я задавав запитання! — почулося з задніх рядів.
— А це ми швидко встановимо, хто задавав запитання. На це у нас велика практика є.
— То не він задавав запитання! — почулося знову з задніх рядів.
— Адвокатів нам не треба, адвокати будуть на суді.
Ось, товариші, оце й є та буржуазна ідеологія, — продовжував Горобець, — яка раз у раз проривається у наше щасливе радянське життя і затримує наш переможний хід до комунізму. Проте ми не маємо піддаватися ніяким підступам наших класових ворогів, а йти невпинно вперед, виконувати плани нашої рідної партії…
Горобець не догоборив. Сталося те, чого ніхто не сподівався. Кабанець миттю зірвався зі свого місця, підбіг до трибуни, смикнув Горобця за комір так, що той поточився назад і впав сідницею на підлогу, а сам вискочив на трибуну Він роззявив рота і заворушив губами, проте ні слова, ні півслова не вимовив.
Цап підвівся і щось почав говорити, та суцільний гам, регіт і аплодисменти заглушали його слова.
— Стягніть його з трибуни! Чого ви очі повитріщали?! — вигукнув Гадюкін, дивлячись на Кнура.
Кнур з двома міліціонерами кинувся до трибуни. Вони силкувалися вхопити Кабанця за лікті, але він своїми руками міцно вчепився за краї трибуни і наліг на них грудьми, а ногами вперся у дно трибуни. Його можна було б відтягти разом із трибуною, і Кнур уже намірявся так зробити, та крики з зали збили його з пантелику.
— Хай виступає товариш Кабанець!!!
— Хай говорить товариш Кабанець!!! — вигукували хором присутні.
Особливо репетували задні ряди. Там кричали і скандували. Там навіть почали викрикувати:
— Слава товаришу Кабанцю!
— Товаришу Кабанцю слава!!!
Голова президії товариш Цап вичекав, коли в залі трохи стихло, і, надриваючись, вигукнув:
— Збори закриваються!!!
Члени президії повставали і почали поспішно ховатися за куліси, Кнур і міліціонери відійшли від Кабанця, а він з трибуни не злазив, він ще міцніше вчепився за її краї і дивився на людей витріщеними очима.
Люди з зали не виходили, а продовжували аплодувати й вигукувати принадні слова на честь Кабанця. Та тут Га-дюкін зірвався з місця, підбіг до шворки й опустив завісу. Не було вже на кого дивитися. Люди почали виходити з зали. Крізь сміх чулися голоси:
— Ну ось на такі збори можна ходити, наче побували в театрі.
— На комедії.
— Це ви так смієтеся з того, що у вас нема ще комуністичної свідомости. Була б вона у вас, ви б оце тепер не сміялися б, а плакали б.
— Легше, легше смійся, бо почує Гадюкін, він за одну ніч вас на капусту посіче.
— Хай не
