Химера - Михайло Савович Масютко

— Ось це предложения, можна сказати, найраціональні—ше, — радів Трушкін. — Воно справді глибоко обдумане, бо ж помазок має таку саму щетину, як і щітка. Хіба тільки може бути перешкода в тому, що помазок набагато менший від щітки, і їх тяжко буде злучити. Я візьму під дослідження водночас і віник, і помазок.

— Товариші! — продовжував професор Трушкін, зайшовши знову на своє місце за кафедру. — Моя наукова дослідницька діяльність не обмежується тим, що я вирощую живий організм з неживої матерії. Я працюю над проблемою продовження людського віку. Ви уявляєте, дорогі мої колеги, як це важливо для нас, мужів науки, що своїми винаходами перетворюють світ. Для нас не вистачає звичайного людського віку. Із своїх спостережень я прийшов до висновку, що людина так коротко живе на світі через те, що вона вживає у свій харч недовговічні рослини і тварини. І справді, що ми їмо? Ми їмо капусту, яка росте лише одне літо, хліб з пшениці, яка також виростає за півроку, буряки, картоплю — все недовговічне, м’ясо курки, що живе три-чотири роки, м’ясо свині, що живе один-півтора роки, і таке інше, і таке інше. А ось така маленька істота, як блощиця, живиться людською кров’ю і тому перевищує своїм життям вік людини. Я прийшов до висновку, щоб люди жили набагато довше, ніж тепер, їм слід харчуватися довговічними рослинами. Такою довговічною рослиною, яку я можу порекомендувати людству, є дуб, який може рости до тисячі років. Я, дорогі мої колеги, уже проводжу досліди над самим собою. Я, шановні мої друзі, їм дубову кору. Дубова кора зараз уже становить 50 відсотків моєї їжі. І сподіваюся, що скоро я зможу перейти на харчування самою лише дубовою корою.

Закінчив свій виступ Трушкін хвалою комуністичної партії.

— Хай живе безсмертне вчення Маркса — Енгельса — Лєні—на — Сталіна, яке дає нам натхнення у наших наукових подвигах! Хай живуть усі вожді комуністичної партії, члени політбюро цека капеесес[1], що створюють нам небачені в історії умови для творчої наукової праці.

Йому довго аплодували. Один академік з середніх рядів встав і вигукнув:

— Хай живе товариш Сталін!

Аплодисменти зірвались і скоро затихли, бо в президії ніхто не аплодував. Вчені спохватилися, що Сталіна уже ж нема в живих, а мертвим аплодувати начебто не випадає!

Коли зала угамувалася, віце-президент оголосив, що слово надається представникові цека капеесес, докторові філософських наук Кіму Семеновичу Дубініну.

Кім Семенович зайшов за кафедру, обвів скляними очима аудиторію, начебто не надивився він на неї, сидячи в президії, і почав:

— Товариші! Я думаю, що ми спроможні достойно оцінити той науковий подвиг, який робить наш видатний учений Іван Іванович Трушкін. Той факт, що професор Трушкін заснував усю свою наукову роботу на основі матеріялістичної науки, говорить про безсмертну силу марксистсько — ленінського вчення. Досягнення професора Трушкіна — це теорія Маркса — Енгельса — Лєніна — Сталіна в дії. Тільки на основі цієїтеорії, тільки на основі матеріялістичного світорозуміння, яке дає нам марксизм, ми можемо досягти таких величезних досягнень нашої науки, які ми бачили сьогодні.

Відкриття професора Трушкіна — це цілий переворот у біологічній та фізіологічній науках. Водночас професор Трушкін своїми дослідами вкладає в руки діалектичного матеріалізму найгострішу зброю проти його ворогів. Це те, чого давно бракувало нашій теорії. Тепер остаточно й безповоротно буде скинено в безодню ідеалістичну філософію, яка стверджувала, що живі організми походять не від неживої матерії, а створені якоюсь надприродною силою. Тепер остаточно буде спростовано твердження метафізиків про непорушність неживої матерії.

Я вважаю, що в даний момент керівництво Академії наук має найбільше уваги приділити саме тим дослідам, які проводить професор Трушкін, оскільки вони підносять на найвищий щабель марксистсько-лєнінську матеріялістичну науку. З боку партії та уряду буце виявлено всесторонню допомогу професору Трушкіну. На мою думку, кандидатуру професора Трушкіна слід подати до нагородження сталінською премією першого ступеня. Законні вимоги Івана Івановича треба негайно задовольнити.

Хай живе наша рідна Комуністична партія — натхненник всіх наших перемог!

Дубініну аплодували ще дужче, ніж Трушкіну. Кілька разів вставали всі як один і вигукували хвалу вождям партії, і аплодували з новою силою. Так продовжувалось півгодини.

Коли авдиторія стихла, віце-президент оголосив закінчення обговорення дослідів професора Трушкіна, і всі почали покидати свої місця. Ідучи до виходу, лисі сивобороді вчені виказували один одному здивування з приводу того, як професору Трушкіну вдалося досягти таких значних наслідків.

— Праця, колеги, уперта праця, невідступність від наміченої мети приносять людині всесвітню славу, — стверджував один низькорослий гладкий академік.

— І глибоке знання марксизму — лєнінізму, — додав другий, довготелесий.

За місяць у тій самій залі знову зібралися члени Академії наук, але всі вони на цей раз були сумні, йшли з похиленими головами. Тут був траурний мітинг з нагоди передчасної смерти академіка Івана Івановича Трушкіна. Він помер від скруту кишок, об’ївшись дубової кори.

Проте справу Івана Івановича Трушкіна викликалось продовжувати кільканадцять найвидатніших біологів та фізіологів.

Ківерці, 1954

— Ти, Ониську, пий. Ти не дивись на мене. Я в твої літа не стільки пив.

— Та я п’ю.

— Самогон у мене добрий, із самого сахарю. Трошки тільки абрикосів добавив для присмаку.

— Та самогон ваш добрий, дядьку.

— Пий і закусюй. Бери огірочки, бери камсичку і закусюй, бо як не закусюватимеш, скоро сп’янієш.

— Та я закусюю.

— Закусюй, Онисю, закусюй і наливай ще. То тільки кацапи рукавом закусюють, а в нас ця культура ще не прищепилася. У нас, слава Богу, ще є чим закусювати. Ти мені скажи, Ониську, чи є рощот тепер у міліції служити?

— А як же?! Є. Це ж не те, що лопатою землю рить, чи вилами