Записки в узголів’ї - Сей Сенагон

Я промовчала. Одна із фрейлін, яка приїхала зі мною, сказала з досадою:

– А як ми могли інакше? Хіба можна виїхати останніми і приїхати раніше за всіх? Ще дякувати служницям, вони пожаліли нас і пустили до свого візка. Там було так темно…

– Розпорядник не знає свого діла! – вигукнула імператриця. – Але ви чому мовчали? Фрейліни, які не знають етикету, ведуть себе безцеремонно. Одна з найстарших дам, наприклад, Емон, мала закликати їх до порядку.

– А навіщо ж вони кинулися до екіпажів, аби обігнати одна одну? – заперечила Емон.

Я подумала, що хід розмови приймає неприємний поворот для оточення.

– Ну скажіть, чи розумно ви вчинили? Ви порушили всі норми, аби тільки сісти в найкращий екіпаж. Благородно вести себе відповідно до чину – ось що найголовніше! – сварила фрейлін імператриця.

– Напевне, я занадто затрималася зі зборами, і всі втомилися мене чекати, – сказала я, щоб згладити незручність.

Дізнавшись, що завтра вранці імператриця збирається слухати читання священного канону, я в той же вечір поквапилась у палац.

По дорозі я заглянула в передні покої на північній стороні Південного палацу. Там горіли світильники на високих підставках, і я впізнала багатьох мені знайомих придворних дам. Вони сиділи групами по дві, по три, по чотири, а інших приховувала від мене церемоніальна завіса.

Та все ж багатьох можна було побачити. Зібравшись у коло, вони наспіх одягали шлейфи, білили свої обличчя. Не буду довго описувати цю картину, адже неважко її собі уявити.

Дами так багато часу приділяли зачісці, що, здавалося, завтрашній день – найголовніший у їхньому житті.

– Імператриця відбуває завтра в годину Тигра, – повідомила мені одна з фрейлін. – Чому ви не прийшли раніше? Один чоловік шукав вас і передав вам віяло.

Я поквапилася надягнути своє церемоніальне вбрання на той випадок, якщо імператриця і справді буде відправлятися в годину Тигра.

Почало світати, тільки-но настав ранок. Нам сказали, що екіпажі подадуть до «Галереї під китайським дахом». До галереї цієї вів перехід. Всі ми разом поквапилися до екіпажа, аби встигнути вчасно.

Фрейліни, що, як і я, тільки нещодавно поступили на службу, соромилися, до того ж у західній частині палацу знаходився сам канцлер, та й імператриця направлялась туди.

Вона спочатку забажала подивитися, як в екіпажі будуть розсаджувати дам з її почту. Поблизу імператриці стояли її сестри: пані Шіґейшя і дві молодші сестри, а також її мати – дружина канцлера з трьома своїми сестрами.

Дайнаґон Коречіка та його молодший брат Саммі-но чюджьо зустрічали кожний екіпаж, піднімали плетені штори і підсаджували дам. Їхати треба було по чотири особи.

Поки ми стояли всі разом, ще можна було сховатися за спинами інших. Та от почали називати наші імена і викликати за списком. Хоч-не-хоч, треба було вийти наперед. Навіть не можу описати, як мені було важко. Із глибини палацу на мене дивилося багато людей, серед них була також імператриця. Я осоромлю її своїм непринадним виглядом. Лише при цій думці мене кинуло в холодний піт. Моє гарно зачесане волосся, як мені здавалося, почало рухатися на голові від хвилювання.

Я, ледве пересуваючи ноги, пройшла до завіси: там стояли два принци і посміхались мені. Я була ніби уві сні. Але все ж трималася на ногах і якось дійшла до екіпажа.

Коли ми всі зайняли свої місця, слуги викотили екіпаж і поставили його уздовж широкого Ніджьо.

«Таку довгу вервечку екіпажів можна було побачити лише в урочисті дні. Мабуть, усі так думають, дивлячись на нас», – при цій думці моє серце закалатало ще сильніше.

На дорозі зібралося багато чиновників середніх рангів: четвертого, п’ятого і шостого. Вони підійшли до екіпажів і почали розмовляти з нами.

А найбільше зарозуміло поводився асон Акінобу.

Ну от всі придворні, починаючи з канцлера і верховних сановників і закінчуючи тими, хто навіть не має доступу до палацу, вийшли назустріч імператриці-матері. Після її проїзду мала вирушити наша імператриця. Я боялася, що доведеться чекати цілу вічність, але тільки-но зійшло сонце, як з’явився кортеж імператриці-матері.

У першому кортежі сиділа сама імператриця. Далі їхали черниці. Екіпажі ззаду були відкриті, а тому в глибині можна було побачити кришталеві чотки, одяг кольору блідої туші.

В інших десяти екіпажах їхали придворні дами. Китайські накидки кольору вишні, шлейфи ніжних відтінків, верхні одежі жовтого кольору радували око.

Сонце вже піднялося високо, але на небі було легке марево, при цьому світле вбрання придворних дам так чудово відтіняло одне одного, що здавалося коштовнішим за будь-які інші наряди.

Його величність канцлер зі своїми молодшими братами і увесь двір зустріли пристарілу імператрицю. При появі її чудового кортежу піднявся захоплений шепіт.

Але, сподіваюсь, глядачі також милувались і нашими екіпажами, вишикуваними уздовж дороги і готовими рушити.

Я була сама не своя від нетерпіння. Скоріше б вирушити! Мене мучила тривога: у чому ж причина затримки?

Ну от, нарешті, вісім дівчат-унеме виїхали верхи на конях, яких служителі вели за вуздечку. Гарно струменіли на вітрі зелені шлейфи з темною каймою, стрічки пояса, шарфи.

Серед цих дівчат була одна – Фусе – вона мала любовний зв’язок з начальником відомства лікарського зілля Шіґемаса. Вона була у світло-пурпурних шароварах.

Дайнаґон Яманої сказав сміючись:

– Здається, Шіґемаса отримав право на недозволений колір імператорського пурпуру.

Вже зупинились унеме, що їхали одна за одною, і в той же час з’явився паланкін нашої імператриці. Звісно, паланкін вдови-імператриці був чудовий, але хіба можна його порівнювати з нашим?

Який же прекрасний був паланкін молодої імператриці! Золотий шар, який був на даху паланкіна, сяяв на сонці. Навіть завіса, що переливалася різними барвами, була дуже гарною.

Охоронці натягнули священні шнури паланкіна, і він рушив. Фіранки тихо колихалися на вітру.

Говорять, що в момент сильного хвилювання на голові ворушиться навіть волосся. І це справді виявилося правдою. Уявіть, як було дамам, які мали погане волосся і яке, на додачу, ще і встало дибки.

Всі дивилися на паланкін із захопленням. Дивовижно! Чудово! Я пишалася тим, що служу такій прекрасній імператриці.

Коли екіпаж імператриці прослідував повз нас, то наші екіпажі також зняли з підставок. Ми прослідували за імператрицею. Ні, я не в змозі описати наше щасливе хвилювання!

Коли кортеж прибув до храму, музики головних воріт заграли корейські та китайські мелодії, а танцюристи почали виконувати танок Лева і Корейського пса.

Пролунав хор інструментів, застукали барабанщики – і голова моя пішла обертом. Чи не потрапила я в царство Будди? Мені здавалося, що я лечу до небес на хвилі цих звуків.

Коли