💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Записки в узголів’ї - Сей Сенагон

Записки в узголів’ї - Сей Сенагон

Читаємо онлайн Записки в узголів’ї - Сей Сенагон
вона починає:

– Нещодавно в такому-то палаці сильно захворів такий-то хлопчик. Зовсім йому було зле, але покликали мене, і хвороба одразу минула. За це я отримала багато щедрих подарунків. Але ж скільки до нього приходило знахарок, і нічого не допомагало. З тієї пори вони лише мене кличуть, нікого іншого й бачити не хочуть.

При цьому вираз обличчя в неї не з найприємніших.

Дурні також дуже люблять повчати по-справжньому розумних людей.

235. Чиновники

Міністри Лівої і Правої гвардії. Дайнаґон. Чюджьо четвертого та третього рангів.

236. Сановники

То-но бен, куродо, шьонаґон.

237. Буддійські священики

Ченці. Храмові службовці.

238. Жінки

Придворні дами. Ті, хто допомагає придворним дамам.

239. Палац

Є багато місць у палаці: опочивальні, галереї, веранди.

240. Чоловік годувальниці

З чоловіком годувальниці сперечатися не можна, особливо, якщо молочний син годувальниці – мікадо чи принц. Та й не тільки. У будинку провінційних губернаторів чоловіка годувальниці вважають непотрібним, та нічого не поробиш, треба терпіти. А він робить усе, що забажає, ніби дитина його власна. Якщо це дівчинка, то він залишить її у спокої, та якщо це хлопчик… Тут уже він не відходить від нього. Чоловік робить усе, що йому заманеться, і ніхто йому не указ. Тоді й дитина виростає розпещена.

241. Малий палац на Ічіджьо

Малий палац на Ічіджьо тепер став імператорською резиденцією. Імператор буває в головній будівлі, а імператриця – у північному павільйоні.

Із заходу та сходу до північного павільйону ведуть галереї. Ними імператор іде до опочивалень дружини. Імператриця ж провідує чоловіка в його апартаментах.

Перед головною будівлею знаходиться внутрішній двір, дуже гарний. Там багато дерев і живоплоту.

Двадцятого лютого, коли яскраво сяяло весняне сонце, імператор став грати на флейті у відкритій опочивальні. Військовий міністр Такато був його учителем у цій справі. Дві флейти в унісон виконували мелодію із священної містерії «Сосни Такасаґо». Не можна було описати словами, як чудово це було.

Такато робив імператору різні настанови з приводу того, як треба грати на флейті, і це також було чудово.

Придворні дами зібралися за завісою подивитися на них, і їм зовсім не було прикро, що інколи музику перебивають повчання Такато.

Сукетада – молодший секретар столярних робіт – отримав посаду куродо. Людина він груба і безцеремонна. Придворні сановники й дами дали йому прізвисько: Пан «Говорю Все Прямо» – і навіть написали про нього:

Він мужлан і грубіян, Родом із країни Оварі[138] Потрапив до своїх.

Він же по материнській лінії онук якогось Канатокі з провінції Оварі.

Одного разу імператор почав насвистувати мотив цієї пісеньки на флейті. Такато, який був поруч із ним, вигукнув: «Імператоре, грайте голосніше! Адже Сукетада не почує!». Але імператор продовжував грати так само тихо, тільки для себе.

Ще одного разу, коли він прийшов до північного палацу і сказав: «Сукетади тут немає, тоді я зіграю цю пісеньку». Яка доброта з його боку!

242. Буває, що люди змінюються

Буває, що люди змінюються, так ніби вони переродились.

Наприклад, придворна дама невисоко рангу раптом призначена годувальницею принца. Вона вже не надягає ані накидку, ані шлейф. Зовсім не хвилюється про церемоніальний костюм. Тепер вона днями і ночами біля свого вихованця у простому вбранні.

Інші фрейліни в неї на побігеньках: то віднеси листа, то піди до кімнати й зроби там щось. Навіть не перерахувати всього.

Коли простий придворний служитель отримує звання куродо, він одразу думає, що вищий за всіх. Чи можна подумати, що це той самий чоловік, який місяць тому ніс цитру на честь святкування Камо? Тепер його не впізнати!

Те ж саме, мабуть, відбувається, коли чиновники з інших відомств призначені на посаду куродо. Однак я їх не знаю, а тому не можу помітити змін.

243. Одного разу, коли сніг ліг на землю високими заметами

Одного разу, коли сніг ліг на землю високими заметами, я побачила декількох молодих придворних четвертого і п’ятого рангів, обличчя в них були такі юні і свіжі. Церемоніальний верхній одяг був прекрасного кольору. Пурпур шаровар – ще більш яскравим на фоні чистого білого снігу.

Молоді люди прикривалися парасольками, але збоку налітав сильний вітер, осипаючи їх снігом, і вони йшли, нахиляючись уперед. Взуття їх було все в снігу. Чудова картина!

244. Одного разу двері, що ведуть до галереї…

Одного разу двері, що ведуть до галереї, були відкриті дуже рано. Я побачила, як придворні сановники йдуть до північної вартівні переходом. Коли ці придворні проходили повз відкриті двері, то пригнули свої шапки і прикрили ними обличчя. Це було прекрасно.

245. Те, що пролітає повз

Корабель.

Наше життя.

Весна, літо, осінь, зима.

246. Те, що людина не помічає

Дні лиховісного передвістя.

247. Червневого вечора

Червневого вечора приємно дивитися, як слуга в червоному кімоно несе повні оберемки трав.

248. Коли я їхала до святилища Камо

Коли я їхала до святилища Камо, на полях саме саджали рис. Багато жінок, надягнувши собі замість капелюшків щось схоже на підноси, співали пісні без зупинки. Вони чомусь пригиналися до землі, потім знову випрямлялись, а потім повільно йшли назад. Що вони робили? Мені було незрозуміло.

Я з цікавістю дивилася на них, коли раптом зрозуміла, що вони сварять зозулю у своїй пісні:

Ой, зозуле, зозуле! Яка ти погана! Сидиш на дереві та відпочиваєш, А я на полі та й працюю.

Якийсь поет ще в давнину сказав про зозулю: «Ой, не плач, зозуле, з такою тугою».

Та все одно я не люблю людей, що ставлять солов’я вище за зозулю!

249. Наприкінці серпня

Наприкінці серпня я вирушила на поклоніння до храму Удзумаса. На полях, що були всі в зрілім колоссі, знаходилося багато людей. Вони жали рис.

І правильно колись сказав поет:

Здається, що лише вчора Саджали молоді паростки…

Я бачила, як саджали рис, коли їхала на свято Камо, а тепер уже його збирають. Цю роботу виконували чоловіки. Однією рукою вони бралися за стебла, на яких рис ще був зеленим, а іншою зрізали почервонілі верхівки якимось мені не відомим знаряддям, але робили вони це так спритно, з такою легкістю, що мені захотілося також спробувати.

Але навіщо вони це роблять – розстеляють колоски рівними рядами. Дуже дивне видовище.

Курені сторожів також дивно виглядають.

250. Дуже брудні речі

Слизняки. Мітла, якою підмітали підлогу з грубих дощок. Лаковані чашечки в імператорському палаці.

251. Те, що
Відгуки про книгу Записки в узголів’ї - Сей Сенагон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: