Записки в узголів’ї - Сей Сенагон

лише написано: «Як від дощу прибуває вода[140]».

Та сотні віршів не могли сказати більше.

273. Сьогодні вранці на небі не було жодної хмаринки

Сьогодні вранці на небі не було жодної хмаринки, та ближче до обіду небо захмарилося, все потемніло, пішов густий сніг, і на душі стало так сумно. Навколо виросли білі гори, а сніг все сипав і сипав.

Раптом я побачила чоловіка з тонким станом. Мені здалося, що це був хтось із охорони якогось знатного господаря. Прикриваючись парасолькою від снігу, він увійшов у двір, і я із задоволенням спостерігала, як він вручив листа тій, кому його було адресовано.

274. Те, що гідно поваги

Людина, яка розганяє людей перед екіпажем імператора.

Читання сутр у імператорському палаці.

Моління божеству Ґодайсо.

Куродо, які їдуть на білих конях.

275. Як страшно, коли

Як страшно, коли гримить грім під час бурі!

Старші та молодші начальники Лівої та Правої гвардії, не жаліючи себе, стоять на посту перед палацом. Коли грім затихає, один із старших начальників віддає наказ гвардії розійтись.

276. Ширми

Ширми з назвою Ґенроку дуже гарні, цікава в них назва. Ширми з назвою Камунанкіу важко запам’ятати і вимовити. Звичайні ширми також дуже гарні.

277. Напередодні святкування весни

Напередодні свята весни повертаєшся додому дуже пізно. Так холодно стає, що, можна сказати, от-от відмерзне підборіддя. Нарешті, ти вдома. Поспішаєш наблизитися до жаровні. Як прекрасно, коли вся вона палає вогнем, жодної чорної плями. Але ще приємніше вигрібати вугілля з-під тонкого шару попелу.

Раптом помічаєш, що вогонь згас.

Приходить служниця, як навалить купу вугілля і знову роздмухає вогонь.

Я не люблю, коли палаюче вугілля згрібають досередини, а зверху насипають нове.

278. Одного разу насипало багато снігу

Одного разу насипало багато снігу. Не як завжди, верхні стулки шітомі зранку все ще не були підняті. У великій жаровні розпалили вогонь, і придворні дами на чолі з імператрицею посідали навколо неї.

– Скажи мені, Шьонаґон, – запитала імператриця, – який сьогодні сніг на вершині Шянлу?

Я веліла відчинити вікно і сама високо підняла плетену завісу.

Імператриця посміхнулась.

– Але ми також знаємо цей китайський вірш, – заговорили інші дами, – просто не одразу згадали:

Бачу, піднявши завісу, Сніг на вершині Шянлу.

– Так, ви, Шьонаґон, гідні служити такій імператриці, як наша.

279. Хлопці, які допомагають заклинателю демонів

Хлопці, які допомагають заклинателям демонів, дуже добре знають свою справу.

Коли читають обряд очищення, присутні благоговійно слухають його.

Не встигне він сказати: «Побризкайте водою чи саке», – як хлопці швиденько підхоплюються зі своїх місць і виконують все, що треба.

Але бувають такі розумні люди, яким навіть і наказувати не треба; таких би я із задоволенням найняла собі на роботу!

280. Одного разу, під час третього місяця

Одного разу, під час третього місяця, я проводила дні очищення від скверни у будинку мого знайомого. Це було скромне місце, що знаходиться у глушині. У саду не було чим похизуватися, не було гарних дерев. Одне з цих дерев називали вербою, та не було в ньому справжньої чарівності, як у звичайної верби, у цього дерева листя стирчало навсібіч, було широке і негарне.

– Навряд чи це верба, – сказала я.

– Але, правда, бувають і такі, – завіряли мене.

У відповідь я склала такий вірш:

Як широко і зухвало Верба розмалювала свої брови У цьому саду, боюсь, Не буде весни.

Наступного разу я знову зібралася провести дні очищення від скверни в такому ж скромному місці.

Вже на другий день мені стало там так тоскно, що, здавалось, я не витримаю там і години.

Раптом, – о щастя! – мені принесли листа. Пані сайшьо на красивому тонкому папері написала вірш, який їй продиктувала імператриця:

Як я могла жити, скажи мені, Довгі роки, Допоки не пізнала тебе? Тепер я ледве живу, Хоч ми лише вчора розстались.

А внизу пані сайшьо приписала: «Кожен день розлуки триває вічність. Скоріше, з першим промінням сонця, поспішайте до нас!»

Добрі слова пані сайшьо принесли мені велике щастя. Тим більше, я зраділа посланню від імператриці і склала у відповідь вірша:

Значить, ви також сумна У своїх розкішних палацах. Уявіть же тоді, Як мені тепер сумно У простому будинку одній.

А пані сайшьо я дописала: «Боюся, що мене чекає та ж доля, що й молодшого воєначальника: не доживу до ранку».

Коли я повернулася до палацу на світанку, імператриця сказала:

– Мені дуже не сподобався рядок твого вірша: «Уявіть же тоді, як мені тепер сумно». Всі дами також зі мною погодились.

Я дуже засмутилася, та, вірогідно, імператриця була права.

281. Коли я усамітнилася для посту та молитви у храмі Кійомідзу

Коли я усамітнилася для посту та молитви в храмі Кійомідзу, імператриця відправила до мене особливого гінця з листом. На китайському папері китайськими знаками була написана японська пісня:

Біля дальніх гір Дзвін вечірній. Слухай кожен удар! Тоді зрозумієш: Це моє серце за тобою плаче.

Внизу було написано: «Як довго тебе немає».

Я забула взяти з собою в дорогу папір, а тому написала на пурпурній пелюстці лотосу.

282. У двадцять четвертий день дванадцятого місяця

У двадцять четвертий день дванадцятого місяця імператриця влаштувала свято Поминання святих імен Будди.

Прослухавши першу службу, коли сутри читав головний священик, деякі люди, що там були – і я разом з ними – глибоко вночі поїхали додому.

Декілька днів поспіль ішов сильний сніг, але тепер він перестав. Дув сильний вітер. Земля подекуди майоріла темними плямами, та на дахові сніг лежав рівним білим шаром.

Навіть найубогіші хатини здавалися прекрасними під сніжною пеленою. Вони так сяяли в промінні передсвітанкового місяця, що складалося враження, наче вони вкриті сріблом замість очерету. По краях даху було стільки коротких і довгих бурульок, що здавалось, ніби їх хтось спеціально розвішав. Кришталевий водоспад бурульок. Не вистачає жодних слів, аби описати красу цієї картини.

У нашому екіпажі не було занавісок, а тому ніщо не заважало місячному сяйву потрапляти до екіпажа й освітлювати вбрання присутньої там дами. На ній було сім чи вісім одеж: блідо-пурпурних, білих, кольору сливи… Густий пурпур верхнього одягу сяяв у місячному сяйві.

Поруч із дамою сидів знатний вельможа в шароварах кольору винограду і білих одежах. Широкий розріз його рукавів дозволяв помітити ще й інший одяг, червоний або ж кольору яскраво-жовтої керії. Він поклав одну