Тарас. Повернення - Олександр Денисенко
— Белорыбица… Это с вашого позволения, милейшая Серафима, уникальная рыбёха. Из всех существующих на земле водоёмов она сохранилась только в Каспийском море, куда много тысячелетий тому назад перекочевала из Северного Ледовитого океана. Вы нигде её больше не попробуете своими зубками. Только здесь.
І Серафима, скидаючи на почервонілого Обрядіна оскомисті очі, дорікнула йому за його настирливість:
— Вот! Ты слышал?! Петя… Пётр… Как тебя?.. — і, витягаючи ще одну кістку з рота, забула, як звати по батькові Обрядіна.
Мєшков жвавенько наспів на поміч і підказав сусідці:
— С утра он был ещё Петрович!
Офіцери ще раз пирснули і заходилися й собі накладати в тарілки білорибицю, білугу, осетра, чорну ікру, мідії та все те, чим годувало їх Каспійське море. Стримуючи роздратування, Обрядін не знав, чи повертатися йому на місце, чи чипіти біля Серафими та споглядати, як вона кокетує, посміхаючись своєму чоловікові, при цьому підчеплюючи виделкою в тарілці великого риб’ячого хвоста. А Серафима якомога ширше розчепірювала вузького рота, крутила язиком, вибавляючись від кісток, пітніла від глитання їдла, вдовольняючись солодким риб’ячим м’ясивом.
— Я, пока не насытюсь рыбой, в пляс ни ногой, — плямкала Серафима. — Я и так после тех шпицрутенов похудела. Четыре ночи не спала. Всё мне этот кровавый бифштекс с белыми глазищами мерещился… Я теперь ни в жисть на мясо млекопитающихся смотреть не смогу… Ох! Слава Богу, что он себя побыстрее кончил.
Така Серафимина відвертість Косарєву, Пєтрову і Мєшкову була до вподоби. Останній вирішив підтримати капітаншу макабричним глумом:
— Кстати, он кончил себя не до конца, потому как ещё ввечеру того же дня очнулся и ходил по лазарету — бинты менял!
Двоє-троє гигикнули з безглуздого жарту. Усков із дружиною, кілька офіцерів-поляків і підпоручик Лев Бурцев осудливо перезирнулися. Ферт відкинувся на спинку крісла, заплющив очі, прикриваючись долонею. А Серафимі цей жарт припав до смаку. І вона фиркнула:
— Фу ты! Страшный какой был человечишка!
З кухні до вітальні зайшло кілька солдатів у фартухах офіціантів. Одні розносили вино й шампанське, інші заходилися міняти тарілки. Троє солдатів принесли на великій таці печеного, обкладеного інжиром і фісташками сайгака з рогами, копитами і пересмаженими очима-більмами. Мостовський, уздрівши тацю з сайгаком, і без того розбурханий дикуватістю багатьох офіцерів, розхвилювався не на жарт. Його найбільше зворохобили запечені в біле вічниці тварини. Він не втримався й стукнув ножем по ніжці келиха, просячи слова. Збентежений безкультурністю присутніх, Усков уже не радий був, що влаштував вечерю, і спочатку не почув брязкоту ножа по склу. І коли Мостовський вдарив ножем так, що келих ледве не тріснув, Іраклій Олександрович нарешті почув пронизливий дзенькіт і перепросив:
— Простите!.. Пожалуйста, Мацей Валентьевич!
Мостовський повільно підвівся й заговорив поганою російською:
— Проше уваги, господа!
Усі, крім Серафими, відклали прибори й зосередилися на тому, що скаже Мостовський.
— Я хотел бы пожелать всем нам терпения и долгих лет жизни для разумения того, что она дана нам не зря, — проказав Мацей Валентійович і початок промови був сприйнятий гостями вечері схвально.
Однак наприкінці фрази до вітальні забігла Наташа, а за нею і огрядна покоївка, котра спинилася в дверях вітальні й показувала жестами своїй господині, що не може з Наташею упоратися. Ускова помахом руки відпустила її. Тим часом Ната вже лізла під столом до мами по ногах гостей. І там, де пролазила, гості смикалися і поглядали здивовано одне на одного.
Дівчинка видерлася мамі на коліна, щось зашепотіла їй на вухо. Агата Омелянівна, попри погане самопочуття, нервово відмовила:
— Я Катю не позову! Она наказана за самовольное отсутствие!
— У неё дедушька умирал! Ражьреши ей к нам пришоединитшьа! Знаешь, как ей грушьтно!
Ускова затулила доньці долонею рота, вибачаючись, усміхнулася Мостовському, і він продовжив слово:
— Поневаж мы все, господа, в добром настроении и здравии, я хочу предложить тост за сострадание!.. И за глупость, когда оно отсутствует… — У цім місці Мостовський змушений був зробити паузу, бо хтось з офіцерів істерично вигукнув: «Ха-ха!» Правда, після цього одразу ж і принишк. І кілька разів обірваний на слові, Мостовський вирішив більше не розводитися і сказати навпрямки: — Господа! Мы жизнь превратили в мордобой. И страшно то, что многие от uderzen[103] испытывают физическое удовольствие…
Від слова «uderzen» деякі офіцери-росіяни захихикали, підсміюючись. А Косарєв загудів, як єрихонська труба:
— Вы когда-нибудь такое слышали, господа! Чтоб от удержания мы испытывали удовольствие?!
Мацей Мостовський зробився білим, як стіна, та все-таки продовжив:
— Это вызывает у вас смешливое порицание. И это zwłaszcza[104] страшно. Вы бьёте солдат… Но вы забываете, что бьёте не быдло, а людей. И люди ненавидят вас, не выдерживают и убегают. А вы их потом ловите и… убиваете. Вам не кажется, что это не только отвратительно, а по меньшей мере глупо?.. Właściwie, to wszystko[105]…
