Марія Стюарт - Стефан Цвейг

За сімдесят років життя Єлизавети жодна найтяжча трагедія ніколи не змусила цю нещасну жінку розкритися так відверто, як цієї секунди; таємниця тяжких страждань жінки, засмученої своєю нездатністю кохати й нещадним усвідомленням своєї безплідності, ніколи не розкрилася так глибоко, як під час того крику, що вихопився, наче горлова кровотеча, з найглибших і найщиріших глибин жіночого єст­ва. Ми відчуваємо, що ця жінка віддала б усі королівства землі за просте, ясне і природне щастя мати змогу бути справжньою жінкою, кохати і стати матір’ю; будь-яку владу і будь-який інший успіх вона, незважаючи на всі ревнощі, можливо, ще могла б простити Марії Стюарт. А от цьому одному успіху заздрить із розпачливим збуренням душевних чуттів до смерті: материнству.

Але наступного дня Єлизавета вже знову справжня королева, цілком політична, дипломатична жінка. Вона взірцево володіє так часто вживаним мистецтвом приховувати злобу, невдоволення і найтяжче страждання холодними й величними словами. З приязним, добре нагримованим сміхом Єлизавета приймає Мелвілла з великою честю, і, якщо вірити її словам, вона рідко коли чула таку радісну звістку. Єлизавета просить Мелвілла передати Марії Стюарт найщиріші вітання, поновлює свою обіцянку взяти опікунство над дитиною і по змозі самій приїхати на хрещення. Саме тому, що в глибинах душі Єлизавета заздрить щастю своєї даної долею сестрі, вона прагне — вічна актриса власної величі — показатися перед світом зичливою і великодушною.

Сторінка знову перегорнулася на користь сміливиці, здається, ніби всі небезпеки подолані, а всі складні питання вирішені напрочуд добре. Хмаровиння, яке з самого початку трагічно нависало над долею Марії Стюарт, ще раз ласкаво розвіялось, але подолана небезпека ніколи не додає відважному мудрості, а лише збільшує його відчайдушну сміливість. Марія Стюарт не народилася для спокою і щастя, нею владно керує зсередини згубна сила. Події та випадки зовнішнього світу ніколи не надають людській долі сенсу і форми. Життя формують або руйнують завжди тільки природжені, споконвічні закони.

Народження дитини означало в трагедії Марії Стюарт немов кінець тільки приготованої першої дії. А тепер ситуація раптом драматично сформувалася і тремтить від внутрішньої невирішеності й напруги. З’являються нові постаті та характери, сцена змінюється, трагедія з політичної стає особистою. Досі Марія Стюарт боролася з бунтівниками у своїй країні, з ворожістю по той бік кордону, а тепер виникла нова сила, могутніша за всіх її лордів та баронів: збурилися її власні чуття, жінка в Марії Стюарт провадить боротьбу проти королеви. Жадання влади вперше поступилося бажанням крові. Пробуджена жінка в пристрасті та легковажності зруйнувала те, що монархиня досі більш-менш зберігала завдяки розважливості: вона велично і марнотратно кидається, немов у прірву, в екстаз такої несамовитої пристрасті, що в світовій історії навряд чи є приклад ще більшої надмірності; кидається, забувши про все, пориваючи все за собою: честь, закони і звичаї, корону і країну, — це вже зовсім інша трагедійна душа, про яку навряд чи можна було здогадатися і в старанній славній принцесі, і в недбало застояній у чеканні та пустотливих іграх королівській удові. Марія Стюарт за єдиний рік підносить своє життя до драматичної тисячократної міри, і за цей один-однісінький рік занапащає його.

На початку другої дії знову з’являється Дарнлі, він теж змінився і став трагічною постаттю. Він виступає сам, бо тому, хто зрадив усіх, ніхто не довіряє, ніхто не вітає його щиро. Тяжке озлоблення і безсила лють руйнують душу цього честолюбного юнака. Він зробив найбільше, що може зробити чоловік для жінки, але сподівався мати за це бодай удячність, трохи покори, відданості і, можливо, навіть любові. Замість цього Дарнлі помічає в Марії Стюарт, відколи він уже не потрібний їй, тільки дедалі більшу огиду. Королева невблаганна. А лорди, які втекли, потай передали їй, щоб і собі помститися зрадникові, а вона дізналася про співучасть чоловіка, підписане рукою Дарнлі прощення за вбивство Ріцціо. Той bond не сповістив Марії Стюарт нічого нового, але що дужче вона зневажає зрадливість і боягузтво Дарнлі, то менше горда жінка може пробачити собі, що кохала такого пустоголового красеня. В Дарнлі вона ненавидить водночас і власну помилку, Дарнлі як чоловік давно їй став осоружний, мов слизьке і клейке створіння, мов змія чи слимак, якого не хочуть навіть у руки взяти, вже не кажучи про те, щоб притулити до живого теплого тіла. Існування і присутність Дарнлі гнітять її, мов моторошне сновиддя — душу. Тільки одна думка панує над днями і ночами Марії Стюарт: як позбутися його, як звільнитися від нього?

Ця думка попервах не приховує мрії про якесь насиль­ство, бо те, що переживає Марія Стюарт, — аж ніяк не одиничний випадок. Як і тисячі інших жінок, вона після короткого шлюбу почувається надто прикро розчарованою, щоб і далі мати змогу терпіти обійми та близькість чоловіка, що став їй чужим. Розлучення видається в таких випадках очевидним логічним вирішенням, і справді: Марія Стюарт обговорює цю можливість із Мореєм і Мейтлендом. Але розлученню майже одразу після народження дитини стоять на заваді небезпечні чутки про її начебто зв’язки з Ріцціо: дитину миттю проголосять бастардом. Отже, королева змушена утриматися — страхітлива мука — від цього природного вирішення, щоб нічим не заплямувати ім’я Якова VI, що мо­же мати претензію на трон тільки як нащадок цілком бездоганного шлюбу.

Але лишається ще інша можливість: довірча, мовчазна домовленість між чоловіком і дружиною зовні й далі вдавати, ніби вони пошлюблені король і королева, а насправді дати одне одному свободу. Так Марія Стюарт звільнилася б від любовних наполягань Дарнлі, а перед світом зберігала б подобу шлюбу. Про намагання Марії Стюарт звільнитися й таким способом свідчить передана розмова з Дарнлі, в якій вона наполегливо радить йому взяти собі коханку, якщо мож­на, дружину Морея, його смертельного ворога; цією замаско­ваною під жарт пропозицією Марія Стюарт прагнула