Марія Стюарт - Стефан Цвейг

стати проти нього, б’є в обличчя залізним кулаком. Нічим не переймаючись, Босвелл чинить серед білого дня, що йому заманеться, байдуже, дозволене чи недозволене. Але, дарма що вкрай бездумний і схильний до насильства, амораліст в обладунку, Босвелл проти інших лордів має принаймні ту перевагу, що вирізняється чесністю. Поміж двозначних і двоїстих характерів усіх тих лордів і баронів, він постає немов хижий, але все-таки королівський звір, як пантера або лев серед усіх тих запопадливих вовків та гієн, це не моральна, не симпатична людяна постать, але все-таки чоловік, справжній, правічний, войовничий.

Через те його ненавидять, через те бояться інші чоловіки, натомість завдяки своїй голій, виразній, брутальній силі він має незмірну владу над жінками. Ми не знаємо, чи цей здобувач жінок був гарний, бо немає його жодного задовільного портрета (проте несамохіть з’являється думка, що його намалював Франс Хальс як відважного та зухвалого воїна, який виклично насунув капелюха на обличчя і сміливо та невимуше­но дивиться всім у вічі). В багатьох джерелах Босвелла характеризують як просто-таки огидно бридкого. Але, щоб завоювати жінку, краса непотрібна; вже сам міцний аромат мужності, що шириться від таких сильних натур, зухвала несамовитість, нещадна брутальність, аура війни і перемоги правлять за чуттєву спокусу; жінки найпалкіше кохають того, кого бояться і водночас захоплюються ним, у чиїй присутності легеньке, лоскотливе чуття жаху і небезпеки підносить насолоду до таємничої повноти. А коли такий схильний до насильства чоловік не просто mâle, самець, чоловік-тварина, більше схожий на бугая, а й має, як Босвелл, немов оболонку двірської, особистої культури навколо своєї голої брутальності, і, крім того, йому властиві ще й розум та спритність, тоді його сила нездоланна. Цей авантюрник усюди і начебто без клопоту має різні пригоди. На французькому дворі його популярність стала сумнозвісною, з кола Марії Стюарт він уже скорив кількох шля­хетних дам, у Данії одна жінка пожертвувала задля нього чо­ловіком, маєтком і грошима. Але, незважаючи на ці всі трі­умфи, Босвелл — аж ніяк не справжній спокусник, не донжуан, не ловець жінок, бо, власне, насправді й не ловить їх. Такі перемоги для його войовничої вдачі надто безпечні та легкі. Босвелл, як і вікінги-розбишаки, бере жінок лише як принагідну здобич, бере їх певною мірою між іншим, як п’є, грає, скаче на коні та воює, бере задля проби сил, яка дає змогу гостріше відчути життя, бере, бо це найбільш чоловіча з усіх чоловічих ігор; він бере жінок, але не віддається їм, не втрачає себе в них. Босвелл бере жінок, бо брати і брати силою — природна форма його жадання влади.

Цього чоловіка в Босвеллі Марія Стюарт спершу анітрохи не помічає в своєму надійному васалі. Так само й Босвелл не бачить у королеві молодої й вартої пожадання жінки; зі своїм недбалим зухвальством від одного разу навіть досить відверто висловився про її людські риси: «Вона і Єлизавета не становлять разом пристойної жінки». Босвеллу й на думку не спадає еротично оцінювати Марію Стюарт, і так само й вона не відчуває прихильності до нього. Попервах вона навіть хотіла заборонити Босвеллу повертатися, бо він поширював про неї у Франції зухвалі чутки, але, випробувавши його одного разу як воїна, використовувала його послуги вдячно і вірно. Йдуть ласка за ласкою, Босвелла призначили командувачем Північної марки, великим намісником Шотландії і головнокомандувачем збройних сил у випадку війни або бунту. Босвеллу подарували маєтності оголошених поза законом бунтівників, а як особливий знак своєї дружньої турботи королева обирає йому — це найкращий доказ, якими нееротичними були попервах їхні стосунки — молоду дружину з багатого роду Гантлі.

Такому природженому владолюбцю досить тільки дати владу, і він забирає її всю. Невдовзі Босвелл — уже перший радник з усіх питань, справжній штатгальтер королівства, і англійський посол роздратовано повідомляє, що «його авторитет у королеви більший, ніж в усіх інших». Але цього разу Марія Стюарт обрала правильно, нарешті знайшла розпорядника, надто гордого, щоб дати себе купувати обіцянками та грішми Єлизавети або укладати союзи з лордами задля дрібної вигоди; з цим відважним воїном як вірним слугою Марія Стюарт уперше запанувала у своїй країні. Невдовзі лорди зрозу­міли, якою мірою зросла влада королеви завдяки військовій диктатурі Босвелла. Ось вони вже стали нарікати, що «його зарозумілість така велика, що до Давіда ніколи не ставилися з такою огидою, як до нього», і радо хотіли б позбутися його. Але Босвелл — не Ріцціо, що, не боронячись, дав убити себе, не Дарнлі, що не чинить опору і його можна відсунути вбік. Босвелл знає звичаї своїх шляхетних приятелів, тому всякчас має коло себе численну особисту охорону, а досить йому морг­нути, як його borderers, жителі прикордонь, уже готові схопитися за зброю. Босвеллу байдуже, чи ті інтригани при дворі люблять його чи ненавидять. Досить, що вони бояться його і, поки він має меч на поясі, норовливі та розбишацькі зграї, скрегочучи зубами, коряться королеві. За наполяганням Марії Стюарт, Морей, найлютіший ворог Босвелла, був змушений примиритися з ним, і отак кільце влади замкнулося, сфери впливу були виразно розподілені. Марія Стюарт, відколи Босвелл дбає про безпеку, обмежується тільки представницькими функціями, Морей дбає про внутрішнє управління, Мейт­ленд — про дипломатичну службу, а Босвелл, найнадійніший, — all in all, усе в усьому. Завдяки його залізній руці в Шотландії знову панують порядок і мир, і це диво здійснив єдиний справжній чоловік.

Але, що більше влади отримує Босвелл у свої жорсткі ру­ки, то менше її лишається тому, кому вона належить згідно з правом: королю. Мало-помалу та мізерна влада, яку він ще мав, зменшується до простої назви, зводиться нанівець. Минув лише рік, а який далекий той час, коли вродлива молода володарка палко обрала Дарнлі, коли його проголосили королем і він у золоченому обладунку помчав проти бунтів­ників! А тепер, після народження дитини, після виконаного обов’язку, цей бідолаха бачить, що його дедалі більше відсувають убік і зневажають. Йому дозволяють говорити, але ні­хто не слухає його, дозволяють ходити, але ніхто не супроводить його. Дарнлі вже не запрошують на засідання державної ради, на світські заходи, він завжди тиняється одинцем, і з ним, наче тінь, ходить зимний простір самотності. Він усюди відчуває за плечима гострий протяг глуму і ненависті. Як чужий, як ворог живе він у рідній країні, у власному домі.

Це цілковите нехтування Дарнлі,