Комедії - Жан Батист Мольєр

Сганарель. Постривайте, я сам піду подивлюся.

Дон Жуан (бачачи, що Сганарель повертається, охоплений жахом). Що сталося? Хто там?

Сганарель (киваючи головою, як статуя). Отой… прийшов!..

Дон Жуан. Подивимося й доведемо, що мене ніщо не може злякати.

Сганарель. А, бідолашний Сганарелю, де б тобі сховатися?

ЯВА 12

Дон Жуан, статуя командора, Сганарель, Ла Вйолет, Р аготен.

Дон Жуан (до слуг). Стільця й куверта! Мерщій!

Дон Жуан і статуя сідають до столу.

(До Сганареля). Ну ж бо, сідай до столу!

Сганарель. Пане, я вже наївся…

Дон Жуан. Сідай з нами, кажу тобі!.. Налийте вина!.. За здоров’я командора! Я п’ю за тебе, Сганарелю. Дайте йому вина.

Сганарель. Пане, я вже напився…

Дон Жуан. Пий і заспівай твоєї пісеньки, щоб ушанувати командора.

Сганарель. Я захрип, пане.

Дон Жуан. Пусте!.. Співай. А ви (до слуг) йдіть сюди, підспівуйте йому.

Статуя. Досить, Дон Жуане!.. Запрошую вас завітати завтра до мене на вечерю. Чи стане вам на це відваги?

Дон Жуан. Так, я прийду, а за компанію візьму собі тільки самого Сганареля.

Сганарель. Красненько вам дякую, завтра в мене піст…

Дон Жуан (до Сганареля). Візьми факел!

Статуя. Не треба світла тому, кого веде небо!

ДІЯ П’ЯТА

Сцена являв собою сільську місцевість.

ЯВА 1

Дон Луїс, Дон Жуан, Сганарель.

Дон Луїс. Як?! Сину мій, та невже ж милосердне небо зглянулося на мої благання? Невже ви кажете мені правду? Чи не маните ви мене облудною надією? Чи ж можу я бути певний того, що з вами насправді сталося це надзвичайне переродження?

Дон Жуан. Так, я зрікся всіх моїх помилок, я вже не той, що був учора ввечері. Небо раптово змінило мою вдачу, і ця зміна вразить цілий світ. Воно осяяло мою душу, й полуда спала мені з очей; жах мене бере, коли я озираюся тепер на те засліплення, що в ньому так довго перебував, і на те злочинне розпусне життя, що я його так довго провадив… Я пригадую всю ту гидоту, яку я чинив, і дивом великим дивуюся, як небо могло її так довго терпіти і вже двадцять разів не звалило на мою голову грізних ударів свого правосуддя. Я бачу, яку велику ласку подарувало мені милостиве небо, не покаравши мене за мої злочинства, і хочу скористатися з. неї як слід, хочу перед очима цілого світу змінити своє життя, спокутувати мої колишні провини з усіма їх спокусами і постаратися заслужити у неба прощення усіх моїх гріхів. Ось до чого я пориватимуся тепер і прошу вас, добродію, допоможіть мені у виконанні мого наміру, знайдіть мені такого проводиря, який не дав би мені спіткнутися на новому для мене шляху…

Дон Луїс. О сину мій, як легко повертається батьківська любов і як швидко на першому ж слові щирого каяття зникають з нашої пам’яті тяжкі образи, які заподіяв нам син. Я вже забув усі прикрості, що ви їх мені вчинили, — все стерли в пам’яті слова, які я щойно від вас почув… Далебі, я не тямлю себе, я плачу від щастя, всі мої сподівання здійснилися, й мені більше нічого просити в неба. Обніміть же мене, сину мій, і благаю вас, будьте непохитні в цьому гідному хвали намірі!.. А я піду мерщій до вашої матері, понесу їй цю радісну звістку, щоб поділити з нею солодкі пориви мого безмежного захвату та скласти небові глибоку подяку за те благодайне рішення, яке воно вам навіяло.

ЯВА 2

Дон Жуан, Сганарель.

Сганарель, Ох, паночку мій, який же я радий, що ви покаялися й починаєте нове життя! Довго ж я цього дожидався, і ось, дякувати небові, всі мої бажання справдилися.

Дон Жуан. Сто чортів! Та й йолоп же!..

Сганарель. Як то йолоп?

Дон Жуан. Як?! Та невже ж ти вважаєш за щире золото все те, що я зараз говорив? Невже ти гадаєш, що уста мої були на той час у згоді з моїм серцем?

Сганарель. Як?! То, виходить, це не… Ви не… Ваше… (Набік). Ох! Що за людина, що за людина, що за людина!

Дон Жуан. Ні, ні, я анітрішечки не змінився, і почуття мої все такі ж, як і були.

Сганарель. То на вас не подіяло навіть оте предивне чудо, ота статуя, що рухається й говорить?

Дон Жуан. У цьому й справді є щось таке, чого я не збагну. Але хоч би що там було, воно неспроможне ні переконати мій розум, ні зворушити мою душу, і коли я сказав, що хочу змінити свою поведінку й провадити зразкове життя, то це зроблено з суто політичних міркувань: я змушений вдаватися до воєнних хитрощів, змушений прикидатися, щоб поладнати з батьком, що мені потрібний, і вберегти себе від сотень прикрих несподіванок, що їх можуть нам заподіяти чужі люди. Я говорю з тобою відверто, Сганарелю, і дуже радий, що маю свідка, перед яким я можу відкрити свою душу і звірити йому справжні мотиви, що примушують мене діяти саме так.

Сганарель. Як?! Ви ні в що не вірите, а проте хочете видати себе за доброчесну людину?

Дон Жуан. А чом би й ні? Скільки є таких, як я, що вдаються до цього ремесла і надівають ту ж саму маску, щоб вельми спритно дурити світ!

Сганарель. Ах!.. Що за людина! Що за людина!

Дон Жуан. Тепер цього вже не соромляться: лицемірство нині — модний порок, а всі модні пороки сходять за доброчесність. Роль людини з добрими засадами — найкраща з усіх ролей, що їх тільки можна зіграти. Як на сьогодні, професія лицеміра має величезну перевагу. Завдяки цьому мистецтву обман завжди, незмінно в пошані, і якщо його навіть, і викриють — однаково ніхто не наважиться сказати проти нього бодай хоч словечко. Всі інші людські вади й хиби підлягають критиці, кожному вільно відверто на них нападати, але лицемірство — це порок привілейований, воно власною рукою затуляє всім рота і спокійнісінько розкошує собі необмеженою безкарністю. Прикидання та різні фокуси допомагають згуртуватися всім, хто стоїть за лицемірство. Зачепиш одного — на тебе напустяться всі, а ті, що чинять свідомо чесно й чиєї щирості не доводиться брати під сумнів, оті, кажу я, завжди шиються в дурні: вони простодушно попадаються в пастку до лицемірів і цліпо допомагають цим мавпам влаштовувати їхні справи. Ти й не уявляєш собі, скільки