Комедії - Жан Батист Мольєр
Добродій Діманш. Ах, що ви, добродію! Ви жартуєте! Добродію…
Дон Жуан. Дозвольте ж обняти вас, коли ласка ваша! Ще раз прошу вас, будьте певні, що я цілком ваш і що немає в світі такої послуги, якої б я вам не зробив. (Виходить).
ЯВА 4
Добродій Діманш, Сганарель.
Сганарель. Треба признатися, мій господар таки дуже вас любить!
Добродій Діманш. Це правда. Він такий гречний зі мною і говорить мені такі милі речі, що я ніяк не можу бодай хоч словом нагадати йому про гроші.
Сганарель. Запевняю вас, що всі ми залюбки наложили б за вас головою. Я дуже хотів би, щоб з вами сталася якась пригода, щоб, приміром, комусь заманулося потягти вас палицею, — тоді б ви побачили, як…
Добродій Діманш. Вірю, вірю, а тільки прошу вас, Сганарелю: закиньте йому слівце за мої гроші.
Сганарель. О, не турбуйтесь! Він розрахується з вами геть-чисто за все.
Добродій Діманш. Адже й ви самі, Сганарелю, ви теж мені дещицю винні.
Сганарель. Не балакайте про це.
Добродій Діманш. Як то? Я…
Сганарель. Та невже ж таки я не знаю, що я вам винен?
Добродій Діманш. Так. Але…
Сганарель. Ходімо, добродію Діманше, я вам посвічу.
Добродій Діманш. Але ж мої гроші…
Сганарель (беручи добродія Діманша під руку). Ви жартуєте?!
Добродій Діманш. Я хочу…
Сганарель (тягнучи його). Е!..
Добродій Діманш. Я вважаю…
Сганарель (штовхаючи його до дверей). Пусте!
Добродій Діманш. Але…
Сганарель (знову штовхаючи його). Годі, годі!
Добродій Діманш. Я…
Сганарель (виштовхуючи його зовсім за лаштунки). Годі, кажу я вам!
ЯВА 5
Дон Жуан, Сганарель, Ла Вйолет.
Ла Вйолет (до Дон Жуана). Пане, прийшов добродій ваш батько.
Дон Жуан. Ах! Ось маєш! Тільки цього візиту мені ще бракувало, щоб довести мене до сказу!..
ЯВА 6
Дон Луїс, Дон Жуан, Сганарель.
Дон Луїс. Я бачу, що я вам перешкодив і що ви охоче обійшлися б без мене. Кажучи правду, і ви, і я — обоє ми досить дивним чином надокучаємо один одному: як вам набридло бачити мене, так і мені набридло дивитися на вашу гидку безпутність. Ах, які ж бо ми необачні! Як мало розуміємо ми, що робимо, коли не довіряємо небові піклування про наші потреби, коли хочемо бути розумніші за нього і набридаємо йому нашими безглуздими бажаннями та нерозважними просьбами!.. З невгамовною жадобою бажав я мати сина; випрохуючи його, я безустанно слав до неба палкі мої благання, і ось тепер цей син, якого воно, втомлене моїм молінням, нарешті мені подарувало, — тепер цей син став горем і мукою для мого життя, що в нього він мав внести втіху й розраду, як я сподівався… Якими очима, на вашу думку, можу я дивитися на безліч ваших негідних вчинків, адже ж усе їх паскудство важко прим’якшити, важко приховати від сторонніх очей; як можу я дивитися на що нескінченну низку мерзенних дій, які раз у раз примушують нас зловживати добрістю короля і які вже підірвали в його душі цінність моїх заслуг і вплив моїх друзів?.. Ах, як же ви низько впали, мій сину! Невже краска сорому не кидається вам в обличчя на саму думку про те, що ви вводите ваш шляхетний рід у таку неславу? Чи маєте ви право, скажіть-но мені, хоч скількись ним пишатися? Що зробили ви для того, щоб виправдати шляхетне звання дворянина? Чи ви гадаєте, що для цього досить мати гучне ім’я та носити герб і що шляхетна кров сама собою вже підносить нас, хоч би ми й чинили ганебно й підло? Ні, ні, шляхетне, походження без доброчесності нічого не варте!.. Ми можемо поділяти славу наших предків лише тоді, коли прагнемо наслідувати їх. Ореол їхніх подвигів, що осяває і нас, покладає на нас обов’язок віддавати їм таку ж саму честь, іти по їхніх стопах і не зраджувати їхньої доброчесності, якщо ми хочемо, щоб нас вважали за їхніх справжніх нащадків! Те, що ви походите від славних рицарських предків, анічогісінько не важить; вони не визнають в вас своєї крові, і всі ті славні, рицарські подвиги, що їх вони звершили, не дають вам ніякої переваги; навпаки, їхній блиск тільки ще виразніше виставляє ваше безчестя, їхня слава — це факел, при світлі якого всім впадає в око ваша ганебна поведінка! Зрозумійте нарешті, що дворянин, котрий провадить негідне життя, — це потворний витвір природи, доброчесність — це перша ознака шляхетності. Я багато менше поважаю ім’я, яким підписуються, ніж діла, які вершаться, і радніше вшаную сина першого-ліпшого носильника, якщо він чесна людина, ніж сина монарха, якщо він живе отак, як ви!..
Дон Жуан. Добродію, коли б ви сіли, вам було б далеко зручніше говорити.
Дон Луїс. Ні, зухвальцю, я не хочу сідати, не хочу більше говорити. Я добре бачу, що всі мої слова не мають ніякого впливу на твою душу… Але знай, негідний сину: своїм ганебним поводженням ти довів до того, що в мені не лишилося й краплини батьківської ніжності, і я знайду засіб раніше, ніж ти сподіваєшся, покласти край твоїй розпусті, випередити гнів небесний, що має впасти на тебе, і, покаравши тебе раніше за нього, змию з себе ганьбу, що нею вкрило мене твоє народження!..
ЯВА 7
Дон Жуан, Сганарель.
Дон Жуан (звертаючись до свого батька, хоч той уже вийшов). Ат, та помирайте вже скоріше — це найкраще, що ви можете зробити!.. Кожному своя черга. Мене доводить до сказу, — коли батьки живуть стільки ж, скільки й їхні сини! (Сідає в крісло).
Сганарель. Ех, пане, негаразд ви вчинили!
Дон Жуан (підводячись). Негаразд вчинив?!
Сганарель (тремтячи). Пане…
Дон Жуан. Я негаразд вчинив?!
Сганарель. Так, пане, негаразд ви вчинили, що вислухали все, що він вам тут набалакав. Повернули б ви краще його за плечі, та в потилицю, та в двері… Чи то ж видано де таку зухвалість! Батько приходить навчати свого сина, умовляє його позбутися своїх вад, подумати про своє походження, жити так, як живуть усі чесні люди, та виголошує ще силу-силенну різних подібних дурниць! Чи ж може те знести така людина, як ви, що й сама добре знає, як треба жити? Дивуюся я з вашого терпіння; на вашому місці бувши, я б його миттю спровадив. (Нишком, набік). О, клята «догідливість, до чого ти мене доводиш!
Дон Жуан. Чи дочекаюсь я нині вечері?
ЯВА 8
Дон Жуан,
