Комедії - Жан Батист Мольєр
Дон Алонсо. О, яка незбагненна слабкість і яке жахливе засліплення — піддавати такому страшному ризику інтереси власної честі заради безглуздої думки про химерні обов’язки!
Дон Карлос. Ні, брате, не турбуйтесь… Якщо я роблю помилку, я зумію виправити її і беру на себе піклування про нашу честь. Я знаю, чого вона вимагає від нас, і ця відстрочка на один день, до якої мене зобов’язує моя подяка, ще збільшить моє палке бажання виконати повинність честі. Дон Жуане! Ви бачите, що я намагаюся віддячити вам за те добро, яке ви мені вчинили. На підставі цього ви можете» зробити висновки й про інше і вірити, що я з однаковим запалом повертаю всі мої борги і що за образу я віддячу вам так само ретельно, як і за доброчинність… Я не вимагатиму від вас, щоб ви тут ось відразу пояснили нам свої почуття, і даю вам волю обміркувати на дозвіллі, що саме ви вирішите робити надалі. Ви добре знаєте, яку тяжку образу ви нам заподіяли, і я здаюся на ваш суд — визначайте самі, якої сатисфакції вона вимагає. Щоб кас задовольнити, є засоби тихомирні, а є й жорстокі, й криваві, проте, зрештою, на чому б не спинився ваш вибір, ви дали мені слово, що Дон Жуан не ухилиться від зустрічі в нами. Не забувайте про це, прошу вас, і пам’ятайте, що в будь-якому іншому місці я мушу дбати тільки про мою честь!..
Дон Жуан. Я нічого не вимагав від вас і виконаю те, що обіцяв.
Дон Карлос. Ходімо, брате, хвилина поблажливості не чинить ніякої шкоди суворій невблаганності нашого обов’язку.
ЯВА 6
Дон Жуан, Сганарель.
Дон Жуан. Де ти там, Сганарелю?
Сганарель (виходячи із своєї схованки). Що накажете?
Дон Жуан. Як, шахраю! Ти тікаєш, коли на мене нападають?
Сганарель. Пробачте мені, паночку; я ж був отутечки, зовсім близесенько. Ця одежина, мабуть, діє як проносне: нап’ясти її на себе — однаково що ліків ковтнути…
Дон Жуан. Ото зухвалець! Хоч би прикривав свою полохливість якимось пристойнішим покривалом. А чи ти знаєш, кому я врятував життя?
Сганарель. Я? Ні…
Дон Жуан. Братові Ельвіри.
Сганарель. Бра…
Дон Жуан. Він людина цілком порядна, поводився як слід, і мені дуже шкода, що ми не поладнали між собою.
Сганарель. Вам було б легко все це виправити.
Дон Жуан. Так, але від моєї пристрасті до доньї Ельвіри не лишилося вже й сліду, і взагалі будь-які обіцянки зовсім мені не до душі. В коханні я люблю свободу, ти ж це знаєш, і ніколи б не зважився замкнути своє серце в чотирьох стінах. Я вже казав тобі двадцять разів, що маю природжений нахил линути душею до всього того, що мене вабить. Серце моє належить усім красуням, і всі вони можуть по черзі здобувати його і володіти ним. стільки, скільки їм пощастить. Стривай-но, що то за чудова будівля, — бачиш, он там, поміж деревами?
Сганарель. Ви не знаєте?
Дон Жуан. Ні, не знаю.
Сганарель. Та-а-ак… То склеп, що його замовив для себе командор незадовго перед тим, як ви його вбили.
Дон Жуан. Ах! Твоя правда. Я й не знав, що він тут. Усі навперебій розповідали мені чудеса про цю споруду та командорову статую, — мені хочеться піти подивитись…
Сганарель. Пане, не ходіть туди…
Дон Жуан. Чому?
Сганарель. Це нечемно — йти дивитися на людину, яку ви вбили.
Дон Жуан. Навпаки, я хочу скласти цей візит на знак чемності, і командор повинен прийняти його дуже ласкаво, якщо він вихована людина. Ну, давай увійдемо.
Склеп розчиняється, видно статую командора.
Сганарель. Ох, як же тут пишно! Які статуї! Який мармур! Які колони! Ох, як же пишно! Що ви на це скажете, паночку?
Дон Жуан. Скажу, що я ще не бачив, щоб честолюбство мерця сягало так далеко… Дивна річ — людина, яка задовольнялася за життя більш-менш скромним житлом, раптом схотіла мати таку розкіш, коли вона вже їй ні до чого.
Сганарель. А ось і командорова статуя.
Дон Жуан. Сто чортів! Який чудовий вигляд має він у цьому вбранні римського імператора!
Сганарель. Їй-право, пане, прегарна робота! Чисто як живий, тільки що не говорить… Він так зиркає на нас, що я, мабуть, добре злякався б, коли б я був тут сам. Здається мені, що й йому не дуже приємно нас бачити.
Дон Жуан. Та-негаразд; це означало б, що він погордував моїм візитом. Запитай у нього, чи не бажає він завітати до мене на вечерю.
Сганарель. Я гадаю, що він цього не потребує…
Дон Жуан. Запитай, кажу тобі!
Сганарель. Жартуєте ви, чи що? Та це ж збожеволіти треба, щоб ото так собі, з доброго дива, розмовляв ти із статуєю!..
Дон Жуан. Роби, що я тобі кажу.
Сганарель. От химерна примха!.. Сеньйоре командоре… (Набік). Таку дурницю роблю, що аж самому з себе смішна!.. Але так наказує мені мій господар. (Голосно). Сеньйоре командоре, господар мій Дон Жуан запитує вас, чи не зробите ви йому честі завітати до нього на вечерю?..
Статуя киває головою.
Ай!..
Дон Жуан. Що таке? Що з тобою? Та кажи ж! Чого ж ти мовчиш?..
Сганарель (киваючи головою, як статуя). Статуя…
Дон Жуан. Ну! Далі! Що ти хочеш сказати, негіднику?
Сганарель. Таж я кажу вам, що статуя…
Дон Жуан. Ну, далі, далі!.. Що там статуя? Я тебе вб’ю, якщо ти не скажеш.
Сганарель. Статуя подала мені знак.
Дон Жуан. А. хай тебе чорти візьмуть, ледацюго ти паскудний!
Сганарель. Вона подала мені знак, кажу ж вам… Хрест мене вбий, на власні очі бачив! Підіть побалакайте з нею самі, якщо не вірите… Може…
Дон Жуан. Ходім, пройдисвіте, ходім. Я доведу тобі, я покажу тобі, я кий ти боягуз. Гляди мені!.. Чи не бажає сеньйор командор завітати до мене на вечерю?
Статуя ще раз киває головою.
Сганарель. Я й десяти пістолів не дав би за таку розвагу… То
