Комедії - Жан Батист Мольєр
Я роду ницого мерзенну, підлу вдачу,
Тоді в лукавстві я упевнюся людськім,
Коли програю суд на чудо й диво всім.
Філінт
Що за людина з вас!
Альсест
Не шкода і заплати,
Щоб це побачити.
Так, хочу я програти!
Філінт
Альсесте, що це ви!
Та кожен з ваших слів
Сміявся б, далебі, якби на їх наспів!
Альсест
Ну й на здоров’ячко!
Філінт
Тепер одно скажіте:
Коли ви щирості надумали служити,
Коли правдивість вам — і щастя, і мета, —
Чи щира, друже мій, і чи правдива та,
Кого ви любите? Дивуюсь я, їй-богу,
Як, бувши ворогом земного роду всього,
Усе позбавивши і ласки, і хвали,
Ви любу серцеві найти, проте, могли!
А ще чудніш мені, де в світі цім широкім
Для ніжних почуттів ви зупинились оком!
Якби ви радились, кому любов оддать,
То мусив би я вам по-дружньому сказать:
Погляньте, з ніжністю безмежною якою
Стрічає тиха вас і скромна Арсіноя!
А Еліанта як, правдива над усіх,
Вас гріє полум’ям очей своїх палких!
А ви мов кажете: «Нехай собі! Про мене!»
Бо зчарувала вас кокетка Селімена,
Котрої витівки та язичок лихий
Якраз би до лиця сучасності отій,
Що гостро ви її картаєте словами.
Невже не. бачите ви вад своєї дами?
Чи, може, серце вам закохане велить
Усе їй вибачить, усі гріхи простить?
Альсест
Ні. Я ще не осліп. Я цю вдову кохаю,
Та хиби всі її за вас незгірше знаю.
Пойнятий полум’ям, проте, я б перший міг
Їх запримітити і осудити їх.
Але — що ж діяти! — Змагатися несила…
Вона й така, як є, мені без краю мила.
Дарма, що сотню в ній я огріхів найшов —
Переборола все звитяжниця любов.
І з певністю кажу: огонь чуття мойого
Очистить душу їй од намулу брудного.
Філінт
Чималу ви собі роботу завдали!
А ви ж до серця їй?
Альсест
О боже! Та коли
Не вірив би я в це, то що й по тім коханні!
Філінт
Чому ж туманить вид глибоке вам страждання,
Як ви з суперником зійдетесь хоч на мить?
Альсест
Кохання справжнього частками не ділить, —
І я сюди прийшов освідчитися сміло
І все їй висловить, чим серце наболіло.
Філінт
А от якби мені до вибору прийшло,
То Еліаиті б я, склоняючи чоло,
Віддав чуття свої. Правдива, скромна, стала,
І вам би до душі найбільш вона пристала.
Альсест
До того самого я розумом дійшов,
Та ба! Не розумом керується любов.
Філінт
Боюся: пристрастю охоплені палкою,
Ви, може…
ЯВА 2
Оронт, Альсест, Філінт.
Оронт
(до Альсеста)
Сказано мені в передпокої,
Що не застану я прекрасних наших дам:
Щось купувать пішли. Але я радий вам
Пошану висловить глибоку і правдиву,
Віддавна марю я про хвилю ту щасливу,
Щоб до сердечної розмови з вами стать
І приязні од вас високий дар прийнять.
Належне раз у раз я віддаю заслугам
І прагну, щоб мене ви йменували другом.
А хто відомий так поміж людьми, як я,
Той, певне, на таке заслужує ім’я.
Альсест замислився і ніби зовсім не зважає на Оронтову мову.
До вас повів я річ, вельмишановний пане.
Альсест
До мене, пане мій?
Оронт
Чи вам це не бажане?
Альсест
Та ні, — а тільки я… Почесні ті слова —
Річ несподівана для мене і нова.
Оронт
Шаноба хай моя вас, пане, не дивує:
З усіх вона людей найбільше вам пасує.
Альсест
Мій пане…
Оронт
Хай би хто всю Францію зійшов
Вартнішої за вас людини б не найшов.
Альсест
Мій пане…
Оронт
Хай мене поб’є небесний грім,
Коли злукавив я у слові хоч однім.
Дозвольте ж вас обнять і приязнь освятити
Щоб пишно розцвіли її незрадні квіти.
От вам рука моя — міцний і певний знак
Любові…
Альсест
Пане мій…
Оронт
Що ви сказали? Як?
Зрікаєтеся ви?
Альсест
Та зважте — чи ж годиться
Так оголошувать на людях таємниці,
Словами гратися, на вітер кидать їх?
Щоб до визнань дійти і до похвал таких,
Раніш не вадило б спізнать один одного І тим для приязні уторувать дорогу.
А так — не відавши, які ми удались, — Глядімо, щоб, бува, не каяться колись!
Оронт
До діла сказано. Та я за річ такую
І за такі думки ще глибше вас шаную!
А поки прийде той дружіння світлий час,
Слуга й тепер уже найнижчий перед вас.
Коли улаштувати щось треба при дворі вам,
То я й порадою допоможу, і впливом:
Чималу, далебі, відограю там роль,
І над усіх мене шанує сам король.
Я радий повсякчас вам стати у пригоді,
А що цінителів таких шукати годі,
Що всім відомий смак і розум ваш тонкий, —
Насмілюся сонет вам прочитати свій
І тим до приязні підвалини зміцнити.
Альсест
Мій пане, в тих речах не годен я судити,
Даруйте…
Філінт Та чому ж…
Альсест
Великий маю гріх:
Занадто щирий я у присудах своїх.
Оронт
Я й прагну щирості. Мене б ви засмутили,
Якби од мене щось лукаво потаїли.
Лиш на одвертого я важу судію.
Альсест
Як так, добродію, то що ж — я пристаю.
Оронт
Сонет… Бо це сонет… Надія… Це до пані,
Що в серці деякі збудила сподівання…
Надія… — пишних слів, проречисто-гучних,
Нема в цих віршиках і ніжних, і сумних…
Альсест
Ми те побачимо.
Оронт
Надія… Чи ж несмілим
Потраплю слухачам я догодити стилем
І чи вдалось мені належних слів добрать?..
Альсест
Побачимо.
Оронт
Іще насмілюся додать:
За чверть години це я встиг скомпонувати.
Альсест
Не в часі сила там, де йде про результати.
Оронт
(читає)
Надія серце людське веселить
І душу розважає у печалі,
Та сумно нам, Філідо, зрозуміть,
Що не прийде по ній нічого далі.
Філінт
Я зачарований уже від перших слів!
Альсест
(тихо)
Ви зачаровані! І грім вас не убив!
Оронт
Прихильність появили ви в речах,
Та нині з того я вже не радію:
Ах, краще б ви скупі були в дарах,
Ніж мали тільки дарувать надію.
Філінт
В яку гармонію укладено рядки ці!
Альсест
(тихо)
До лиха! Хвалите нечувані
