Комедії - Жан Батист Мольєр

Дон Карлос. Ми побачимо, дійсно, ми побачимо!..

ЯВА 4

Дон Жуан, Сганарель.

Сганарель. А хай його дідько візьме, пане, де це ви навчилися так розмовляти? Це багато гірше, ніж усе те, що було досі!.. Як на мене, краще б уже ви залишилися такий, як були. Я все сподівався на ваш порятунок, але тепер зовсім втратив на це надію і гадаю, що небо, яке до цього часу ставилося до вас поблажливо, не стерпить цього останнього паскудства!

Дон Жуан. Годі, годі!.. Небо не так суворо дивиться на це, як ти гадаєш, і якби кожного разу, коли люди…

ЯВА 5

Дон Жуан, Сганарель, примара в образі жінки під вуаллю.

Сганарель (помітивши примару). би, ой пане, ось уже само небо хоче з вами говорити й посилає вам пересторогу!..

Дон Жуан. Якщо небо посилає мені пересторогу, то нехай говорить ясніше, коли хоче, щоб я його зрозумів.

Примара. Дон Жуанові лишилася єдина мить, щоб виблагати собі небесне милосердя, і якщо він не покається негайно, він не втече від своєї згуби…

Сганарель. Чуєте, пане?

Дон Жуан. Хто сміє так говорити?! Я наче впізнаю цей голос…

Сганарель. Ах, паночку, це примара, я бачу по ході.

Дон Жуан. Примара, чи мана, чи сам диявол — я хочу знати, що це таке.

Примара змінюється і з’являється в образі Часу з косою в руці.

Сганарель. О небо!.. Гляньте, пане, як змінилася постать!

Дон Жуан. Ні, ні! Ніщо не має сили злякати мене! Стривай, я перевірю моєю шпагою, чи тіло це, чи дух!..

Примара зникає в ту мить, коли Дон Жуан хоче вдарити її шпагою.

Сганарель. Ох, паночку мій, та невже ж вам іще мало доказів?! Схиліться і кайтеся мерщій!..

Дон Жуан. Ні, ні! Що б там не сталося, ніхто не наважиться сказати, що я здатний до каяття! Ходім, іди за мною.

ЯВА 6

Статуя командора, Дон Жуан, Сганарель.

Статуя. Спиніться, Дон Жуане! Вчора ви дали мені слово завітати до мене на вечерю.

Дон Жуан. Так. Куди треба йти?

Статуя. Дайте мені руку.

Дон Жуан. Ось вона.

Статуя, Дон Жуане, хто задубів у мерзоті й гріхах, на того чекає страшна смерть; хто відкинув небесне милосердя, на того впаде небесний грім.

Дон Жуан. О небо! Що зі мною! Незримий вогонь, палить мене!.. Несила більше терпіти!.. Все тіло моє горить, палає, немов багаття! Ах!..

З сильним гуркотом ударяє грім; кидає сліпучим вогнем блискавиця і падає на Дон Жуана. Земля розкривається і поглинає його, а з того місця, куди він зник, вихоплюється величезне полум’я.

ЯВА 7

Сганарель сам.

Сганарель. Ах!.. Моя платня! Моя платня! Смерть його — всім і кожному втіха!.. Зневажене небо, знехтувані закони, зведені дівчата, збезчещені родини, ославлені батьки, скривджені жінки, чоловіки, що їх доведено до відчаю, — всі, всі вдоволені! Тільки мені одному не пощастило! Моя платня, моя платня, моя платня!

МІЗАНТРОП

Комедія на п'ять дій

Переклав Максим Рильський

ДІЙОВІ ОСОБИ

Альсест — закоханий у Селімену.

Філінт — друг Альсестів.

Оронт — закоханий у Селімену,

Селімена — мила Альсеста,

Еліанта — Селіменина кузина.

Арсіноя — подруга Селімени.

Акаст

Клітандр

— маркізи.

Баск — слуга Селімени.

Гвардієць із Маршальства Франції.

Дюбуа — слуга Альсеста.

Дія діється в Парижі, в Селіменинім домі.

ДІЯ ПЕРША

ЯВА 1

Філінт, Альсест.

Філінт

Та що вам, друже мій?

Альсест

(сидячи)

Лишіть мене в спокої!

Філінт

Чому химерною неласкою такою…

Альсест

Ідіть собі, прошу, не тратьте зайвих слів.

Філінт

Раніш би вислухать, ніж удаваться в гнів.

Альсест

Ні, хочу гніватись, а слухать не бажаю.

Філінт

Як розуміти вас — я, далебі, не знаю,

І хоч ми друзями віддавна нареклись…

Альсест

Я — друг вам? Запишіть, що то було колись!

Так, досі в злагоді жили ми і в любові, —

А як побачив я, на що есте готові,

То приязнь унівець розбилася моя:

В серцях зіпсованих не хочу місця я.

Філінт

Та чим же міг я так, Альсесте, завинити?

Альсест

На місці вашому волів би я не жити!

Хто чинить так, як ви, — пошани хай не жде

У чесних він людей презирство лиш найде,

Я ж бачив, як того ви стріли чоловіка.

Шаноба тут яка, любов яка велика

Була проявлена! А скільки присягань,

Обітниць голосних і приязних зізнань,

Що ви з обіймами палкими їх мішали!

А скоро вийшов він, — ви ледве пригадали,

Як на ім’я йому і що то за один, —

І вже нітрошечки вас не обходить він.

До лиха! Соромно, ганебно, підло навіть

Так душу лестками фальшивими неславить.

Коли б судилося таке мені вчинить,

То я повісився б із того горя вмить!

Філінт

Причин не бачу я до вироку такого

І пом’якшить його благаю вас, на бога;

Прошу: зласкавтеся, хоч огріхи й страшні,

І ще не вішаться дозвольте ви мені.

Альсест

Невчасно спала вам охота жартувати!

Філінт

Чого ж вам хочеться, цікавий би я знати?

Альсест

Я хочу щирості, щоб слово ні одно

Не вилітало з уст, як не з душі воно.

Філінт

Коли обійме нас, вітаючи, знайомий,

Так само обійнять повинні і його ми;

Зізнання сипле він, обіцянки склада —

Те саме й нам робить, звичайно, випада,

Альсест

Ні! Ворог тої я ганебної методи,

Що в ній кохаються нікчемні слуги моди;

У світі над усе найгірш я не злюбив

Манірні витівки отих балакунів,

Лепетунів гидких, которі в марній мові

Усе на світі нам пообіцять готові

І компліментами ладні стрічати всіх,

А що ти, хто ти е — однаково для них!

Ну, що потому нам, коли нас хто вітає

І приязнь, і любов, і шану виявляє,

І слів не добере до пишної хвали, —

А тільки ми на крок од його відійшли,

І він негідника улещує так само!

Це ж сором! Це ганьба! Як тішиться словами

Гучними й красними, коли, на глум і сміх,

Усьому світові почути можна їх?

Шаноби на землі нема без переваги,

Хто поважає всіх, не знає той поваги.

Коли вдаєтесь ви