Комедії - Жан Батист Мольєр

Дон Жуан. Але тут усе ж можна потішати себе бодай хоч тим, що на такі самі небезпеки та життєві негоди наражаються й ті, хто легковажно заподіяв нам тяжку образу. А чи не буде з мого боку нескромністю запитати вас, у чому, власне, справа?

Дон Карлос. Тепер це вже не таємниця, і, коли образу заподіяно і справа набула розголосу, наша честь більше не вимагає, щоб ми приховували нашу ганьбу; навпаки, всі мають знати не тільки про те, що ми прагнемо помсти, але й про те, в який спосіб ми наміряємося її здійснити. Отож, шановний добродію, не потаю від вас — тяжка образа, за яку ми хочемо помститися, полягає ось у чому: нашу сестру звели й викрали з монастиря, і винуватець цієї образи якийсь Дон Жуан Теноріо, син дона Луїса Теноріо. Ми шукаємо його вже кілька днів, а сьогодні ранком навіть натрапили на його слід — один слуга сказав нам, що він сів на коня і в супроводі чотирьох чи п’ятьох чоловік подався верхи вздовж цього косогору, та всі наші зусилля були марні, нам так і не пощастило довідатися, де він подівся.

Дон Жуан. А чи знайомі ви, шановний добродію, з отим Дон Жуаном, про якого ви розповідаєте?

Дон Карлос. Ні, я з ним незнайомий. Я навіть ніколи його й не бачив і знаю про нього тільки те, що чув від мого брата, але про нього шириться недобра слава, і життя тієї людини…

Дон Жуан. Дозвольте, шановний добродію, перебити вас. Він до певної міри належить до моїх друзів, і мені не випадало б слухати, коли про нього говорять нечемно…

Дон Карлос. З приязні до вас, шановний добродію, я не говоритиму про нього зовсім. Найменше, що я зобов’язаний для вас зробити після того, як ви врятували мені життя, — це мовчати про людину, яку ви знаєте, коли нічого, крім лихого, сказати про неї не можу. Та хоч би й як ви з ним приятелювали, я наважуюся, проте, сподіватись, що ви не схвалите його вчинку і не осудите нас за наше прагнення йому відомстити.

Дон Жуан. Навпаки, я хочу вам прислужитися й позбавити вас зайвого клопоту. Я друг Дон Жуана, і щодо цього я вже нічим не зараджу, але щоб він отак безкарно кривдив шляхетних людей — це річ неприпустима, і я ручуся вам, що примушу його Дати вам сатисфакцію.

Дон Карлос. Яку ж сатисфакцію можна дати, коли заподіяно таку тяжку образу?

Дон Жуан. Першу-ліпшу, що її зажадає ваша честь. А щоб ви не турбували себе довгим шуканням, я беру на себе обов’язок улаштувати вам зустріч з Дон Жуаном у такому місці, де ви побажаєте, і в такий час, який ви будете ласкаві призначити.

Дон Карлос. Ця надія, шановний добродію, дуже приємна для тяжко скривджених сердець. Але тепер, після того, що ви для мене зробили, мені було б надто боляче вплутувати вас у що прикру справу.

Дон Жуан. Наші взаємини з Дон Жуаном такі близькі, що коли битиметься він, то мушу, битися і я. В кожному разі, я відповідаю вам за нього, як за самого себе, ви тільки скажіть, коли саме бажаєте, щоб від з’явився і дав вам сатисфакцію.

Дон Карлос. Яка жорстока до мене доля! Я маю дякувати вам за моє врятоване життя, а Дон Жуан — ваш друг!..

ЯВА 5

Дон Алонсо, дон Карлос, Дон Жуан, Сганарель.

Дон Алонсо (звертаючись до свого почту, не бачачи ні дона Карлоса, ні Дон Жуана). Понапувайте коней і ведіть їх за нами; я хочу трохи пройтися пішки. (Помітивши їх обох). О небо! Що я бачу! Як?! Брате мій!.. Це ви… І разом з нашим смертельним ворогом?!

Дон Карлос. Нашим смертельним ворогом?

Дон Жуан (кладучи руку на ефес шпаги). Так, я — Дон Жуан, і хоч вас багато, а я один, проте це не примусить мене приховати моє ім’я.

Дон Алонсо (видобуваючи шпагу). А, зраднику лихий!.. Ти мусиш загинути, і…

Сганарель ховається.

Дон Карлос. Ах, брате, спиніться! Він урятував мені життя; коли б не його допомога, мене були б убили розбійники, на яких я тут наскочив.

Дон Алонсо. Ви вважаєте, що це може стати на заваді нашій помсті? Ті послуги, що їх зробила нам ворожа рука, нічого не варті й ні до чого нас не зобов’язують. Якщо рівняти послугу до тяжкої кривди, то ваша вдячність, брате мій, за таких обставин просто кумедна, а оскільки честь безмежно дорожча за життя, то ми, власне кажучи, нічим не завдячуємо цій людині, яка врятувала нам життя, але позбавила нас честі!..

Дон Карлос. Я дворянин, брате мій, і знаю, яка існує різниця між життям і честю, і вдячність за послугу аж ніяк не стирає в мені почуття тяжкої образи, але дозвольте мені відразу повернути йому те, що він мені позичив: дозвольте віддячити йому за врятоване мені життя, відклавши нашу помсту; хай тішиться він ще кілька днів плодами свого доброго діла!

Дон Алонсо. Ні, ні… Відкладати нашу помсту — це. була б непростима необачність, а такої нагоди може й не трапитися вдруге. Небо нині її. нам посилає, і ми повинні скористатися з цього якнайкраще. Коли честь смертельно поранено, всі інші міркування не до речі, і якщо ви відмовляєтеся взяти участь у такій справі, ви можете собі йти і полишити на мене самого честь цієї славної помсти.

Дон Карлос. Благаю вас, брате…

Дон Алонсо. До чого стільки зайвих балачок! Він мусить умерти!..

Дон Карлос. Спиніться, брате, кажу вам! Я не допущу замаху на його життя! Присягаюся небом, що захищатиму його проти кожного, хоч би хто там був, захищатиму його моїм життям, тим самим життям, яке він щойно врятував, і для того, щоб ви могли влучити в нього, вам доведеться спочатку проколоти мене.

Дон Алонсо. Як?! Ви стаєте на бік нашого ворога — проти мене? Замість того, щоб з’єднатися зі мною в єдиному чутті люті, що охоплює мене, коли я його бачу, ви виявляєте до нього почуття лагідні й доброзичливі?

Дон Карлос. Брате, будьмо розважливі у справедливій справі. Помстимося за нашу честь без тієї несамовитості, яка