Авантюра XL - Артем Чапай

тепер

лежить під зливою здохлий віл.

грім.

їдемо гірською дорогою, буксуємо.

— а-а-а! — махає з бічного відгалуження індіанець.

його послали відімкнути ворота.

підсідає до нас і показує шлях далі.

їдемо ще з кілометр,

уже велетенською територією ферми,

і нарешті

бачимо не хіповську бодягу, як очікували спершу,

а йохану фортецю.

я вам клянусь,

фортецю.

32

(зі щоденника)

12 вересня 2006

Тепер я й сам не вірю в те, що з нами відбувається.

Словом, зупинилися ми на ранчо ґватемальського мільярдера, домовившись побудувати йому дерев’яний будинок «в лапу», у сибірському стилі, отут, посеред тропічних джунглів.

14 ВЕРЕСНЯ 2006

Ура! Це таки сталося. Гроші, зароблені в Новому Орлеані, успішно закінчилися. Тепер у нас на рахунку жодного долара і починається новий експеримент — самоутримання в Латинській Америці. Жити без зов­нішнього джерела.

Нам пощастило, що ця мить настала саме тоді, коли ми типу знайшли роботу плюс безкоштовну їжу, місце для спання та дозу інтернету.

Сьогодні десять годин працював із бензопилою та мачете (між іншим, дуже багатофункціональна річ: і ніж, і шабля, і сокира, і коса). Завтра йдемо в ліс (мільярдерові належить кілька квадратних кілометрів) вибирати дерева для будинку «в лапу», який ми (самому смішно) маємо будувати.

усе це почалося

навдивовижу швидко

та несподівано.

ми приїхали пізно вночі.

у фортеці нас зустрів дон Елеасар.

дон.

без варіантів.

нагодував.

як виявилося, ми тут єдині волонтери.

за вікнами періщило,

страшно гримів грім.

ми трохи порозмовляли.

виявилося, що дон Елеасар послав людей

розклеїти ці оголошення,

але не був готовий приймати охочих.

ще було надто рано.

ми відгукнулися перші.

ми наполягали, що оголошення таки були

і що ми їхали через усю країну

за останні гроші.

дон Елеасар почухав веселу голову.

запропонував випити.

ми відмовилися.

випив сам.

і надумав оселити нас в одній із хатин

унизу по схилу гори,

у віддаленому кутку угіддя.

спочатку — без електрики, без води.

спершу нас поставили чистити авгієві стайні —

точніше, авгіїв страусятник.

бо серуть ці гади, як коні.

а дурні, натомість, як кури.

ти прибираєш за ним його лайно,

а воно, дурепа триметрова,

стоїть над тобою і зиркає згори.

допомагає тільки лопата —

страуса нею треба тупо

відштовхувати щосили.

тільки обережно, у груди, —

і не бити, а саме штовхати.

хоч іноді

хочеться вчинити простіше:

махнути лопатою впоперек шиї,

щоб більше не чіплявся.

бо воно ж шипить, як гуска.

ти бабраєшся по коліна в його гівні,

чистячи йому хату, —

а воно на тебе ще й шипить!

курка триметрова, блін.

одна зі страусих була настільки дурна,

що якось, поки нікого не було,

пропхала голову крізь огорожу по якусь травичку

та й задушилася.

ми з Сімоном щиро дивувалися,

як ці істоти пройшли природний відбір

та пережили еволюцію.

того ж вечора дон Елеасар вирішив,

що нас можна застосувати з більшою користю,

ніж на прибиранні страусового лайна.

він був дивак,

як і належить супербагатим неробам.

— я давно мрію збудувати тут хати російського типу. ніхто з місцевих будівельників за це не береться. ви візьметеся?

— так ми ж не інженери.

— та нічого страшного! в мене є аж дві книжки з інструкціями.

ги. а чого ж. ми навіть довго не думали.

для годиться

я за два чи три дні прочитав усі інструкції,

і ми погодилися.

два молоді бідні ексцентрики

зустріли старого багатого ексцентрика.

ми чудово пасували.

відразу стали друзяками,

своїми в домі й усе таке.

працівники пліткують: дон Елеасар —

один із найбагатших людей Ґватемали.

і, я вам клянусь, він навіть не капіталіст,

а, бля, феодал.

(зі щоденника)

16 вересня 2006

На мою думку, особлива сила творчості Чарлза Буковскі в тому, що він без метафор згадує моменти, які більшість випускають. От і я вирішив раз набратися духу і, хай без його таланту, але принаймні спробувати вдатися до того самого.

Це було дружнє попередження. Нєрвним, вагітним, а також під час їжі не читати.

Учора я був ґабачо боррачо — п’яним білим.

Шо святкували — так і не зрозумів: чи то День незалежності Ґватемали (15 вересня), чи то день народження хазяйського сина. Було п’ятнадцять чуваків і три жінки — як кажуть у Штатах, sausage party[72].

На мене звернула увагу лише одна з дівчат: симпатична, але мене, навіть п’яного, не вабила. А та, яка подобалася, мене за перші півгодини не помітила — у такому разі зрозуміло, що ти не в її смаку, і тоді звертати на себе увагу не варто. Ги, до того ж вона була дівчина хазяйського сина. Досить з мене чужих жінок.

То я собі потроху пив, сидячи в інтернеті й паралельно базікаючи з присутніми гостями…

Обманка в тому, що я незвичний, бо тут п’ють не безпосередньо міцні речі, як у нас, а ром із кока-колою та льодом, тож алкоголю не помічаєш — я й видудлив десять чи п’ятнадцять склянок холодного приємного напою.

Кльово так. Розмовляєш усіма мовами водночас: в інтернеті — українською, російською, у кімнаті — іспанською й англійською. Жодних проблем. Поліглот-супермен.

Наступна стадія — коли починаєш гарно грати на гітарі, хоча ніколи не вчився.

В якийсь момент я зрозумів. Але було пізно.

Спускався в хатинку — триста метрів з гори схилом — я десь півгодини.

Заспокоював себе теж усіма мовами.

— Більше ніколи, never ever ever. Nunca mas, nunca-nunca. Jamas! Уже близько. Falta poco, poquitiquitito. I’ll fall onto my bed, I’ll fall asleep, I’ll fall, I’ll fall, fall, fall…

Штани в мене з поясом DIY[73] — гордість, виготовлена зі штанки інших брюк. Стибзив ідею в божевільного Рікі. Не раз були проблеми з вузлом, коли доходило до сексу, тож я звик розпускати його заздалегідь. Але тут, дорогою, виникла проблема терміновіша, проте — о диво — я, п’янющий, розв’язав вузол одразу. Зіскочив з дороги, успішно посрав, успішно підтерся травою — зате, коли видирався назад на дорогу, ступив у канаву та впав на каміння зі спущеними до колін штанами, привітно світячи голим задом колегам-зірочкам.

Піднявся, витер кров із долонь, доповз до кімнати.

Упав на ліжко й роздягнувся догола, бо одяг мене душив.

Цим не вдовольнився, і довелося порвати, щоб зняти з шиї, растаманське намисто — подарунок Івет із Белізу, яка розповіла про рогату медсестру та людину-маску.

Думав, тепер засну, але хрін. Стогнав, стогнав і зрозумів, що таки доведеться, без цього ніяк — звісив голову з ліжка й виблював хоч той алкоголь, який був іще в шлунку, а не в крові.

Запахло кукурудзяними паличками та ромом.

Прокинувся посеред ночі, уже абсолютно тверезий та з готовою фантазією в голові: про одну українську дівчину, про яку нещодавно вже почав був фантазувати після розмов через інтернет — утім, це був досить примарний образ, бо я навіть не знаю її в реалі, а намагатись уявляти не хочу.

Сексуальна примара зв’язала мені руки, підвела їх і пропустила мотузку крізь кільце в стелі. Потім роздягла мене догола, стала на коліна, обхопила мошонку долонею й потягла, оголивши головку, та й заходилася натхненно й пристрасно робити мінет. Потім вона встала, заскочила на мене, обхопила руками за шию й ногами за стегна, звивалася на члені й кінчила за кілька секунд до мене.

Утім, сам я почав