Авантюра XL - Артем Чапай
Я не заснув після цього, бо в сусідній кімнаті почав ходити аргентинський єврей, який зупинився тут на кілька днів. Дверей у кімнатах і туалеті нема, тож усе добре чути.
Аргентинець ходив у туалет, назад, надвір, усередину.
Потім зчинилися такі звуки, що я подумав: ох у бідолашного й пронос! Лише через якийсь час я зрозумів, що то він курить через водяний бульбулятор коноплю.
(з коментарів в інтернеті)
taurus_li
Не Бук:)
pani_grunia
Чапаю, в Україні нема таких бестселерів. Нє, про поноси й мошонки — якраз повно, але з латинськими реаліями автора — не було. Піши ісчо, умоляю!
parasolya
А я от цього не прочитала. Бо подумала, що нєрвна. Та ще й ось насіння гризу.
33
між сьомою та дев’ятою ранку мені наснився цілий монтон[74] народу: kovalll, svinni, giggster, cytrusova, karpenter, pani_grunia, prymara, lenininpoland.
усі — люди, до яких у мене досить сильне емоційне ставлення,
і всі, крім Примари, — кого я знаю в реальному житті
(і шо характерно — усі встигли повідкривати собі лайвджорнали[75]).
ми по одному приходили переночувати в будинок Коваля
(уві сні це був будинок моєї бабусі в Коломиї),
і всі жили як родина чи комуна.
Гігстер, як завжди, ставився до мене з незрозумілою сумішшю приязні та неприязні. Цитрусова сумно спробувала тицьнутися до мене, але я дружньо привітався й відійшов, не бажаючи більше нічого. з Карпентером, як завжди, найтепліше з можливих ставлення. Свінні дивився на всіх іронічно. теж для нього характерно.
мені снилося, що ми всі померли і в раю.
але непокоїло:
якщо це рай, то чому в будинку
так вогко й темно,
і якщо це рай, то ми б мали ходити голі, як янголи.
ми дивилися на картину на стіні:
в одному з варіантів два давньогрецькі воїни змагаються,
а їхні жінки зі страхом визирають з-за їхніх спин;
в іншому варіанті та сама картина набула
виразного індійського стилю, як у камасутрі:
чоловіки перетворились на слонів, а жінки сидять на їхніх спинах, уже теж як воїни — індійські принцеси.
— у-ху-ху, ясно, що так цікавіше! — сміємося ми з Карпентером.
Карпентер обирає одну з дівчат, вони парою змагаються проти Коваля з його партнеркою.
Карпентер із дівчиною перемагають.
змагання суто дружнє, бо це ж рай — тільки, як тепер зрозуміло, не християнський, а радше якийсь вікінгівський.
далі ми з Примарою проти переможців: чуваки беруть дівчат спина до спини, тримаючи за лікті, і дівчата б’ються ногами.
але так утомлює, тому ми беремо бойових подруг на плечі.
усі сміються,
розважаються.
тоді Примара перетворюється на Пані Груню й водночас на мою маму,
я сідаю на підлогу, а вона пестить моє волосся.
з голови починають випадати десятисантиметрові жмутки —
бо місяць тому мене стриг Коваль, а зістрижене волосся так і залишилось.
але потім з волосся
вилазять товсті білі
черв’яки-личинки,
Пані Груня схоплюється й починає зі страху кричати.
— ні, ні, ти не такий! — кричить і плаче вона.
усі збігаються дивитися на черв’яків, а я втікаю з будинку.
* * *
прокинувся, почуваючись фізично не дуже добре — з відчуттям розбитості та, що значно гірше, немитості.
уранці в голові крутилася фраза:
«вночі мені наснився Каунт Бейсі», — наскільки пам’ятаю, найперша фраза в лайвджорналі Примари.
учора вперше за місяць курив не кілька цигарок, а майже пачку, і відчував провину перед власним здоров’ям.
крім того, уперше за кілька місяців довго лазив в інтернеті й через це теж відчував провину.
(зі щоденника)
Здається, я дуже щаслива людина: мені не минуло й двадцять п’ять років, а я здійснив практично всі дитячі мрії — усі, крім однієї: попрацювати моряком (готуюся!).
Сьогодні цілий день ходили ґватемальським лісом — усе, як у дитячих мріях: у брезентових штанах, у чоботах по коліно, футболка без рукавів і тропічна засмага. Прокладаючи собі дорогу мачете.
З планшетом-мапою та кутником шукали та позначали дерева на будинок — керуючись не стільки вимірами, скільки естетично-екологічними міркуваннями: де поряд багато дерев, беремо одне; де тільки одне — його залишаємо. Найкрасивіші, найбільш лапаті та вкриті мохом дерева — звісно, належать не нам, а лісові.
34
як легко, виявляється, відрізнити
сосну, кипарис, евкаліпт і ялину —
навіть не за кроною, а просто за корою.
ранками по горах пливе туман,
а вечорами далеко внизу
запалюються вогники містечка.
улюблений напій Тома́са, охоронця на фермі, —
ка́че: ферментоване людське лайно,
зеленувата рідина п’ятдесятиградусної міцності.
Тома́с має двадцять вісім дітей від близько двадцяти жінок
і не утримує нікого з них.
удає із себе напівдурника,
але після тижня спілкування розумієш,
що це його стратегія
уникнення відповідальності —
як у житті, так і на роботі,
де він виконує передусім обов’язки блазня
при князеві-власникові ферми.
дон Елеасар, власник,
володіє квадратними кілометрами земель,
і він аж ніяк не капіталіст —
він з аристократії,
з дідусями-родичами Романових,
з батьком-секретарем президента Мексики Міґеля Алемана
та з ексцентричними ідеями замість бізнесових проектів.
у нього дев’ять породистих страусів.
кажуть,
кожен коштує десятки тисяч доларів —
а користі жодної.
й Елеасар планує купити тигра.
і от старий дивак-феодал
зустрів молодих диваків-люмпенів.
(зі щоденника)
Сьогодні майже завершили фундамент. Поряд лежать готові, уже очищені нами від кори стовбури — і це переповнює мене більшою гордістю, ніж перекладені з англійської книжки чи надруковані статті: комплекс інтелігента, який нарешті почав виготовляти щось матеріальне, працювати фізично — руками. Привіт Льву Толстому.
власне, це як здійснення ще однієї мрії:
маємо проект-фантазію,
і при цьому нас ніхто не контролює,
а просто надає всі ресурси:
деревину, цемент, інструменти.
та ще й годує і як на Ґватемалу дуже добре платить.
а далі — вперед: робиш «комо ту льо вес», тобто
як ти це собі бачиш.
(зі щоденника)
2 жовтня 2006
Спалив паперову фотографію дівчинки з Техасу, Ерін… Звісно, це саме знак того, що спалення не допоможе. Ох уже ці привиди можливих кохань. Були б стосунки — мабуть, і вичерпалися б. Або ж навпаки. А так найгірше: «А раптом?..»
35
(зі щоденника)
