💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Уран - Микола Якович Зарудний

Уран - Микола Якович Зарудний

Читаємо онлайн Уран - Микола Якович Зарудний
й збиваєте народ з лінії...

— Макаре, помовч, ради бога! Не можу я зараз тобі нічого сказати,— тамував свою печаль Сніп.

Архімандрит слухняно пішов за господарем.

Марія побачила, як Ничипір спустився з гори.

— Ничипоре-е-е! — махала йому хусткою.

Упізнав Сніп дружину, зупинив коня. — Що ти тут робив? Такого наслухався!

— Прощався з Видубом... Сідай, поїдемо далі, Марусю.

Ничипір посадив дружину поперед себе, накинув на її плечі фуфайку, бо почав накрапати дощ.

А тим часом Макар Підігрітий, оточений з усіх боків сосончанами, долав видубецькі горби та долини.

— Кажу вам ще раз,— уже хрипів Макар,— що товариш Ничипір Сніп живий і здоровий. І сівалки були повні зерна.

— А Лаврін божився, що порожні волочив!

— Ой боже мій, що ж там зародить!

— Відродили вже своє Видубецькі гори...

— Це ж погибель настане!

— Ви свідомі чи ви несвідомі? — допитувався Макар. — Кажу вам, як голова сільради, що все йде по плану...

— Поле ж ти, наше поле, а ми твої колосочки! — залилася сльозами Текля.— Ніхто ж тебе не засіє, ніхто твого цвіту не побачить...

— Чого репетуєш, Текле?

— Хай би вони провалилися, щоб я за тими горбами плакала!

— Ти така, що й города свого віддала б!

— Що ж воно, Макаре, буде на тих горах?

— Індустрія! — багатозначно проголосив Макар.— Ми в Гайвороном усе вам розкажемо, а зараз не можу, бо з мене пара йде.

— Менше сала треба їсти.

— То у мене від серця, а не від сала.

Гурт усе рідшав. І до сільради Макар прийшов сам. Подзвонив до контори колгоспу:

— Де Гайворон?

— На бюро райкому.


* * *


Карта займала майже всю стіну в кабінеті Олександра Івановича Мостового. Це було перше, що побачив Платон, відчинивши двері.

— Пробачте, що запізнився,— звернувся Гайворон до Мостового.

— На бюро райкому не запізнюються,— замість Мостового відповів сивий чоловік, постукуючи олівцем по столу.

— Я знаю,— Гайворон розгублено дивився на присутніх, — але я не міг раніше приїхати.

— Сідай,— сказав Мостовий.

— Я прошу дати пояснення, чому ви запізнилися? — наполягав сивий чоловік.— До речі, ви де працюєте?

— Це голова сосонського колгоспу Гайворон,— пояснив Мостовий.

— Тим більше. Коли вас викликають до райкому, треба кинути все, і... нас не цікавить, що ви робили.

— Даремно. Пробачте, не знаю, хто ви,— сідаючи в кутку, відповів Платон.

— Це товариш Валинов, заступник голови облвиконкому по промисловості,— відрекомендував Мостовий, переглянувшись з Арсеном Климовичем Турчиним, який стояв біля карти.

— Ні, ви мусите знати, що я робив, товаришу Валинов! — сказав Гайворон.— Я стояв на дорозі й завертав машини з насінням, щоб Ничипір Сніп не засіяв Видубецькі гори... Не хотів би, щоб ви були на моєму місці...

— Кажіть далі, Арсене Климовичу,— обірвав Гайворона Мостовий.

Платон дивився на карту, впізнавав контури полів, звивисту течію Русавки, руді силуети Видубецьких гір, ліси й луки, вулиці села... Гайворон міг би зараз стати біля цієї карти і розказати все про свою Сосонку, про те, що вже зробили і про що мріяли. Але каргу коментував Арсен Климович Турчин — начальник будівництва Сосонського рудника, або об'єкта під назвою «Факел».

— Видубецькі гори виявилися щедрі,— вів далі Турчин,— і ми будемо розробляти поклади відкритим способом. Це дасть величезний економічний ефект, якщо врахувати, що сосонська руда має високу валову цінність. Цим терміном ми визначаємо відпускну ціну металу, що його вміщує одна тонна руди... Будівництво розпочнемо із спорудження житла для робітників і службовців, дитячого садка, магазинів. План нашого міста готовий, і незабаром архітектори зможуть доповісти вам детальніше... Ще цієї осені почнемо прокладати залізничну колію від Косопілля до Сосонки і будівництво греблі на Русавці, щоб весняні води вже заповнили водоймище.

— Яку площу займе Русавське водоймище? — запитав Гайворон.

— У межах п'ятисот гектарів,— Турчин обвів олівцем площу на карті.

— У попередньому проекті водоймища не було,— сказав Гайворон.

— Так, Платоне Андрійовичу, не було,— погодився Турчин — Але зараз виникла необхідність збудувати й збагачувальну фабрику... Води треба — море... У вас ще є запитання? 

— Є. Скільки гектарів землі займе «Факел».

— Я вже говорив, що перша черга будівництва — кар'єрні поля й збагачувальна фабрика з усіма службами — займуть дві тисячі гектарів.

— Ясно? — запитав Валинов.

Гайворон не відповів.

— Уряд республіки звернувся з листом до колгоспників Сосонки, — сказав Мостовий, — і до районних організацій, сподіваючись, що ми всі правильно зрозуміємо важливість «Факела» для країни й передамо ці землі в розпорядження відповідного міністерства. Я ознайомлю вас з цим листом перед тим, як вручимо його членам колгоспу «Рідне поле». Усі збитки, пов'язані з будівництвом об'єкта, держава відшкодує артілі. Гадаю, що комуністи Сосонки, всі колгоспники гідно зустрінуть будівельників.

— Що скажете, товаришу Гайворон? — поцікавився Валинов.

— Я нічого не можу зараз сказати.

— Як це зрозуміти? — Валинов усім тулубом повернувся до Гайворона.— Ви повинні доповісти бюро, як іде підготовка до будівництва і так далі.

— Нічого я не можу вам доповісти, бо сам тільки тепер дізнався про масштаби будівництва, — промовив Гайворон.— Я думав, що йдеться про сто п'ятдесят — двісті гектарів, а виходить, що ми повинні віддати майже всі наші поля.

— Що за настрої? — встав з місця Валинов.— Ви повинні радіти, що такий об'єкт споруджують саме у вашому селі, що вам виявлено таке високе довір'я. Вам що, жалко землі, товаришу Гайворон?

— Жалко.

— Чуєте? — Валинов

Відгуки про книгу Уран - Микола Якович Зарудний (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: