Уран - Микола Якович Зарудний
— Хелло! — і пройшов у залу.
Славко повернувся швидко і запросив усіх:
— Нас чекають.
Офіціантка провела їх до однієї ніші.
— Будь ласка. Що вам?
Ігор вступив у переговори з офіціанткою.
— Як тобі вдалося потрапити сюди?
— Дуже просто. Наші співвітчизники ніяк до цього часу не можуть звикнути до високої честі приймати іноземців... Коли дехто з них чує, що прийшов іноземець, зроблять усе... Я сказав, що Ігор — режисер з Італії, а Степка — його дружина — кінозірка... Скоро до неї почнуть підходити за автографами,— пообіцяв Славко.
— Он уже йде перший мисливець за автографами,— кивнув на якогось моряка Олексій.
Справді, до їхнього столу йшов високий худий моряк у білому кітелі і чорному кашкеті з «крабом». Загоріле худорляве обличчя, тонкі губи нервово сіпались. У Степки похололо в грудях: до неї наближався Дмитро Кутень.
— Вам автограф? — випередив його Ігор.
— Ні. Здрастуй,— привітався до Степки.
— Здрастуй.
— Я хочу з тобою поговорити, вийдемо,— запропонував Кутень.
— Нам ні про що з тобою розмовляти,— відповіла Степка.
— А я наполягаю.
— Не приставайте до дівчини,— встав перед Кутнем Олексій.
— А яке твоє діло? — заходили жовна на щоках Кутня.— Я хочу поговорити з нею.
— Поговорите іншим разом, а зараз не заважайте нам,— сказав Славко.
— Степко, ходімо, бо...
— Я питаю, чого вам треба? — вийшов з-за столу Славко.
— Спокійно, салаги,— сказав моряк і засунув собі в зуби люльку.— Я хочу поговорити зі своєю дружиною... Законною. Степко, або ти вийдеш на хвилину, або...
— Я вийду,— промовила Степка.
— Ти з ним одружена? — витягнулося обличчя Ніни.— Історія.
Кутень ішов за Степкою. Біля одного столу, за яким сиділо ще кілька чоловік, зупинився.
— Порядок.
Стали в скверику напроти ресторану.
— Чого ти від мене хочеш? — Степка накинула кофту, бо її морозило.
— Я трохи випив, Степко, пробач.— Кутень раптом став зовсім сосонським.— Я знаю, що ти в Приморському, і вже місяць розшукую тебе... На студію приходив і на радіо...
— Звідки ти дізнався?
— Написали мені з села... Я тут уже рік... На курси ходжу... У плаванні ще не був... Буксир ганяємо...
— Ну й добре,— Степка відчула, як полишив її страх.— Мрія твоя здійснюється, моряком став...
— Яким там моряком... Буксир... в мазуті, як чорт...
— Але ж ти хотів колись?
— Я не шкодую, може, видряпаюсь... А ти в кіно будеш зніматися?
— Можливо...
— Ех, Степко, Степко, ніде я не можу подітися від тебе... А може,— Кутень шукав бодай тоненьку ниточку, за яку міг би вхопитися.
— Ні, Дмитре, я ж тобі сказала вже давно.
— Я, коли дізнався, що ти тут, не міг. знайти собі місця... Я тебе шукав... Ти моя доля, Степко. Давай жити разом... Помовч. Роби, що хочеш, живи, як знаєш, тільки не проганяй мене від себе...
— Ні. Я так не можу... Або все, або нічого. Бувай здоровий. І ще прошу тебе... по дружбі... не шукай мене.— Степка пішла до ресторану.
— Цього ти мені не заборониш! — крикнув услід.
Степку зустріли зацікавлені погляди Ніли й Ніни, іронічний Олексія, співчутливий Ігоря і підкреслено байдужий Славка.
— Він справді твій чоловік? — аж загорілася Ніна.— Я гадала, ти дівчинка, а ти вже...
— Ми з ним розписані.
— До нас у кіно приходять всі з певним досвідом або успішно набувають його тут,— нахабно подивився на Степку Олексій.
— Мало що трапляється в житті,— поспівчував Степці Ігор.
— Філософи, давайте допивати коньяк... Люблю пити за чужі гроші,— жарт не вдався, і Славко замовк.
Степка майже фізично відчула, як зразу після її повернення змінилося ставлення хлопців до неї.
— Чого ж ти не сказала, що заміжня? — ніяк не могла вгамуватися Ніла.
— Яке це має значення? — відповів за Степку Ігор.
— Відомо, що краще мати справу з дамами, ніж з зеленими дівчиськами, які при зустрічі допитуються, над чим ви працюєте,— дурнувато розсміявся Кушнір.
— Я дуже шкодую, що зіпсувала вам вечір.— Степка взяла сумочку і вийшла з-за столу.
— Степко, не роби дурниць!
— Вернись!
— Я пробачаюсь, Степко,— її наздогнав Олексій.
— Відійди.
У скверику Степку чекав Кутень, але не встиг підійти, бо вона зупинила якусь машину, вскочила майже на ходу і щезла.
Дмитро повернувся до ресторану, посидів трохи зі своєю компанією, а потім підійшов до столу, за яким сиділи Степчині товариші. Замовив коньяку і шампанського.
— Можна я з вами посиджу, бо її нема... Ви повинні мене зрозуміти... Я... люблю... кіно...
— Сідайте.
— Спасибі... Вона пішла... але я мушу вам розказати. Все розкажу... Я — Дмитро Кутень. Працював у Сосонці агрономом... Там жила Степка...
Степка чула, коли прийшли Ніла й Ніна, вони голосно сміялися. Потім хтось постукав у Степчині двері.
— Хто там?
— Степко, це я, Олексій... Не відчиняй, тільки вислухай... Якщо ти не простиш мені за ті слова у ресторані, то я... я... змушений буду виїхати звідси. Я — скотина і наволоч.
— Я прощаю тобі,— сказала Степка.
Знімальна група вибирала місця для натурних зйомок, а Лебідь посилено працював з артистами. Нарешті Степка познайомилася з актором, який мав грати у фільмі Петра — її коханого. Актора зустрічав директор
