Зіграємо в сім'ю, сестричко? - Соломія Даймонд

Картинки одна за одною спалахували в моїй уяві й від цього моє серце стискалось. Прокляття! Цей монстр...

— Я вб’ю його! — Мої очі заполонила пелена з темряви. Мої м’язи напружились під тонкою футболкою. Я стиснув руки й зуби. Чорт!  — Цей покидьок заплатить за все!

Я не міг змиритись з тим, що цей кусок лайна досі має змогу спокійно ходити по світі. Він не заслужив на життя! Він має померти в страшних муках за те, що заставив пережити її. Я старався оберігати Мію від всього, але не зміг...

Тепер все стало на свої місця. Я зрозумів дивну поведінку Мії. Вона боялась не лише мене, але й кожного чоловіка. Вона боялась, що їй знову зроблять боляче. Мія була закохана в нього. Як можна бути таким монстром, щоб скривдити дівчину, яка любить тебе?

Прокляття! Прокляття! Прокляття!

— Будь ласка, не треба. — Мія подивилась на мене благаючи поглядом.

— Тільки не кажи, що ти шкодуєш цього покидька.

Вона заперечно похитала на мої слова і підійшла ближче.

— Він заслужив на смерть, але ти не заслужив на те, щоб опинитись за ґратами.