Зіграємо в сім'ю, сестричко? - Соломія Даймонд
*Алекс
Перемога була моя. Я відправив Хантера в нокаут з широкою усмішкою на вустах. Після поєдинку я одразу пішов в душ. Не хотів йти до Мії в такому вигляді, хоча мені страшенно кортіло відчути на собі її обійми.
Мейсон зайшов в кімнату тоді, коли я вже перевдягався у свій повсякденний одяг. Він привітав мене з перемогою й сів на лавку.
— Молодець, Алексе. Я пишаюсь тобою! — з гордістю промовив він.
Я вдячно йому кивнув. Зазвичай я ще залишався в клубі на деякий час, щоб подивитися бої моїх потенційних суперників і відпочити трохи, але сьогодні я планував провести цей час з Мією. Мейсона я про це попередив. Я підійшов до нього і потиснув йому руку.
— Біжи вже. Впевнений, що ти згораєш від бажання побачитись зі своєю дівчиною.
Я легко кивнув і попрямував темним коридором. У клубі було доволі багато людей, які вже зібрались, щоб глянути наступний поєдинок. Я минув ринг і попрямував на другий поверх, де були столики. За одним з них і сиділа Мія.
На столі в неї був недопитий коктейль. Її очі були спрямовані на ринг. Вона зі скам’янілим виразом обличчя спостерігала за бійцями. Я помітив, як по її щоці прокотилась одинока сльоза. Вона щось прошепотіла собі під ніс і здригнулась. Невже це дійство налякало її? Вона не могла дивитись на людей які б’ють один одного? Шкодувала їх? Можливо боялась? Прокляття! Можливо, вона злякалась мене? Я завдавав Хантеру удари один за одним. Напевно, було поганою ідеєю привести її сюди. Потрібно якнайшвидше забрати Мію з цього клубу.
Я обережно сів біля неї, але вона навіть не помітила мене. В чому справа? Сльози продовжували котитись по її щоках. Я вже встиг з сотню раз проклясти себе за те, що привів її сюди.
— Ні, це не можливо. Це сон. Це не може бути він, — схлипуючи промовила Мія.
Її погляд був прикутий до Теодора. Пазлики повільно почали складатись в моїй голові. Я ще не грав з цим хлопцем і знав про нього дуже мало. Але був один факт, який я пам’ятав точно — він земляк Мії. Теоретично він може бути тим хлопцем, в якого вона була закохана в школі. Але чому тоді в неї така реакція? Я нічогісінько не розумію!
— Міє, я налякав тебе? — вона заперечно похитала головою. Її погляд був скляний й холодний.
— Справа не в тобі.
Вона різко підвелась зі стільця і той впав на плитку. Декілька людей зацікавлено глянули в наш бік. Мія просто встала й швидко побігла геть. Мені знадобилось декілька секунд, щоб прийти до тями. Я взяв себе в руки й побіг за нею.
Мені вдалося наздогнати її лише на вулиці. Я зловив її за зап’ястя і пригорнув до себе. Її очі почервоніли від сліз, а тіло тремтіло й покривалось сиротами.
— Будь ласка, не втікай від мене. Я хочу дізнатись що трапилось. Ти можеш мені довіряти. — Ці таємниці завжди будуть стояти між нами? Я хотів позбутись їх, як в’язень своїх кайданів.
Я підняв її голову так, щоб вона дивилась на мене. Мої великі пальці ніжно масажувати її почервонілі щоки.
— Я похороню всі твої таємниці разом з собою. Не дозволяй власним страхам ставати між нами.
— Ти не готовий до моїх таємниць, Алексе. Вони занадто жахливі.
— Дозволь мені самому вирішити це, — вона задумалась і лише через хвилину схвально кивнула.
— Гаразд. Я розповім тобі все, але не тут. Я хочу забратись з цього місця якнайшвидше. Ми можемо поїхати кудись, де нас ніхто не потурбує? — Вона охопила себе руками і я зрозумів, що на вулиці доволі холодно. Я накинув поверх неї свою джинсовку.
— Батько разом з Ксенією поїхали в наш заміський будиночок. Вони повернуться лише завтра. Наш дім зараз пустує. Можемо поїхати туди, але якщо хочеш, то я можу знайти і якесь інше місце.
— Ні. Все гаразд. Я просто не знала, що батьки кудись поїдуть.
Я взяв Мію за руку й потягнув її до свого авто. Якби вона була в хорошому настрої, то я б дозволив їй знову сісти за кермо, але вона почувалась жахливо і я допоміг їй сісти на заднє сидіння.
Я ввімкнув легку музику, з надією, що це трохи відволіче її. Під час нашого повернення додому Мія не промовила ні слова. Напевно вона збиралась з думками. В голові я прокручував сотні варіантів того, що вона приховує. Проте, я знав точно, що ніхто й ніщо не змінить моїх почуттів до неї. Минуле повинно залишатись в минулому. Крапка.
Я відчинив двері й допоміг їй зайти всередину. Вона попрямувала вгору, а я за нею. Ми зайшли в її кімнату й вона вказала мені рукою на ліжко. Я присів на нього й глянув на неї.
— Все, що ти скажеш мені залишиться в межах цієї кімнати.
Вона важко видихнула й сіла біля мене. Я взяв її за руки й Мія глянула на мене.
— Я почну все з самого початку, щоб тобі було зрозуміло... — Я схвально кивнув. — В 9 класі до нас перевівся новенький на ім'я Теодор. Він одразу сподобався мені. Світле біле волосся, сірі очі, красива усмішка. Він одразу запав у душу всім дівчатам.
Було доволі складно слухати про те, як Мія розповідає про своє перше кохання. Так, я ревнував. Мені хотілось би, щоб вона так говорила про мене, а не про Теодора.
— Проте, Тео не звертав ні на кого уваги. Його більше цікавили розмови з хлопцями й спорт. Я намагалася привернути його увагу, але все було марно. Він не хотів спілкуватися з маленькою приставучою однокласницею з кумедним волоссям. — Дурень! Хіба можна пройти повз таку дівчину? — Проте, доля вирішила змилосердитися наді мною і подарувати шанс завоювати серце Тео. Нас поставили в пару танцювати на випускному. Я тоді була така щаслива. Ми з Теодором почали краще спілкуватись. Мені навіть здалося, що я зацікавила його. Як же я помилялась... — Мія з сумом видихнула. В її очах я побачив нестерпний біль. — Настав день випускного. На мені була вишукана червона сукня. Я зняла прядки свого накладного волосся. Мені зробили яскравий макіяж і красиву зачіску. На каблуках я виглядала вищою і старшою. Теодор обдаровував мене своїми компліментами весь вечір. Ми проводили час разом і трохи випили. Шампанське добряче вдарило мені в голову. Та я була щаслива, бо можу проводити час з хлопцем, який мені подобається. Вмить, Теодор змінився. Ми сиділи на березі невеличкого басейну, який був на території комплексу, де відбувався випускний. Тут було доволі тихо. Всі інші тим часом танцювали в залі. Тео безцеремонно почав торкатись до мене. Коли він потягнувся до застібки на моїй сукні я попросила його припинити. Так, він мені подобався, але я нічого не знала про його почуття. Мені не хотілось просто переспати з ним. Я не була готова до цього. Я попросила його зупинитись, а він нахабно розсміявся мені в лице. Сказав, що знає про мою закоханість і наказав не влаштовувати тут комедію. «Міє, давай ти будеш слухняною дівчиною. Ти стільки часу бігала за мною і хотіла моєї уваги. Тобі пощастило. Цієї ночі я приділю її тобі вдосталь», — процитувала Мія. Вона взяла стакан з полички й відпила трохи води. — Я дала йому гучного ляпаса й спробувала піти. Та Теодор займався спортом і він був набагато сильнішим за мене. Його дуже роздратувала моя відмова. В його очах спалахнув страшенний гнів. Вперше, я побачила перед собою лютого звіра, а не однокласника в якого була закохана. На мені були легкі червоні рукавички. Одною він зав’язав мені руки, а іншою — рота. Він скинув з мене одяг і... Робив зі мною все, що хотів протягом години. Ніхто не почув мої крики через гучну музику. Всі мої спроби вибратися були марні.
