Зіграємо в сім'ю, сестричко? - Соломія Даймонд

*Алекс

Останній семінар закінчився і я видихнув з полегшенням. Швидко спакувавши всі свої речі в рюкзак, я попрямував на вихід з універу. Мія вже чекала на мене біля авто. Я кинув їй свої ключі й вона вправно їх спіймала. Я ж вмостився на пасажирському сидінні та закинув наші сумки назад, щоб вони не заважали. Мія сіла за кермо й швидко натиснула на газ.

— Ти хвилюєшся перед боєм? —  поцікавилась вона, кидаючи на мене швидкий погляд. Я обернувся в її бік і подарував свою легку посмішку, розглядаючи її обличчя.

— Звісно. Легке хвилювання — це невід’ємна частина будь-якого виду спорту. Проте, я не тремчу від страху перед своїм суперником. Коли я виходжу на ринг, то зосереджуюсь лише на поєдинку і весь страх кудись зникає.

— Це дуже небезпечний вид спорту. Невже ти не хотів припинити займатись цим? Хіба можна насолоджуватись тоді, коли тебе хтось б’є?

— Можна. На рингу я почуваю себе вільним і щасливим. Ти ніколи не зрозумієш мене, поки не спробуєш. Ти коли-небудь брала участь в спарингу?

— Звісно, що ні.

— Тоді я обов’язково проведу тобі тренування.

Мої очі одразу загорілись, коли я уявив Мію в короткому топі, шортиках і в боксерських рукавицях. Впевнений, що в перші дні її перебування в нашому домі вона не раз думала над тим, щоб відгамселити мене. Ці думки викликали в мене широку усмішку.

— Ні. Я не хочу брати участь в цьому дійстві. — Вона заперечно похитала головою, не відводячи погляду від дороги.

— Ох, припини. Тобі буде цікаво спробувати. Я не збираюсь відпрацьовувати на тобі силові прийоми. Обіцяю, що з рингу ти вийдеш без жодного синця. — Я й справді не збирався цього робити. Всього лише хотів навчити її елементарних ударів. Я вважаю, що такі знання справді корисні для дівчини. Інколи, всякі не зрозумілі типи чіпляються до дівчат на вулиці. Я б хотів захистити Мію від усіх небезпек цього світу, але знаю, що не зможу завжди бути поруч з нею...

— Я подумаю над цим.

Я схвально кивнув і ми зупинились біля бійцівського клубу. Я вийшов з машини та відчинив дверцята Мії. Вона вдячно глянула на мене й подала руку. Ми попрямували до чорного входу в це приміщення. Звісно, я міг залишити її в залі за одним зі столиків, але мені хотілось ще трохи побути з Мією і познайомити її з Мейсоном. Думаю він їй сподобається.

На вході нас зустрів Джек — місцевий охоронець. Він, як завжди, курив сигарету й крутив в руках зв’язку ключів. Я потиснув йому руку й ми зайшли всередину будівлі. В темному коридорі Мія сильніше притиснулась до мене. Мабуть, вона не привикла до таких моторошних місць. Я поклав їй руку на плече й підштовхнув в бік кімнати, звідки долинало світло. Ми зайшли всередину і я зустрівся з Мейсоном, який сидів на лавці й читав якусь газету. На його чолі з’явились зморшки, бо він напружився. Тоді тренер поправив окуляри й перегорнув сторінку.

Я прокашлявся й він нарешті звернув на нас увагу. Погляд Мейсона пом’якшився й він встав з лави. Я потиснув йому руку й він усміхнувся нам.

— Міє, хочу познайомити тебе з моїм тренером. Це Нікі Мейсон.

— Дуже приємно познайомитись.

Мія простягнула руку Мейсону й він легко потиснув її. Знаю, що він був здивований тим, що я вирішив познайомити їх перед самим боєм, бо зазвичай я хотів побути наодинці й дратувався, коли хтось мені заважав. Проте, Мія не хтось. Я хотів, щоб зараз вона була поруч.

— І мені теж. Алекс розповідав мені про вас.

— Можу собі лише уявити що ж він вам понарозказував, — пробурмотіла Мія собі під ніс.

Вмить, кімната наповнилась сміхом.

— Нічого поганого. Клянусь, — серйозно промовив Мейсон.

— Гаразд, в мене ще є деякі справи. Я залишу вас наодинці.

Я прекрасно знав, що в Мейсона зараз немає ніяких справ, але він вирішив, що нам потрібно побути вдвох. Я був вдячний йому за це. Тренер вийшов з кімнати, а Мія тим часом зацікавлено почала озиратися навколо. Взагалі, тут було доволі мало місця. Над лавкою висіли фотографії з поєдинків. Також одна з золотих медалей Мейсона. Посередині кімнати був невеличкий письмовий стіл і два крісла. Збоку стояла невеличка шафка в якій знаходився різний спортивний інвентар.

— Мені потрібно перевдягнутися, —  зауважив я. До початку поєдинку залишалось менше ніж пів години.

— Так, звісно. Я вийду.

— Можеш просто обернутися.

Я бачив, як сильно нажахав її той темний коридор. Впевнений, що вона не хоче повертатись туди й зустрітись з іншими бійцями. Взагалі, я не був проти, щоб вона залишалась на місці й просто спостерігала за мною, але знаю, що Мія на це не погодиться. Ще запустить в мою голову чимось важкеньким за мою пропозицію. Я хмикнув і вона швидко обернулась.

Відкривши скрипучі дверцята, я дістав з шафи потрібні мені речі й швидко переодягнувся.

— Можеш обертатися.

Я підійшов ближче до Мії. Її погляд ковзнув по моєму оголеному тілу. Вмить, мені захотілось проникнути в її голову й прочитати думки. Шкода, що це не можливо. З її погляду я не міг зрозуміти чи вона в захваті чи навпаки. Мої м’язи напружились від її проникливого погляду. Я підійшов ще ближче, а вона відступила, впираючись спиною в підвіконня. Тікати було нікуди. Вона облизала свої пересохлі губи і я відчув як мої груди здійнялися вгору. Я хотів вдихнути її аромат і розчинитись в ньому, заритись носом в її волосся й відчувати її серцебиття через тонку сукню, в яку вона була одягнена. Я поставив руки на стіну по обидва боки її тіла. Мія була доволі стривоженою, неначе наполохана лань, яку загнали в пастку. Проте, їй не потрібно мене боятись. Я не монстр, який хоче завдати їй шкоди.

— Якби я хотів завдати тобі шкоди, то вже б давно це зробив. Перестань дивитись на мене, як на звіра, що хоче роздерти тебе.

Я міг зробити боляче. І робив. На рингу я виплескував весь свій гнів. Проте, я б ніколи не зміг нашкодити їй.

Вона важко ковтнула і схвально кивнула. Мія намагалась приховати свій страх, але в неї це погано виходило. Тремтячі руки завжди видавали її. Я взяв її за праву руку, поцілував долоню й притулив до грудей, в яких швидко билось серце. Мія здригнулась і глянула мені в очі.