Зіграємо в сім'ю, сестричко? - Соломія Даймонд

— Ти не зупинишся після нокдауну, правда?  — запитав він, спершись на стіл. 

Я похитав головою. Немає сенсу брехати. Я знаю, що втрачу самоконтроль, як тільки побачу Теодора. 

— Ні. Я не хочу стати переможцем цього бою. Я хочу стати покаранням для нього й уроком для таких самих, як він. Я змушу його на колінах просити в неї пробачення. Нехай не думає, що карми не існує. Після цього він до жодної дівчини не доторкнеться.

— Буде багато крові... Алексе, ти ж знаєш, що навіть у нелегальних боях є правила. Особисте повинне залишатись поза межами рингу. Якщо ти порушиш їх, то можеш забути про бокс до кінця життя. Ти готовий ось так закінчити все?

Ще місяць тому я б розсміявся в лице людині, яка б сказала, що я піду з боксу через дівчину. 

— Так, — впевнено промовив я. 

У мене немає сумнівів і я не буду шкодувати про цей вчинок. Ніколи.

— Гаразд. Це твій вибір і я його прийму. Знаєш, Алексе, раніше я думав, що ти не здатен на такий вчинок. Думав, що між почуттями й боксом ти завжди вибиратимеш другий варіант. Проте, всі люди можуть змінюватися.

— Ви сердитеся на мене?

Мейсон стільки років тренував мене. Стільки праці вклав в те, щоб зробити з мене достойного бійця, а ось так вирішив поставити крапку. Він має повне право сердитись.

— Зовсім ні. Я б на твоєму місці вчинив так само. 

На душі я відчув полегшення, бо мені справді була важлива думка тренера.

— Тим паче я завжди буду радий побоксувати з тобою. Ти все ще можеш приходити на тренування, коли захочеш. Можеш навіть Мію взяти. Думаю, що такі навички ніколи не будуть зайві.

Я легко кивнув на його слова і підійшов ближче, щоб обійняти Мейсона. Я був страшенно радий, що життя подарувало мені такого тренера. Ми звісно не прощаємось і будемо бачитись ще, але вже набагато рідше. Я сумуватиму за ним. 

— Я зателефоную тобі, коли уточню всі деталі про бій.