Зіграємо в сім'ю, сестричко? - Соломія Даймонд

— Привіт. Маю. — Його голос звучав доволі стомленим. Мабуть, він з самого ранку на роботі й п’є вже не першу каву, щоб просто не заснути. Нічого, я не стану забирати в нього багато часу.

— Я б хотів попросити вибачення за свою поведінку. Тоді я був сам не свій, — я почесав потилицю рукою і примружив очі, в очікуванні на відповідь.

— Добре, що ти це зрозумів. Гаразд, Алексе. Я не тримаю на тебе образи. Проїхали.

Я б полегшенням видихнув.

— Але все ж, я хочу з’ясувати дещо для себе, щоб в майбутньому в нас не виникло ніяких непорозумінь, — додав я, виводячи дивні візерунки пальцем по підвіконні.

— Добре. Що саме ти хочеш від мене дізнатись?

— Чи подобається тобі Мія як дівчина? Ви просто дружите чи ти відчуваєш до неї щось більше?

По той бік трубки я почув легке хіхікання Берта. Він намагався стримувати власну усмішку. Друг прочистив горло й нарешті відповів мені.

— Алексе, для мене Мія — просто цікавий співрозмовник і подруга. В нас є спільні теми, які нам подобається обговорювати, але не більше. Як дівчина, вона мене не цікавить. Тим паче я б все одне не став до неї залицятись, знаючи, що вона тобі подобається. Ти ж мій друг, Алексе, — серйозно промовив Берт. Від його слів мені стало спокійніше. Я б все одно не зупинився, якби дізнався про його симпатію до Мії, але я був радий, що все склалось саме так.

— Дякую за відвертість.

— Гаразд, Алексе. Мені вже час.

— Ок. Якось зустрінемось.

Я закінчив виклик і попрямував на наступну пару.

В універі Мія поводилась доволі відсторонено. Ми не спілкувались з нею і більшість часу вона проводила зі своїми подругами. Я й не був проти, бо не хотів, щоб про нас почали говорити інші студенти, тим паче, що зараз нам це було не потрібно, бо наші стосунки й так були занадто хиткими й не визначеними. Я ненавидів пліткарок, які розпускали різні чутки про мене. Так, я був не ідеальним хлопчиком, але кому яке діло до мого життя? Хіба іншим не має бути байдуже? Ніколи цього не зрозумію. Ася теж належала до тієї групки дівчаток, які завжди намагалися перемити всім кісточки, але останнім часом вона проводилася доволі дивно. Її стосунки з Сабріною погіршились і вони часто балакали в коридорі на підвищених тонах. Можливо, в цієї дівчини нарешті прокинулась совість і вона вирішила переосмислити своє життя? Раніше, вона не була такою. Коли вона спілкувалась з Євою, то була доброю й милою дівчиною. Сабріна ж впливала на неї, як зміїна отрута. Вона вбивала в Асі все хороше й робила її своєю мініатюрною копією. Правду кажучи, Сабріна завжди показувала свій характер, а Ася була слухняним маленьким шакаликом, який завжди виконував її накази. Надіюсь, що вона нарешті повернеться до свого колишнього життя.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно