Зіграємо в сім'ю, сестричко? - Соломія Даймонд

*Алекс

Я був готовий заради неї віддати своє життя. Про що може бути мова? Коли я уявляв, як цей покидьок ґвалтує її, то я згорав заживо. Бідолашна! Чорт, я так хотів захисти її від всього цього лайна, але не встиг...

Я зрозумів, що вона потребує мене зараз. Їй потрібна підтримка. Вона зробила великий крок на зустріч і довірилась мені. Я не мав права зараз залишати її одну.

— Надіюсь, що тепер ти зрозумів чому я так поводилась, Алексе. Я зрозумію, що ти не захочеш більше спілкуватись зі мною.

— Що? — Як вона взагалі могла подумати про таке? Я був до біса злий на того Теодора, але зовсім не на Мію. Вона ні в чому не винна! Як я й казав, мої почуття не змінить жодна таємниця. — Я ніколи не відмовлюсь від тебе. Хіба минуле не повинне залишатись в минулому? Я зроблю все, щоб ти забула про нього. Ти боїшся мене і думаєш, що я вчиню так само: наплюю на твої почуття й просто скористаюсь тобою? Думаю, що я зробив достатньо для того, щоб ти зрозуміла, що я не такий козел. Я не став тебе тоді цілувати, бо боявся, що це буде твій перший поцілунок і я не хотів, щоб це було через просто якесь тупе парі. Я довірив тобі свою найбільшу таємницю. Зараз я стою в цих кумедних шкарпетках, хоча я ненавиджу котів, але я до нестями закоханий в дівчину, яка зараз стоїть напроти мене і я готовий носити ті шкарпетки до кінця своїх днів, лиш би ти усміхалась. Діамантику, хіба я здатен на те, щоб скривдити тебе?

— Ні. Просто... — Її щоки залились рум’янцем. Вона підвела очі догори. — Зі мною буде дуже складно. Ти нетерплячий, Алексе. Я не знаю чи надовго тебе вистачить. Рано чи пізно тобі просто набридне це й ти захочеш стосунків з кимось іншим. З дівчиною, з якою буде набагато простіше й вона дасть тобі все, що ти захочеш одразу.

Терпіння. Терпіння. Терпіння.

— Ти натякаєш на те, що я просто не зможу довго тримати свій член в штанах і кину тебе, якщо ти змусиш мене довго чекати?  — Боже, вона справді так думає? Я що неандерталець якийсь?

— А хіба це не так, Алексе? Я знаю про твої колишні стосунки з дівчатами. — Так. Тут Мія права. Проте, мені від них потрібен був лиш секс.

— Діамантику, ти зараз дуже сильно ображаєш мене. Знову. Я казав що не скривджу тебе. Я знаю що тобі складно довіряти чоловікам після вчинку Теодора. Я розумію це й чекатиму стільки, скільки тобі буде потрібно.

— Пробач. Ти й справді змінився. — Вона сором’язливо усміхнулась й обійняла мене. — Ти зізнався мені в коханні, Алексе. — Так, зізнався. І я не шкодую про це. Все й так очевидно. Я люблю її. Страшенно закоханий.

— Мг... Але я не чекаю на твоє зізнання взаємно. Знаю, тобі потрібен час. — Вона схвально кивнула на мої слова.

— Я вже змогла змиритись з цим всім, просто неочікувана побачити його тут знову, — призналась Мія, після короткої мовчанки між нами.

— Я змушу його поплатитись за це. Не переймайся... В мене є ще одне питання. Чому він зараз на волі? — Я справді цього не розумів. Він має сидіти за ґратами й відбувати покарання за скоєне.

— Я побоялася комусь розповісти. Всі знали про мою закоханість до Теодора. Він би сказав, що все було з доброї волі, а я вирішила просто помститись за те, що він кинув мене після цього. В нього впливові батьки. Він би не поніс покарання, а всі б подумали, що я брехуха.

— Твоя матір теж не знає? — Хоча, це питання було риторичним. Ясно, що ні! Вона б тоді не поводилась так. Ксенія ж сама казала, що в Мії нікого не було...

— Я не хотіла створювати їй проблем. Вона б повірила мені й помстилась Теодору і разом з тим втратила все. Дім, роботу. Я не хотіла цього.

Виходить, що я перший, хто дізнався про це. Як можна було так довго тримати все це в собі? Я був здивований витримці Мії. Ця сильна дівчинка знову вразила мене. Я недооцінював її, справді. Вона набагато сильніша за мене, якщо змогла пережити це і продовжувати усміхатися, мріяти... Моя маленька сильна дівчинка, якій потрібна підтримка й опора.

— Пообіцяй, що нікому не розповісти про мою таємницю. Це вже минуле. Його не змінити.

— Так, але тобі потрібна допомога. Ти продовжуватимеш боятись чоловіків і надалі. Я знаю, що складно навіть самому собі зізнатись в тому, що є проблема, але тобі потрібен психолог. Я злився на батька, коли він відправив мене до Мейсона, але потім зрозумів, що саме він допоміг мені змиритись зі смертю матері й продовжити жити далі. Він чудовий психолог і допоможе тобі. Мейсон нікому нічого не розповість. Будь ласка, дозволь йому допомогти.

— Гаразд. — Я з полегшенням видихнув після того, як вона дала відповідь. Мія зробила ще один великий для неї крок. — Ти будеш зі мною поруч під час сенсів?

— Звісно. Я не залишу тебе одну, — я провів рукою по волоссі Мії. Воно було таке шовковисте й приємне на дотик. Я притиснув її міцніше до себе.

— Ти можеш сьогодні переночувати зі мною? Мені трохи лячно самій... — зізналась вона. Я схвально кивнув. Мені й самому не хотілось залишати її одну.

— Так, звісно. Я лише переодягнусь в щось більш зручне.

— Ок. Я тим часом прийму душ. Мені потрібно охолонути.

Ми обоє вийшли з кімнати. Я попрямував до себе й переодягнувся в спортивні штани та білу футболку. Взагалі, я любив коли на мені мінімальна кількість одягу під час сну, але я не хотів турбувати Мію своїм зовнішнім виглядом.

Я повернувся в її кімнату й ліг на край ліжка, дивлячись в вікно. За своєю усмішкою вона приховувала так багато болі. Мія завжди була сміливою і впевненою в собі на публіці. Більшість вважали її безстрашною за самовпевнений тон в мою адресу. Проте, коли ми залишались на одинці вона була схожа на крихку вазу, яку я боявся розбити. Я більше не дозволю, щоб з нею сталось щось подібне.

Мія відчинила двері й зайшла в кімнату. На ній була та сама кумедна піжама. Вона повільно крокувала в мій бік, а тоді лягла поруч. Її прекрасні голубі оченята дивились на мене.

— Знаєш, що найдивніше в всьому цьому, Алексе? — Я підняв брови догори й вдав, що задумався.