Дев’ять кроків назустріч вітру - Михайло Івасько
— Знущався?
— О, ще й як…
— Розумію, — буркнув Бенедикт, згадавши уроки фізкультури в своїй школі. Хоча в нього все було трохи по-іншому — вчитель був нормальний, а от учні просто нестерпні.
Коли вони відчепили сітку, в зал повернувся Макс. Був босоніж, у вільній футболці та трико. Одразу пролунав сміх.
— Що? Мені зручніше в таких штанах, — зашарівся Макс. У руках він мав магнітофон, тож одразу подався до розетки його вмикати. — Ліз, ходи допоможеш і будеш вмикати пісню.
Анна сіла на лавочку в очікуванні, коли почнеться шоу. Бенедикт приєднався до неї.
— Чому ти так засмутилася?
— Зовсім ні, я не засмутилась. Тобто не дуже, — усміхнулась дівчина. — Я просто згадала школу і засумувала, навіть якщо фізкультура мені не подобалась. В цілому це був хороший, безтурботний час. А ти сумуєш за школою?
— Ні, — одразу відповів Бенедикт. — Школа мене тільки навчила виживати серед жорстоких людей. Я мріяв звідти піти.
— А з дому ти теж мріяв піти?
— Не завжди, — промовив Бенедикт. — У моєму житті дещо сталося, після чого я знав, що рано чи пізно доведеться піти з дому, якщо я хочу все встигнути в своєму житті.
Мабуть, Анна хотіла запитати, що таке в нього сталося, але на середину вийшов Макс і заплескав в долоні, щоб на нього звернули увагу:
— Ну що, поїхали? Наскільки вам відомо, я вступаю в Коледж музики, театру та хореографії, власне, на хореографічний факультет. Мене туди вже майже прийняли, залишилось тільки скласти практичний іспит з танців. Я підготував номер для комісії, тож хочу його продемонструвати вам. Отож: Максим Яковлєв, вісімнадцять років, контемп[12]. Музика «Флоренс і Машини»[13]. — Хлопець зітхнув і кивнув Лізі, щоб увімкнула пісню.
Бенедикт, Анна і Ліза уважно втупились у Макса, але ніхто й уявити не міг, що за кілька хвилин вони дивитимуться на свого друга зовсім по-іншому. Тільки прозвучали перші ноти музики, почалося щось надзвичайне.
Хлопець почав рухатись дуже повільно і плавно, але кожен його рух був різкий і сильний. Макс ніби розтанув у повітрі, натомість з’явилась історія… і емоції. Очі друга палали… музикою? А тіло творило… мистецтво? Бенедикт уперше бачив щось подібне. Йому чомусь подумалось, що якби емоції були людьми, то вони б весь час танцювали такі танці. Тіло Макса крутилося, падало на землю, піднімалося, стрибало, затримувалось у повітрі і створювало неймовірну атмосферу.
Закінчився танець тоді, коли тіло Макса просто лежало на підлозі. Кілька секунд була тиша. Друзі сиділи вражені від того, яку красу щойно побачили. Бенедикт озирнувся на Анну і побачив, що дівчина теж шокована. Анна піднялась і заплескала в долоні. Бенедикт і Ліза підхопили.
— Це прекрасно! — крикнула Анна.
Макс, який іще не відійшов від образу, піднявся, ніби в якомусь трансі. Бенедикт задумався над тим, що дивитись на танець було дивовижно — а як, цікаво, було його танцювати?
— Серйозно? — невпевнено запитав Макс. — Вам справді сподобалось?
— Це справді заслуговує на те, щоб бути метою цілого життя, — промовив Бенедикт і знову зааплодував.
— Дякую! Не очікував такої реакції.
— Як? Скажи, як ти це придумав? Як ти придумав такий танець? — цікавилась Ліза.
— Не знаю… Я просто слухав музику… і просто чув її. Чув ті емоції, а тіло їх писало.
Чомусь троє друзів були в той момент були впевнені, що на Макса чекає велике майбутнє, бо танець справді був незабутній. Усі вони переживали інтимний момент життя — коли вперше бачиш щось нове, щось грандіозне, у людині, яку, здавалося, знаєш до кісток.
Макс затанцював їм іще двічі, та от коли вже танцював вдруге і втретє, то попросив, щоб друзі пильно вдивлялись в його рухи і потім йому говорили, які з них були слабші за інші. Їм було тяжко зосередитись на професіоналізмі тих рухів, бо танець щоразу заворожував їх все більше, та все ж кілька порад вони змогли йому дати, і він вирішив попрацювати над ними.
Вони пробули в спортзалі кілька довгих годин, які здалися секундами. Всіх настільки вразив талант Макса, що їм захотілось і собі спробувати, собі якось торкнутись такого вміння.
— Ну, добре, добре… Я покажу вам кілька простих рухів… — відповів на двадцяте їхнє прохання Макс. Став перед ними і, немов учитель, почав показувати па і переходи. — Не так… Руку трохи вище… ось так… — пояснював він.
Друзям подобалося, але, на жаль, їм всім було далеко до Максової майстерності. Дуже далеко.
Раптом, коли вони всі разом відпрацьовували стрибок, пролунав якийсь шум. Бенедикт, який стояв ззаду, перечепився за власну ж ногу і гупнувся на землю.
— О, Боже, з тобою все в порядку? — одразу підбігла до хлопця Анна з друзями.
Макс почав його підводити.
— Що сталося? Як ти впав?
— Та не знаю… Я перечепився… — відповів хлопець, якого
