Блокбастер - Зоран Жміріч

Я спробував уявити, яким міг би бути хлопчак Бран-ковича. Чи не вагітна зараз його дружина? Чи народить? Знайде дитині нового тата й більше не згадуватиме, що була вдовою? Чи будемо ми її провідувати, коли знову вийде заміж, чи вважатимемо це зрадою нашого товариша? І чи матимемо ми взагалі право так про неї думати?

Чи зможу я колись прийти до того хлопчика й розповісти йому, що був поряд з його батьком, коли він загинув? Чи скажу йому, що замість його тата мало не скочив через вікно й міг зловити його кулю? Чи хвилюватиме його взагалі щось таке, що сталося до його народження?

Патрон на місцевому базарі коштував стільки ж, скільки косяк. За цю ціну кожен з нас міг бути живий або мертвий. Мені спало на думку, що я хотів би знати, скільки коштувала смерть Шиме.

Борна зі свого лежака штурхонув мене ногою. Я лежав на боку обличчям до нього. Коли розплющив очі – побачив, що він підняв голову, дивиться на мене й очима показує, щоб я звернув увагу на протилежний край приміщення. Я піднявся на лікоть і побачив, що на матраці, на якому спала Майда, щось рухається. У перший день я гадав: чому в штабі не виділили психологиням якогось зручнішого місця для сну, але пізніше Раукар сказав, що Майда сама наполягла, аби їй дозволили спати в нашому приміщенні. Я піднявся і роззирнувся – усі сиділи на своїх лежаках і мовчки дивилися у той самий бік. З іншого краю кімнати мені махнув Черкез. Його матрац лежав у тому самому ряду, що й Майдин, і йому було видно значно гірше, ніж нам. Він самими губами, без жодного звуку, спитав мене: «Вони трахаються?» Я знизав плечима, гадки не маючи, хто і з ким там міг би бути. На фронті я давно збагнув, що від будь-кого можна чекати будь-що, але ніколи не думав, що побачу щось схоже. І хоч загальний сенс був зрозумілий, що конкретно відбувалося – роздивитися не вдавалося. Але коли за кілька хвилин справа дійшла до вибуху емоцій, Майда в запалі скинула з себе ковдру.

Це був Аміджа – він лежав на її худорлявому тілі, а вона шалено вигиналася під ним. Сцена була абсолютно гротескна: висока, під сто вісімдесят, суха, майже кістлява Майда – і сантиметрів на двадцять коротший за неї, жилавий та опецькуватий Аміджа. Чесно сказати, він скидався на мопса, який здерся на дога.

Хлопці вже уголос коментували їхній секс, докидаючи зауваги з усіх боків. Почалося з тихого «Дай запальничку» серед тих, які хотіли споглядати небуденну сцену геть розслаблено, далі перейшло до голосніших обурень, гавкання й завивання, що линули найбільше з боку Швидкого й Черкеза. Обидва підійшли ближче, всілися на підлогу й коментували мало не кожен рух. Аміджа смикався над Майдою, хвицаючи забинтованими ногами, на яких з-під бинтів почала виступати кров. Важко сказати, скривився він від екстазу чи від болю у ногах. Насамкінець його тихі стогони переросли в гучні крики, але він все не зупинявся, хоч бинти вже наскрізь промокли кров’ю. Швидкий і Черкез звелися і підійшли до коханців.

– Чорт забирай, ходити не можеш, зате репетуєш, як та співачка.

Вони з двох боків схопили Аміджу за руки й ноги і стягли його з Майди. Аміджа й далі кричав від болю. Кров уже не просто виступала з-під бинтів, а крапала на підлогу. Черкез і Швидкий віднесли його до лежака. Він ще певний час совався там зі спущеними трусами й виразно видимою ерекцією. Швидкий тим часом підійшов до Майди, зняв штани й труси й опустився біля неї на коліна.

– Спершу розважимося, а потім з психологами проаналізуємо деталі.

Черкез теж опустився біля Майди, гладячи її коси. Вона поклала голову йому на коліна, а він просичав крізь п’яний сміх:

– Буде матеріал для тесту Роршаха!..

Я зіскочив з лежака й витяг пістолет, але Борна потягнув мене назад і забрав з рук зброю. Я бачив з виразу його обличчя, що він здивований таким розвитком подій, але намагається триматися спокійно. Він знову здався мені схожим на Шиме. Борна прихилився до мене й прошепотів:

– Якщо придивишся, то побачиш, що її це взагалі не бентежить.

Він не помилявся. Майда наче насправді була зараз не тут, не з нами. Можливо, вперше в житті вона вилетіла з тісняви тіла й не мала наміру скоро повертатися назад.

Швидкий і Черкез мінялися над нею, припалюючи один одному косяки. Оргія тривала кілька годин. Початкова зацікавленість у кімнаті швидко змінилася легким здивуванням, після якої запала герметична байдужість. Усі повернулися на свої лежаки й занурилися у сон. Аміджа до ранку болісно стогнав.

Можливо, в інших умовах усе це стало б джерелом сороміцьких жартів і дружнього підбадьорювання, але насправді ніхто з нас надалі й не згадував тих подій. Дні минали, і я сам усе більше сумнівався, чи було таке взагалі. Лише одного разу в розмові хтось згадав про дивну ніч. А якби цього не згадали – я був би певен, що того вечора замотав у самокрутку забагато трави.

Десь через місяць, чекаючи Кватерника біля міської комендатури, я розговорився з білявою секретаркою, чий чоловік служив у військовій поліції за кілька кілометрів від нашої бригади. Говорили ми хвилин десять.

Я супроводжував командира бригади, тож дівчина подумала, що я теж із поліції. Вона поцікавилася, з якої я частини. Коли ж я відповів, що розвідник зі 199-ї, вона миттю посерйознішала, опустила очі й тихо спитала:

– Ти знаєш про інцидент з тією психологинею? Це сталося у твоїй частині.

– Звісно знаю. Я сам тоді був у кімнаті.

Моя співрозмовниця засовалася на стільці й кілька хвилин мовчала. Потім прокашлялася і сказала:

– Я її знаю вже багато років. Вона була найкращою студенткою на курсі. Ми всі їй заздрили, її відданості науці. Я покинула навчання на другому році, як вийшла заміж.

Вона посміхнулася і вела далі:

– Можеш уявити, наскільки вона була зациклена на навчанні: коли ми часом збиралися десь розважитися, вона в розпал вечірки вставала й казала, що йде додому, бо має вчитися.

Я не знав, що відповісти. Якщо чесно, я про все це просто не думав. Секретарка ж розповідала:

– Коли я почула, що сталося у бригаді, не могла повірити. Людина з такими