Купальниця - Галина Костянтинівна Вдовіченко
Якщо подарункова справа, до якої так щиро взялась Ка-
роліна, не виправдає її сподівань, вона — Кароліна твердо
76
вирішила після цієї вистави — попроситься у «Театріон» на
роботу, хоч би й печиво пекти.
Ввечері, лежачи в ванні, уявляла, що зараз робить Павло.
Кілька сторінок розгорнутої книжки, забутої на сушарці, бу-
ли схоплені Марининою жабкою до волосся, яка виконувала
роль закладки. Книжка, мабуть, падала у воду і її сушили на
змійовику, бо краї сторінок покрутились. Кароліна підтягну-
ла до себе книжку, пробіглась очима по верхній сторінці.
Але коли я дивлюся на жінок, яких ніколи по-справжньому
не зігрівав мужчина, такі жінки видаються мені нещасними
скорботними совами, хоч як би вони вдягалися й хизувалися.
Перекинула обкладинку, згорнувши сторінки — їй стало
цікаво, що за книжка. «Коханець леді Чаттерлей». Девід Гер-
берт Лоуренс.
Повернула на місце, обережно відсунула, щоб «коханець»
знову не впав у воду. Павло був у думках, а їй разом з ним там
було затишно, як у лагідній воді, на поверхні якої погойдува-
лись ароматні мандарини. Шкіра всотувала цитрусовий за-
пах, реагувала на нього мурашками. Порожні руденькі кві-
точки завмирали біля коліна, плеча, з внутрішнього боку
стегна, нагадуючи про доторки Павла і про те, що до його по-
вернення залишається ще три нескінченних дні.
* * *
У неділю замість поспати довше, підхопились ні світ, ні зоря.
На годину раніше, аніж зазвичай, прокинулись діти; прибі-
гли до Кароліни на її леопардову канапу, влаштували пташи-
ний базар.
— Не розумію, — буркотів Роберт, прошкуючи на кух-
ню, — не розумію логіки цих наших ранків! — Він позіхнув
з протяглим « а-ааа!». — Як понеділок чи середа — нікого не
добудишся, хоч за ногу стягуй з ліжка. Але на світанку субо-
ти чи неділі, коли хочеться нарешті відіспатися, на тих дітей
нападає скажена активність. Гиготіння, вищання, гупання…
77
— Тату, коли на вулицю підемо?
— …та запитання, коли на вулицю підемо!
— У цьому й сенс вихідних! — Марина в легкому рожевому
костюмчику — скільки в неї тих різнокольорових трикотаж-
них костюмчиків! — солодко потягувалась на порозі спальні. —
Нема чого засиджуватись у хаті… Їмо, і з дому геть!
…Мало не поранила ногу, наступивши на пивний корок у га-
рячому річковому піску. На міські пляжі без взуття краще не
потикатися. Повнісінький пакет сміття зібрали, почистивши
територію навколо себе. Пісок вкрився трьома килимками, а тоді й тілами, стрункими й не дуже, ще блідими й незасма-
глими. На лівий берег Дніпра приїхали трьома сім’ями, кож-
на — своєю машиною. Окрім сімейства Керів було ще подруж-
жя Шехових та Наливайки. Що було робити Кароліні серед
них? Пропонувала Марині з Робертом — їдьте самі, без дітей, а ми з дівчатами погуляємо набережною, погодуємо голубів та
качок, поскладаємо вдома пазли на швидкість. Але Марина ска-
зала: «Наливайки будуть з дітьми. Їдьмо всі. Та й Кароліні не
зашкодить позасмагати, поплавати, відновитись після роботи, чи, може, є якісь інші плани?»
Інших планів не було. До повернення Павла залишалось два
з половиною дні. Вирішила їхати, згадавши про купальник, який отримала від Марини, а відтак вже й не сумнівалась —
звичайно, що їхати й купатися! Купальник вивести в люди, а згодом — подивувати Павла свіжою засмагою.
У Зої Шехової купальник виявився ще гарнішим, та й Ма-
рина у своєму новому виглядала дуже ефектно, а от Наливай-
ко (Кароліна так і не запам’ятала її імені) залишилась у шортах
та футболці — вона соромилась зайвих кілограмів, яких не змо-
гла позбутись після народження хлопчиків-двійнят, хоч з того
часу минуло вже понад три роки.
Плавати ходили по черзі, залишаючи двох чергових дивитись
за малюками. Кароліні допомагав «випасати» дітей Олег Ше-
хов, стриманий мовчазний чоловік, вже зрілий, але з хорошою
78
фігурою. Він ставився до жінок з підкресленою повагою, а з Ка-
роліною, дівчатами Керів та двійнятами Наливайків бавився, на-
че сам був малий. Будував разом з ними замки з піску та гоноч-
ні траси, і тоді від його стриманості не залишалося й сліду. Усі
разом вони греблися руками-екскаваторами до вологого піску, вкотре терпляче зводили щойно повалені стіни високого замку
з вежками, проводили канали, запускали воду та ліпили вздовж
трас короткі тунелі. А тоді підводились на прямі ноги й, роз-
махуючи руками, брудними по лікті, миготіли пісочними пля-
мами на брудних колінках, з розгону влітали у воду. Стрибали
з вищанням, виконуючи замовлення з берега: ластівкою!.. бом-
бочкою!.. рибкою!.. Роберт, який щойно викликав хвилю жіно-
чого обурення, обтрусившись, як пес, знову підвівся на лікті
з піску і не втримався. Ведмедиком! — вигукнув сам до себе і пе-
ревальцем подріботів до води. Корком з-під шампанського! —
перекрутившись у повітрі з вигуком: чпок! — підскочив угору
й шубовснув у воду. Діти верещали від захвату.
Дружина Олега Зоя спостерігала за цими іграми, відсторо-
нено усміхаючись. Вона, здавалось, думала про щось своє, зрід-
ка вставляючи в спільну розмову лиш кілька слів. На відміну
від Наливайко, яка говорила швидко, ковтаючи закінчення, ще
й зловживала словом «значить», Зоя вибудовувала речення, які
лягали на вухо неспішною мелодією. У неї навіть тембр голо-
су був особливий. У присутності цієї жінки Кароліна інстинк-
тивно вповільнювала мову, старанно уникаючи «ну» та «е-е-е», не кажучи вже про «короче», яке іноді теж проскакувало.
Зоя майже весь час курила, ледве торкаючись кінчиком мун-
дштука тонких губ. Недопалки вона скидала до пакету зі сміт-
тям. У неї були довгі пальці та плавні рухи. Кароліна краєм ока
спостерігала за нею — від цієї жінки було чого повчитись. Ка-
роліна збирала від людей їхні найкращі прояви — витончені
жести, вдалі вислови, ефектні пози. Це відбувалось неусвідом-
лено, само собою. Запозичене швидко перетворювалось на
своє власне, так, якби завжди належало їй, хоча вона далеко не
79
завжди користувалась своїми надбаннями. Збирала все неві-
домо для чого, заради азарту колекціонування.
Кароліна увібрала в себе, запам’ятавши на майбутнє, Зоїну
манеру тримати мундштук, поповнила свою колекцію рідкісним
екземпляром. Королівським порухом Зоя відставляла вбік свій
яшмовий
