Купальниця - Галина Костянтинівна Вдовіченко
кольорів, палички кориці, висушені кружальця лимонів, клап-
тики мережива, гречана крупа та сухі квіти… Кароліна вибрала
два аркуші паперу — однотонний бордовий та смугастий сіро-
бордово-перламутровий, вирізала з обох широкі смужки, кіль-
кома вправними рухами огорнула футляр, скріпила пакунок сі-
рими паперовими шворками, на місце з’єднання висадила на
клей три прозорих зелених камінчики. І подала «подарунок» опе-
раторові.
Зняли з першого ж разу. За хвилину. Оператор перевірив, що
воно з того вийшло, прокрутивши кадри на екрані, промимрив
задоволено: нормальок!
Відзнятий сюжет ще раз переглянули в кабінеті Роберта:
— Подивіться, — сказав оператор. — У цієї, як її? Кароліни…
У неї феноменальна кіногенічність. За повної відсутності косме-
тики. Який свіжий типаж! Гляньте.
— Це не відсутність макіяжу, навпаки! Це в неї такий доско-
налий макіяж, — заздро дала відкоша дівчина. — Такі в салонах
роблять. Не менше години.
Роберт хотів щось сказати, але змовчав. Лише хмикнув.
На екрані камери Кароліна повторила все спочатку, ніби
фокус показала: скрутила дві смужки паперу, зліпила з них
навколо футляра несподівану конструкцію. Короткий погляд
у камеру, усмішка одним кутиком губ, трохи іронічна, трохи
поблажлива, загадкова усмішка. А під руками тим часом на
сірому шворку вже виблискували три прозорі камінчики зе-
ленкуватого кольору. Кароліна тримає подарунок. Усмішка, очі, вилиці, губи — новий типаж, як каже, оператор. Новий, свіжий типаж. Але річ навіть не в цьому. Було в побаченому
щось значно більше, ніж гарна дівчина, спритна робота та
ефектний результат. Невідомо як і завдяки чому, але Каролі-
на, сонячна, сповнена життя, ніби не подарунок щойно офор-
мила, а спорудила власними руками сюрприз долі, загорнула
90
шанс у привабливу, хрустку обгортку. І подала кожному, не-
мов саме йому адресоване.
Відзнятий матеріал тривав кілька секунд. Навіть нічого ви-
різати не треба.
Роберт не сподівався, що його сестра настільки вільно почу-
ватиметься перед камерою. Такої природної реакції на чорне кі-
нооко, такої свободи від його паралізуючого гіпнозу штучно до-
сягти неможливо. Звідки воно в Кароліни? Звела очі, глянула
в камеру, на секунду затримала погляд — і обдало тебе теплом, залило лагідним світлом, залишивши дрібку збентеженості в ду-
ші, а все через цей погляд, якого не створити жодними репети-
ціями. «Вона надзвичайно фотогенічна», — казала Марина.
«У неї феноменальна кіногенічність», — зауважив оператор. Те-
пер, на екрані, це помітно кожному. Дивина та й годі. У житті —
дівчина як дівчина, а на екрані — магнетична жінка.
Ролик затвердили. Закінчувався він загальним планом: рух-
лива юрба на вході до торгового центру (назва — крупно), од-
ні заходять, інші вже виходять з пакунками. Ідея з подарун-
ком спрацювала. Людині властиво перебільшувати значення
упаковки, бо привабливий зовнішній бік будь-чого заохочує
до уваги, викликає бажання зазирнути досередини, навіть як-
що не надто сподіваєшся на приємний сюрприз, навіть якщо
підозрюєш, що воно тобі не треба. Але ж як виглядає! Спро-
буй відмовитись, не побачивши, що там. Особливо, якщо во-
но ніби тобі особисто призначено. Варто лиш розкрити.
* * *
Зоя зняла з пальців залишки трав’яного місива, розмазала зе-
лено-коричневу багнюку Олегові по маківці. Тоді обережно, у чотири руки, насунули йому на голову целофанову шапоч-
ку, якою Зоя користувалась, коли фарбувала волосся. Зверху
накрутила чоловікові чалму зі старого червоного рушника.
Олег слухняно сидів на табуреті, тримаючи ноги на пере-
тинці. Вигляд у нього був кумедно-жалісний, як у сонного пів-
91
ня на бантині. На такі жертви чоловік йде лише через те, що
йому здалося, ніби він починає лисіти. Ні, маківка й справді
вже світиться, але ж так отим перейнятися, щоб купити спе-
ціальний фітозасіб для росту волосся, вивчити інструкцію, розвести ту трав’яну кашу і намастити нею голову, гублячи
краплі на свій улюблений махровий халат… Цього Зоя вже не
витримала і втрутилась у процес, узялась чоловікові допома-
гати. Чи то праві ті, хто кажуть, що в хлопів під сорок почи-
наються проблеми нового перехідного періоду? Куди там жін-
кам з їхніми хвилюваннями через перші зморшки та зміни
в фігурі! Чоловіки теж у паніку впадають, але через те, що чу-
прина рідшає. І знову воюють, як підлітки, але тепер не з при-
щами, а з плішиною.
Шехов мало не здригнувся, коли Зоя заговорила про Каро-
ліну. А тоді опанував себе і лише схвально похитував голо-
вою з опалим півнячим гребенем. Зоя поправила йому чал-
му, що з’їхала набік, міркувала далі вголос. Вона ні в кого
з учорашніх школярів не зустрічала такої зрілої цілеспрямо-
ваності, як у сестри Роберта. Деякі знайомі мали дітей при-
близно такого віку, але майже всіх об’єднувала одна спільна
риса — інфантильність. А тут раз у раз виникало відчуття, ні-
би поруч з тобою не вісімнадцятирічна дівчина, а доросла лю-
дина, яка знає, чого хоче і як цього досягти.
Олег мовчки похитував головою. Зовсім не цілеспрямова-
ністю дивувала його ця дівчина, а своєю потужною життєвою
силою. Енергія вирувала в усіх проявах її захопливої натури.
Триматися того висхідного потоку біля неї — ось яке вини-
кало бажання. Набиратися й собі того смаку до життя, завзят-
тя та здатності дивуватись. Олег у свої 38 років уже втомив-
ся від незмінного ходу прогнозованих подій, йому бракувало
свята, сюрпризів долі та відчуття піднесення. Усе навколо бу-
ло буденним. Двірничка біля під’їзду, сусід з «Маздою», що
паркувався поруч, зі своїм банально-незмінним: «Ну як во-
но, ваше «нічого»?», вивчена до дрібниць дорога в офіс… Ті
92
самі проблеми вирішувались за допомогою тих самих знань
та досвіду професійного юриста, що захищає інтереси фірми.
Ті самі люди робили те саме і говорили багато разів почуте
знов і знов.
І раптом — ця дівчина. Одна лиш її присутність надавала
спільно проведеним годинам особливого смаку, ніби у кімна-
ті із застоялим повітрям хтось прочиняв кватирку у весня-
ний сад. Подих молодості заворожував Олега, паморочив йо-
му голову, але сама по собі молодість тут була ні до чого.
У його офісі було чимало молодих колег, але жодна не мала
на нього подібного впливу. Він дивився на вчорашніх студен-
ток дещо зверхньо, хоч і ретельно маскував це за вихованіс-
тю та підкресленою шанобливістю. Юні красуні видавались
йому або не надто розумними, або відверто обмеженими, охо-
пленими примітивними інтересами. Вони сміялись невідомо
з чого і були надмірно говіркими. Їхні захоплення дивували
незрозумілістю, вони демонстрували
