Зірки Егера - Геза Гардоні
— Є,— відповів Салкаї.— На північний схід від фортеці.
Юнак розбирав буквочки.
— «На північному сході — печі для випалювання цегли. Плаский круглий камінь за десять кроків від горіхового дерева на південь. Там вхід».
— А є там горіхове дерево? — знову запитала гостя.
— Їй-богу, не пам'ятаю,— відповів Салкаї.— Я їздив туди лише раз у житті, ще в часи Перені.
— А піч для випалювання цегли далеко від фортеці?
— Недалеко, хвилин п'ятнадцять ходу, а може, й того не буде.
— Значить, і там стоять турки?
— Там, певне, стоїть турецький обоз, пастухи і всілякий інший люд.
— А ви, ваша милість, можете дати нам якийсь турецький одяг?
— Можу.
— Чи нема у вас плаща, який носять делі?
— Є, та лише один. І той розірваний зверху донизу.
— Я зашию,— відповіла Ева.— Одного разу я вже подорожувала в одязі делі. От не думала, не гадала, що мені це колись ще придасться! — Вона замислилася, схиливши голову на руку.— Та й хто знає, чи буде тут вивідувач через тиждень! А якщо він запізниться? Та і вбити його десь можуть...
— Так, на вивідувачів постійно чигає смерть.
Ева рвучко підвелася.
— Ні, ні! Я не маю часу навіть плащ зашивати! Мені не можна чекати ні хвилини! Так буде краще. Я вдячна вам за гостинність! — І вона простягнула руку капітанові.
— Та як же ви...
— Ми вирушаємо негайно.
Капітан встав і загородив двері.
— Я цього не можу допустити! Отак, наосліп, тільки мошки на вогонь летять... Я б собі цього ніколи не простив!
Ева, тяжко зітхнувши, знову опустилася в крісло.
— Ваша правда. Ми мусимо вчинити якось інакше, придумати щось таке, аби нас не впіймали.
Пан Балаж сів.
— У тім-то й річ,— ствердив він.— Якщо випаде хоч найменша нагода, я відпущу вас, добродійко.
2На північному сході від Егерської фортеці височить гора Егед. Належало б називати її горою святої Егіди або святої Едеди, проте назви ці угорцям не припали до душі, так і понині звуть її горою Егед. Стоїть вона на такій же відстані від Егера, як і гора Геллерт від Кебаньї, тільки Егед і вища, й величніша.
Коли б якийсь силач з Егерської фортеці випустив у бік гори Егед стрілу, опірену гусячим пером, перелетіла б та стріла через пагорб, де рикають турецькі гармати, і впала б у долину, де роїться строкатий табірний набрід. Там розташувалися купці, гендлярі, голярі, дервіші, знахарі, гострильники, продавці шербету й халви, канатоходці, торговці невільниками, лахмітники, цигани та інший люд. Вдень вони приходять у табір торгувати, міняти, підбирати всілякий непотрібний мотлох, потішати народ, ворожити, обдурювати — одним словом, шукати поживу.
Другого жовтня, через три доби після приступу, який стався на день святого Михайла, з боку Тарканьского лісу прибув верхи молодий делі. Він був у аттілі, вузьких штанях, жовтих черевиках і в плащі з верблюжої вовни. Замість чалми, як це заведено в делі, голову йому вкривав каптур плаща. За пояс заткнуто безліч кончарів, через плече висів лук і колчани. Делі гнав поперед себе закованого в кайдани угорського юнака. А юнак підганяв вола. Було видно, що і юнак, і віл — здобич делі.
У цих краях повсюдно були розкидані виноградники, але тієї осені угорці не збирали винограду. Зате скрізь порядкували турки. Куди не глянь, всюди у виноградниках маячать тюрбани і хутряні ковпаки.
Декотрі гукали молодому делі:
— Гарна в тебе здобич! Де ти розжився?
Та делі було не до них — підганяв свого невільника, а той розлючено підганяв вола, й обидва не відповідали на питання.
Делі не хто інший, як Ева. Невільник — Міклош.
Вартових ніде не видно. А якщо десь вони і є, то всі пасуться у виноградниках. Та й для чого зараз вартові! Ворог замкнутий у фортеці.
Без будь-яких перешкод Ева Борнемісса в'їхала в долину, де колись випалювали цеглу, а тепер стояло юрмище строкатих і брудних наметів. Тут же її оточили галасливі, крикливі циганчата і гавкотливі пси. Невдовзі крізь натовп пробилися купці.
— Продай хлопчика. Скільки правиш?
— Даю десять піастрів.
— Даю шістдесят курушів.