💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Зірки Егера - Геза Гардоні

Зірки Егера - Геза Гардоні

Читаємо онлайн Зірки Егера - Геза Гардоні
наріжної вежі фортечний кат скидав до підніжжя фортеці тіла яничарів, що звалилися досередини. Захоплені турецькі прапори занесли до рицарської зали. Зброю віддали солдатам. Кожному дозволялося брати те, що йому припадало до душі.

Витязі розхапали все, але найбільше їм сподобалися кирки.

Сотні ратників юрмилися біля кузні.

— Мені теж кирку!.. Кирку давай!..

Мекчеї тут же наказав, щоб фортечні ковалі кували кирки. Ковалі рубали залізні бруси на шматочки й кидали ці шматочки у вогонь. Розжарені шматки клали на ковадло, один кінець виковували гострим, другий — плескатим, а посередині пробивали дірку. Солдатові, який підкріплював своє прохання одним чи двома динарами, навіть обробляли кирку — випилювали біля вістря жолобок (тоді їх називали кровостічними жолобками). А руків'я витесував сам солдат.

— Ну, гололобі, тепер просимо завітати!

Солдатів, яким довелося битися менше, ніж іншим, Добо одразу ж після обіду відрядив закладати проломи. Найперше туди перетягнули каміння із зруйнованої вишки. До самого вечора витягували з-під руїн трупи порозчавлюваних турків. На жаль, були там і угорці.

Працювати! Працювати! Навіть діти без діла не сиділи.

— Хлопчики, збирайте гарматні ядра! Вони валяються повсюдно. Великі підтягуйте до великих гармат, малі до менших і складайте біля підніжжя веж.

Тієї ночі лейтенант Гегедюш разом з Гергеєм ночував на Шандоровській вежі.

Ніч була холодною. У зоряному небі сяяв широкий серп місяця. Натомлені захисники фортеці спали врозкид на ринковій площі. Вартові тинялися напівсонні. Досить було сердезі зупинитись, як він тут же стоячи засинав.

Гергей звелів принести під одну арку склепіння солом'яні матраци собі й двом іншим лейтенантам. Перед аркою палало вогнище. І коли вони лежали там, зігріті гарячим диханням вогню, Гегедюш сказав:

— Ти, Гергею, вчений чоловік. Я теж учився, готувався стати священиком, тільки вигнали мене. Сьогодні цією ось рукою я поклав сорок турків. Траплялися поміж ними й хоробрі. Значить, боягузом мене не назвеш...

Гергей був стомлений, йому хотілося спати, але тут він мимоволі прислухався — голос Гегедюша тремтів від хвилювання.

Гергей глянув на товариша.

Лейтенант сидів на солом'яному матраці. Полум'я освітлювало його обличчя і довгий синій плащ, в який він кутався.

Гегедюш вів далі:

— І все-таки я часто думаю, що людина — все одно людина, поголена в нього довбешка чи ні... А ми ось... убиваємо.

— Так, ну й що з того? — сонно обізвався Гергей.

— І вони нас убивають.

— Убивають. От коли б вони дряпалися на мури не зі зброєю в руках, а з повними баклагами вина, то й ми їх теж баклагами зустрічали. І замість крові лилося б вина. Отак-о, а тепер давай спати.

Гегедюш скоса глянув на вогонь, і обличчя в нього було розгублене — напевно, хотів щось сказати, але не відважувався. Нарешті заговорив:

— Що таке відвага?

— Сам же допіру мовив, що послав на той світ сорок турків, а ще питаєш, що таке відвага! Лягай, спи! Ти теж натомився.

Гегедюш, стенувши плечима, вів далі:

— Якби поміж нами був чоловік, у котрого в голові було б розуму стільки, скільки у нас усіх, разом узятих, або й ще більше — скільки в усіх людей у світі, я гадаю, що він не був би відважним.

Гегедюш кинув погляд на Гергея. Полум'я било Гергеєві просто в обличчя й тільки окреслювало різко випнуті вилиці Гегедюша.

Гергей заплющив очі і втомлено відповів:

— Навпаки, він був би найвідважнішим.

— Так він же, Гергею, ліпше від усіх знав би ціну життю! Ну ось живемо ми на землі, це ясно. А якщо турок зітне тобі голову з пліч, то вже точно не житимеш. Отож навряд чи отакий розумний чоловік кинув би легковажно те, що має, задля того, аби хтось йому сказав: «Хоробрий був хлопець!»

Гергей позіхнув.

— Я теж замислювався над цим,— мовив він,— і вирішив, що нерозсудливий чоловік відважний тому, бо смерте незрозуміла для нього, а розумний — тому, що зрозуміла.

— Смерть?

Гергей перевернувся на бік і з заплющеними очима говорив:

— Так. Нерозумний чоловік живе тваринним життям. Тварина ж нічого не знає про смерть. От хоча б квочка: як вона захищає курчат! А як тільки курчатко здохло, без будь-якого жалю покидає його. Якби смерть їй була зрозуміла бодай настільки, наскільки вона зрозуміла звичайному чоловікові, то як би вона побивалася, плакала! Бо усвідомила б, що дитинча її назавжди втратило життя. Ну й візьми людину з ясною головою. Вона відважна тому, що знає: її тіло — це ще не все. Де ми були перед тим, як жили? Куди підемо, коли перестанемо жити? Цього ми в нашій земній оболонці знати не можемо. Та й що б могло з нами бути,

Відгуки про книгу Зірки Егера - Геза Гардоні (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: