Зірки Егера - Геза Гардоні

— Гаразд, гаразд! — відповів Гегедюш.— Отакі промови я частенько чув від попів. Але це земне життя має свою ціну, і не для того нам дано тіло, наша земна оболонка, аби будь-якому пройдисвітові бусурману було кого зарубати!

Потріскували дрова, вогонь золотив панцирі й шаблі, що лежали біля матраца. Замість подушки Гергей підклав під голову шкуратяний щит. Він поправив його й сонно відповів:

— Дурниці ти верзеш, любий Гегедюш! Чоловік-тварина іноді сліпо зробить добре діло, а чоловік розумний завжди творить добро усвідомлено. Чи знаєш ти, що захищати вітчизну — велике й святе діло, таке ж, як синові захищати рідну матір? — І, натягнувши плащ собі на вухо, додав: — Де, в яких законах сказано, що людина мусить захищати свою матір, та ще й, може трапитися, ціною власного життя? Звірина ж не захищає. А чоловік, хай навіть найрозумніший чи найдурніший, кидається на того, хто напав на його матір. І хай навіть йому смерть загрожує, все одно він вважає, що інакше вчинити не міг.— І, вже дрімаючи, Гергей закінчив: — Волею людини іноді керує закон божий. Любов і є закон божий. Любов до матері і любов до батьківщини — одне і те ж. Турок не може вбити мою душу... Та ну тебе, Гегедюше, хай тобі грець, не заважай мені спати! Теж вибрав час для отаких розмов! Зараз ось лупону тебе оцим драним щитом!..

Гегедюш замовк. Він теж розтягнувся на матраці.

У фортеці було чути тільки розмірені кроки вартових, далекий стукіт — хтось, напевно, залізом бив об залізо,— тихе гудіння порохового млина і кінський тупіт.

Наступного ранку гармати мовчали. Та за земляним валом шумів турецький стан.

— Турок знову листа строчить,— сказав Добо.

У руці він тримав аркуш білого паперу. Добо звелів сурмити збір. Через дві хвилини солдати вже стояли в бойовому порядку. В багатьох були поперев'язувані голови, око або рука. Але всі дивилися весело.

— Витязі! Я зібрав вас для того, щоб похвалити. Перший приступ ворога ви відбили так, як і має відбивати ворожу навалу угорський солдат. Я не бачив поміж вас жодного боягуза. Ви — герої. Ви заслужили називатися справжніми героями! Після того як турок забереться, я сам піду до його величності короля і попрошу для вас нагороди. Але й доти ми відзначимо тих чотирьох витязів, які, не шкодуючи життя, особливо проявили себе в бою. Хай вийдуть наперед Іштван Бакочаї, Ласло Терек, Антал Комлоші, Санісло Шонці.

Чотири витязі виступили з рядів і стали перед Добо. У всіх чотирьох голови були перев'язані.

Добо вів далі:

— Ворог видерся на мур зовнішніх укріплень і підняв свій перший прапор. Солдат Іштван Бакочаї один кинувся на загін яничарів, вирвав прапор з рук турка й пожбурив його вниз. Перше ніж удасться доповісти його величності королю про цей подвиг, я даю Бакочаї чин сержанта, нагороджую п'ятдесятьма срібними динарами і новим одягом.

Під захоплені вигуки захисників фортеці скарбник Шукай відрахував п'ятдесят срібних монет у підставлену долоню витязя.

Добо говорив далі:

— Прапор фортеці разом зі шматками муру був збитий гарматним ядром. Він упав до турків. Ласло Терек один вискочив крізь пролом назустріч тисячі смертей і приніс прапор назад. Перше ніж він одержить королівську нагороду, йому видається з казни фортеці один форінт, а також суконний костюм.

Витязь орлиним поглядом окинув товаришів, які вітали його. Шукан відрахував йому нагороду.

І знову пролунав голос Добо:

— Турок підняв прапор біля Старих воріт. Антал Комлоші вирвався на мур і відрубав праву руку турка разом із прапором. Перше ніж мені вдасться представити Антала Комлоші до нагороди, він одержить два форінти і новий одяг.

Залишався ще й четвертий витязь.

— Санісло Шонці! — сказав Добо.— Коли полагоджений мур знову пробили і турки вже були готові вдертися до фортеці, ти підскочив до пролому, один проти сотні ворогів, і бив, крушив, трощив, аж поки не підійшла підмога. Окрім королівської нагороди, ти одержиш сьогодні два лікті сукна й один форінт.

І далі Добо сказав таке:

— Нагороди не співмірні геройству вашому, але диктується оця неспівмірність мізерністю фортечної казни. Та і є ще немало витязів, заслуги яких не менші од ваших. От хоча б Лукач Надь і ратники його загону. Ви знаєте, що вони зробили! Я сам бачив немало наших воїнів, які поклали до п'ятдесяти турків. Але зрозумійте: нині я хотів похвалити тих, хто особливо відзначився, хто заради батьківщини життям своїм важив і йшов за неї на видиму смерть.

Біля воріт пролунав звук сурми, і тут же до фортеці впустили якогось незнайомого селянина. Загодя знявши шапку, він поплівся через ринкову площу й попрямував до Добо, тримаючи в руках листа.

— Ідіть — вас чекають ваші справи,— сказав Добо солдатам.

Він перекинувся ще двома-трьома словами з Мекчеї і, коли селянин підійшов, подивився на