Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло
Спробувати насильно вирвати Манон із рук Г*** М*** означало піти на відчайдушний крок, який би тільки погубив мене і не гарантував ніякого успіху. Проте мені здавалося, що якби я міг добитися хоч найкоротшої з нею розмови, я неодмінно відвоював би частку її серця; я знав так добре всі її слабкі сторони. Я такий був упевнений у її любові до мене. Навіть примха послати мені у втіху вродливицю, б’юся об заклад, виходила від неї і була навіяна співчуттям до мого горя.
Я вирішив пустити в хід усю свою винахідливість, аби побачити Манон. Із усіх шляхів, що перебрав я подумки один за одним, я зупинив вибір на такому: пан де Т*** зробив мені таку дружню послугу при першому нашому знайомстві, що я не міг сумніватися в щирому та гарячому почутті його до мене. Я збирався негайно попрямувати до нього і попросити його під приводом важливої справи запросити до себе Г*** М***. Мені треба було тільки півгодини, щоб поговорити з Манон. Намір мій полягав у тому, щоб проникнути до неї в кімнату, і я вважав, що за відсутності Г*** М*** це не викличе утруднень.
Заспокоєний таким рішенням, я щедро нагородив дівицю, яка все ще залишалася зі мною, а щоб вона не поверталася до тих, що послали її, я взяв її адресу, подавши їй надію, що проведу з нею ніч. Я сів знову в карету і наказав візникові везти мене щодуху до пана де Т***. На щастя, я його застав; дорогою я дуже турбувався про це. Двома словами я звірився йому в своїх стражданнях й пояснив, якої послуги прошу від нього.
Звістка, що Г*** М*** спокусив Манон, так уразила його, що, не знаючи про мою власну участь у біді, яка спіткала мене, він великодушно запропонував зібрати всіх своїх друзів і зі зброєю в руках звільнити мою кохану.
Я дав йому зрозуміти, що розголос, який викличе ця справа, може виявитися згубним для Манон і для мене. «Не проливатимемо крові, – сказав я йому, – залишимо це на крайній випадок. Мені прийшов у голову план обережніший, що обіцяє не менший успіх». Він виявив повну готовність зробити все, хоч чого б я від нього зажадав; і коли я повторив, що він має тільки викликати Г*** М*** для розмови і затримати його години на дві поза домом, він зараз же вирушив зі мною, щоб виконати моє прохання.
Ми почали вишукувати засіб затримати його на такий тривалий час. Я порадив передусім написати йому коротку записку, що запрошувала його негайно прийти в таку-то таверну у важливій і абсолютно невідкладній справі. «Я підгляну, – додав я, – як він вийде, і безперешкодно проникну в будинок, де мене знають лише Манон і Марсель, мій слуга. Ви ж, залишаючись весь цей час із Г*** М***, можете сказати йому, що та важлива справа, про яку ви бажаєте поговорити з ним, стосується грошей; що ви втратили у грі всю свою готівку і програлися ще більше, продовжуючи грати на чесне слово з тим же неуспіхом. Щоб піти з вами й дістати свої заощадження, йому буде потрібен час, а цього вистачатиме для здійснення мого наміру».
Пан де Т*** виконав усе точнісінько, як я йому сказав. Я залишив його в таверні, де він нашвидку написав листа. Я сховався за кілька кроків од будинку Манон, побачив, як з’явився посильний із листом, і як через хвилину вийшов Г*** М*** у супроводі лакея. Давши йому час зникнути з очей, я підійшов до дверей моєї зрадниці та, незважаючи на увесь свій гнів, постукав із благоговінням, як у двері храму. На щастя, відчинив мені Марсель. Я подав йому знак мовчати; хоча мені нічого було боятись інших слуг, я пошепки запитав, чи може він провести мене непомітно в кімнату, де перебуває Манон. Він відповів, що це зовсім неважко зробити, піднявшись обережно головними сходами. «Ходімо ж швидше, – сказав я, – і постеж, доки я там буду, щоб ніхто не ввійшов». Я безперешкодно проник до її покоїв.
Манон була зайнята читанням. Тут я мав нагоду переконатися в надзвичайній вдачі цієї дивної дівчини. Анітрохи не злякавшись, не виявивши ніякої боязкості, побачивши мене, вона висловила тільки легкий подив, неминучий при несподіваній появі людини, яку вважали відсутньою. «Ах, це ви, любов моя, – сказала вона, обіймаючи мене із звичайною ніжністю. – Боже! який же ви сміливий! Хто б міг чекати вас тут сьогодні?». Я вивільнився з її обіймів і, не бажаючи відповідати на її пестощі, відштовхнув її з презирством і відступив чимдалі. Мій рух збентежив її. Вона завмерла і дивилася на мене, перемінившись на обличчі.
У глибині душі я такий був зачарований, бачачи її знову, що, незважаючи на стільки приводів для гніву, майже не в силах був розкрити рота, щоб лаяти її. А тим часом серце моє спливало кров’ю від жорстокої образи, завданої нею; я жваво воскресив її в пам’яті, щоб збудити в собі злість, і постарався пригасити в очах вогонь любові. Поки я продовжував мовчати, і вона не могла не помітити мого збудження, я побачив, що вона тремтить, мабуть, від страху.
Я не міг витримати цього видовища. «Ах, Манон, – сказав я їй ніжно, – невірна, підступна Манон! Із чого почну я свої скарги? Я бачу, ви зблідли і тремтите, і я все ще настільки чутливий до щонайменшого вашого страждання, що боюся вас занадто пригнітити своїми докорами. Але повірте, Манон, ваша зрада пронизала мені серце скорботою. Таких ударів не завдають коханому, якщо не бажають його смерті. Адже це втретє, Манон; я вів точний рахунок; цього забути не можна. Вам належить цієї ж хвилини прийняти те
