Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло
Йому хотілося знати, як, на мою думку, ви поставитеся до мого від’їзду, особливо коли дізнаєтеся, де я є. Я відповіла, що початок нашої любові належить до такого давнього часу, що вона встигла вже трохи охолонути; що, з іншого боку, перебуваючи в дещо скрутному становищі, ви, можливо, навіть не визнаєте розлуку зі мною великим нещастям, тому що вона позбавляє вас зайвого тягаря. Я додала, що абсолютно переконана у ваших мирних намірах, я просто сказала вам, що їду до Парижа у справі; що ви погодилися відпустити мене і, вирушивши за мною, не виявили особливого занепокоєння, дізнавшись, що я вас покинула.
«Якби я знав, що він схильний жити у мирі зі мною, – сказав він мені, – я перший би запропонував йому свої послуги та знайомство». Я запевнила його, буцім, знаючи ваш характер, не сумніваюся, що ви відкрито пішли б йому назустріч, особливо, додала я, якщо він згоден вам допомогти у ваших справах, дуже розладнаних, відколи ви розійшлися з сім’єю. Він перебив мене, заявивши, що готовий надати вам усіляку допомогу, залежну від нього, і якби ви побажали зав’язати новий любовний зв’язок, готовий надати вам гарненьку коханку, яку кинув заради мене.
Я вітала його думку, – додала вона, – щоб приспати всі його підозри; і, укріплюючись усе більше й більше у своєму намірі, мріяла тільки винайти спосіб вас повідомити, боячись, як би ви занадто не стривожилися, не знайшовши мене у призначеному місці. З цією-то метою, щоб мати привід написати вам, я і запропонувала йому направити до вас того ж вечора нову коханку: я була змушена вдатися до такого прийому, не маючи надії, що він хоч на хвилину залишить мене на самоті.
Він розсміявся над моєю пропозицією, гукнув лакея і, запитавши, чи може той негайно розшукати його колишню коханку, послав його на пошуки в усі кінці міста. Він уявляв, що їй належить вирушити до вас у Шайо; але я повідомила його, що, від’їжджаючи, обіцяла зустрітися з вами в театрі, а якщо що-небудь перешкодить мені бути там, ви мене чекатимете в кареті в кінці вулиці Сент-Андре; тому краще буде туди й послати вашу нову коханку хоч би для того, щоб ви не скучали цю ніч. Я додала, що слід було б написати вам два слова, щоб попередити про цю угоду, яку інакше вам буде важко зрозуміти. Він погодився; але я була змушена писати в його присутності й мала остерігатися занадто відвертих пояснень у листі.
«От як усе сталося, – додала Манон. – Я нічого не приховую від вас, ні моєї поведінки, ні намірів. Дівиця з’явилась; я визнала її красивою, і позаяк не сумнівалася, що моя відсутність заподіє вам страждання, то щиро побажала, щоб вона хоч на якийсь час зуміла розважити вас, бо вірність, якої я чекаю від вас, є вірність серця. Я була б у захваті, якби мала можливість послати до вас Марселя; але я не могла знайти ні хвилини, щоб пояснити йому те, що мала вам передати». Нарешті, на закінчення своєї розповіді, вона повідомила мене, в яке замішання привела Г*** М*** записка, отримана ним від пана де Т***. «Йому не хотілося розлучатися зі мною, – сказала вона, – він запевняв, що не забариться повернутись: ось чому мене турбує ваша присутність тут, і тому я була така уражена вашою появою».
Я терпляче слухав її розповідь. Багато, звичайно, було в ній жорстокого і принизливого для мене; бо намір її зрадити мене був такий очевидний, що вона навіть і не намагалася його приховати. Не могла ж вона сподіватися, що Г*** М*** залишить її на всю ніч саму, як весталку. Отже, вона розраховувала провести ніч із ним. Вислуховувати таке зізнання! Одначе я розсудив, що сам частково винен, тому що сам розповів їй про почуття, які має до неї Г*** М***, і виявив таку податливість, що сліпо взяв участь у здійсненні безумного її плану. З іншого боку, з притаманною мені властивістю характеру, я був зворушений простодушністю її розповіді й тією відвертістю, з якою вона передавала все аж до найобразливіших для мене подробиць. «Вона грішить, сама того не відаючи, – говорив я собі, – вона легковажна та безрозсудна, але прямодушна і щира». Додайте, що однієї любові моєї вистачало, щоб позавіч пустити всю її провину. Мене занадто тішила надія викрасти її цього ж вечора в мого суперника. Проте я запитав із гіркотою: «А з ким би ви провели цю ніч?» Це питання збентежило її. Вона відповіла мені лише уривчастими «але» і «якщо».
Я зглянувся над її утрудненням і, обірвавши розмову, просто оголосив, що пропоную їй рушати за мною негайно. «Добре, – сказала вона, – але ви, значить, не схвалюєте мого плану?» – «Ах, хіба не досить і того, – заперечив я, – що я схвалюю все, що ви зробили дотепер?» – «Як, невже ми не візьмемо з собою навіть десяти тисяч ліврів? – запитала вона. – Він подарував їх мені; вони мої». Я порадив їй кинути все і думати лише про те, як би піти скоріше, бо, хоча я говорив з нею навряд чи півгодини, я побоювався повернення Г*** М***. Тим часом вона так наполегливо переконувала мене не йти з порожніми руками, що я відчув себе зобов’язаним хоч у чому-небудь їй поступитися, після того, як стільки домігся від неї.
Поки ми готувалися в дорогу, я почув стук у парадні двері. Я ніскільки не сумнівався, що повернувся Г*** М***, і при цій думці стурбовано оголосив Манон, що, коли він увійде, йому не бути живим. Дійсно, я не настільки ще опанував себе, щоб виявити стриманість, побачивши його. Марсель поклав край моїм мукам, передавши мені записку, отриману ним біля дверей; вона була від пана де Т***.
Він мені писав, що, доки Г*** М*** вирушив до себе додому за грошима, він користується його відсутністю, щоб поділитися зі мною дуже забавною ідеєю: йому уявляється, що я не можу відповісти своєму суперникові приємнішим чином, ніж з’ївши його вечерю і провівши ніч у тому самому ліжку, в яке він сподівавсь улягтися разом із моєю коханкою; зробити це здається йому легко, якщо я заручуся допомогою трьох-чотирьох молодиків, достатньо рішучих, аби затримати Г*** М*** на вулиці, й достатньо відданих, аби не
